Читати книгу - "Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг"

бурхливими оплесками, гриміли овації. Його батько та дев’яносторічна бабуся сиділи в першому ряді партеру зі сльозами на очах — так вони пишалися ним. Для Райнера цей вечір був настільки чудовим, що ніхто не міг би зіпсувати йому настрій.

Уточнення: ніхто, крім Ешлі, його неврівноваженої колишньої дівчини, яку він уже десять років не бачив.

Райнер саме насолоджувався оплесками, коли Ешлі вибігла на сцену й подарувала йому величезний букет. Райнер знітився, він навіть не впізнав її, доки вона не схопила його в обійми й не сказала: «Любий, я так тобою пишаюся!» Саме тоді його здивування змінив жах. Глядачі захихотіли, подумавши, що це його дружина або дів­чина. Підбадьорена, як їй здалося, заохоченням залу, Ешлі залишилася на сцені. Коли опустилася завіса, вона пішла за Райнером за лаштунки, вимагаючи його уваги. Ешлі не помічала, наскільки неприємною та дивною здавалася йому ця ситуація.

Зрештою Райнер був вимушений дуже неввічливо витурити її звідти, щоб вона дала йому спокій.

Дебютний виступ у головній ролі мав стати подією, яку Райнер завжди згадував би з радістю, проте спогади про цей вечір було назавжди зіпсовано. Через Ешлі. Не будьте такими, як Ешлі. Якщо вам здається, що ви головний герой фільму, а всі решта — другорядні персонажі, чиї почуття не мають жодного значення, крім випадків, коли вони допомагають утіленню вашого наміру, романтичного чи ні, то нічого доброго з цього не вийде.

Люди без нунчі. Тип 3: Нездатні розуміти натяки

У багатьох із нас є знайомі, яким треба пояснювати все прямо, без манівців, а іноді навіть після цього вони все ще не розуміють суті. Безумовно, у спілкуванні беруть участь щонайменше дві людини, і часто ніхто не винен у непорозуміннях. Утім, дехто більше схильний до непорозумінь, ніж середньостатистична людина. Часом це призводить до неприємностей для всіх навколо.

Еліс часто скаржилася на те, що її новий хлопець, Стен, геть не розуміє натяків. Якось увечері вона сказала йому:

— Гадаю, тобі сьогодні краще піти додому, а не залишатися в мене. Мені завтра дуже рано вставати.

Стен відповів:

— О, не хвилюйся, я не проти, щоб ти рано прокидалася. Власне, я, мабуть, міг би спробувати підхід «ранок — панок».

Еліс ще декілька разів натякала йому, щоб він пішов, аж доки не вимушена була сказати прямо:

— Стене, будь ласка, ти провів у мене весь тиждень, і мені дуже хочеться побути на самоті сьогодні ввечері.

— Добре… — засмутився Стен. — Чому ж ти раніше не сказала?

Нібито до цього Еліс не намагалася сказати йому саме це!

Якщо хтось постійно повторює якісь фрази й вам не зрозуміло чому (наприклад: «Нічого собі, ти подивися, як уже пізно!» або «Знаєш, у мене завтра стільки справ…»), це може бути ознакою того, що вам варто подумати про прихований зміст цих висловлювань.

Якщо слова співрозмовника спантеличують і видаються дивними, часто це означає, що треба звернути увагу на мову його тіла.

Люди без нунчі. Тип 4: Ті, хто «хизується своєю каліграфією перед Конфуцієм»

Такі люди вчиняють щось подібне до менсплейнінгу[24], хоча така поведінка й не залежить від ґендера. Коли хтось зарозуміло підкреслює свої знання про щось у присутності справжнього експерта з цієї теми, корейці використовують вислів, який можна перекласти так: «Це ніби хизуватися своєю каліграфією перед Конфуцієм». Людям цього типу настільки бракує нунчі, що вони беруться повчати співрозмовника, не подумавши спершу дізнатися, чи не розмовляють вони часом зі спеціалістом світового рівня в цій галузі.

Ось, наприклад, Німрод. На вечірці він улаштував Ніколі непрохану лекцію про те, як оперативна пам’ять комп’ю­тера впливає на швидкість роботи програм. І в цій розмові не було б нічого дивного, якби Нікола не захистила дисертацію з комп’ютерних наук у Масачусетському технологічному інституті[25] й не працювала над проектом суперкомп’ютера IBM, який переміг Гарі Каспарова в шахах.

Нