Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Вставив штекер у гніздо комутатора справа.

— Так? — озвався низький голос.

— Босе, один з них щойно сів у автобус на П’ятій: англієць зі шрамом. Із ним якийсь тип, але він не підходить під опис двох інших.

І «Шепотун» повторив опис Лейтера.

— Обидва їдуть у північну частину Гарлему.

Коренастий назвав номер та приблизний час прибуття автобуса на кінцеву зупинку.

Запало мовчання.

— Добре, — проказав голос спокійно. — Відклич усі «Очі» з інших вулиць. Попередь нічні клуби, що один з об’єктів їде туди, а також повідом про це «Хи-хи» Джонсона, Мак-Тінга, «Базіку Фолі», Сема Маямі та «Вкрадливого».

Голос продовжував говорити ще хвилин із п’ять.

— Усе зрозумів? Повтори.

— Так, сер... бос! — відповів «Шепотун». Глянувши у записничок, чітко і без запинки відтарабанив усе в слухавку.

— Так, правильно.

Відбій.

Із блиском в очах «Шепотун» узяв жмут дротів і почав втикати їх у гнізда, неголосно розмовляючи з містом.

* * *

До моменту, коли Бонд і Лейтер ступили під купол нічного клубу «Шуґар Рейз» на перетині Сьомої авеню та 123-ї стріт29, ціла команда чоловіків та жінок уже «пасла» їх або чекала на них, стиха перемовляючись із «Шепотуном», який сидів за комутатором у Ріверсайд Іксчейндж, підтримуючи зв’язок між ними усіма. Перебуваючи в самісінькому центрі уваги цього світу, ні Бонд, ані Лейтер не відчули напруженої титанічної роботи чітко налагодженої машини довкруж.

У знаменитому нічному клубі усі стільці біля барної стійки були зайняті, лише кабінка в кутку порожня, тож Бонд і Лейтер поквапилися зайняти там два місця з вузесеньким столиком посередині.

Вони замовили віскі зі содовою: «Хейґ & Хейґ пінчботтл»30. Бонд оглянув натовп. Майже всі тут — чоловіки. Крім них із Лейтером, лише двоє-троє білих — певно, любителі боксу чи репортери нью-йоркських спортивних газет, вирішив Бонд. Атмосфера тут була теплішою і галасливішою, ніж у центрі міста. На стінах висіли фотографії боксерських поєдинків — здебільшого самого «Шугар Боя» Робінсона та сцен із його найзнаменитіших боїв. Це було жваве місце, і грошики тут крутилися чималі.

— Тямущий хлопчина, цей «Шуґар Бой», — зауважив Лейтер. — Сподіваюся, ми зможемо вчасно зупинитися. Свого часу «Бой» припас чимало грошенят, а тепер ще й непогано заробляє на мюзик-холах. Його частка в цьому закладі варта пакета акцій деінде — а він же ще володіє цілим кварталом довкруж. Так, «Бой» і далі тяжко працює, але це не та робота, від якої можна осліпнути чи залишитися без мізків. Вчасно «зіскочив» — поки його не добили.

— Цілком імовірно, що він усі свої гроші вкладе в якесь бродвейське шоу і втратить усе, — зронив Бонд. — Якщо б я зараз усе полишив і зайнявся садівництвом десь у Кенті, встановилась би найгірша погода з часів замерзання Темзи, і я б остаточно прогорів. Усього не передбачиш.

— Але спробувати можна, — відповів Лейтер. — Хоча я й розумію, про що ви говорите: краще синиця в руках, аніж журавель у небі. Не так уже й погано — сидіти в затишному барі, попиваючи хороше віскі. То як вам подобається цей куточок джунглів?

І він подався вперед.

— Послухайте-но лише, про що говорять ті двоє за вами. Судячи з усього, вони щойно прибули з «Негритянського раю».

Бонд непомітно глянув через плече.

У кабінці поруч сидів симпатичний молодий негр у дорогому світло-коричневому костюмі з підкладними плечима. Розвалившись на сидінні й закинувши ногу на сусідню лавку, він срібною пилочкою полірував нігті лівої руки, час від часу кидаючи знуджений погляд на пожвавлення біля барної стійки. Його голова була якраз позаду Бондової, тож долинав аромат дорогого брильянтину. Бонд помітив акуратний, немовби зроблений бритвою проділ на його голові зліва, що пролягав через майже пряме волосся — мітка, що залишилася йому з дитинства як свідчення материнського прагнення будь-що випрямити йому волосся гарячим гребінцем.

Елегантна чорна краватка та білосніжна сорочка свідчили про хороший смак.

Навпроти нього, подавшись трохи вперед, із заклопотаним виразом на гарненькому обличчі сиділа спокуслива мулаточка. Смолянисто-чорне волосся із глянсовим блиском обрамляло гарненьке мигдалеподібне лице з ледь розкосими очима та чітко окресленими бровами. Багряність її напіврозтулених чуттєвих уст приємно контрастувала зі смаглявою шкірою. З одягу на ній Бонд зміг розгледіти лише ліф чорної атласної сукні, котрий щільно облягав та вигідно підкреслював її маленькі тугі груди. На шиї вона мала золотий ланцюжок; такі ж браслети охоплювали її зап’ястя.

— Дослухайтесь і спробуйте хоч щось вловити, — сказав Лейтер. — Це — чисто гарлемська говірка — із вкрапленнями Півдня та купою суто нью-йоркських словечок.

Узявши меню, Бонд відкинувся на сидінні, уважно вивчаючи рядок: «Спеціальна пропозиція — смажене курча за 3 долари 45 центів».

— Ну ж бо, любий, — підлещувалася дівчина. — Чому ти сьогодні такий в’ялий?

— Бо твоя балаканина «задовбає» будь-кого, — мляво проказав чоловік. — Чому б тобі просто не стулити рота і не дати мені хоч трохи розслабитися?

— То ти хочеш, щоб я пішла, милий?

— Та ні — можеш залишитися.

— Ну, золотко, — далі канючила дівчина. — Не сердься на мене, любий. Я ж хотіла тобі сьогодні догодити. Можливо, навіть запросити у «Маленький рай» — подивитись, як танцюють там. Той птаха Джонсон — ну, метрдотель — обіцяв знайти найкращі місця, хоч би коли ми прийшли. Ходімо вже!

У голосі чоловіка зненацька зазвучали жорсткі нотки.

— А хто тобі той Джонсон? — запитав підозріливо. — Дос-к-к-онало! — він зупинився, намагаючись вимовити «мудре» слово. — А й справді: що відбувається між тобою і тим вузьколобим, огидним та нікчемним ніґґером? Чи, може, ти спиш із ним? Гадаю, мені слід з’ясувати ту ситоацію між тобою і тією птахою! Чи, може, підшукати собі кращішу дівчинку? Мені щось не дуже до вподоби дівчатка, котрі бігають наліво, поки я короткочасово відсутній. Саме так, мем. Мені таки слід зайнятися тією маленькою ситоацією.

І він погрозливо замовк.

— Точно: мушу.

— Ну ж бо, любий, — стурбовано промуркотіла дів­чина, — тобі нема чого на мене сердитись. Я зовсім не давала приводу для такої риакції. Просто думала, що ти волітимеш сидіти на найкращих місцях у «Парадізі» замість того, щоби стирчати тут і пережовувати свої проблеми. Ти ж прекрасно знаєш, любий, що я ніколи б не «запала» на такого старого козла, як «Берді» Джонсон. Ні, сер — дуже дякую! Він для мене ніщо. Та навіть якби він був найкрутішим чоловіком у Гарлемі, то й тоді б я на нього не «повелася». Так чи інакше, але він пропонує найкращі місця у танцзалі, тож ходімо — вип’ємо собі пива і розважимось як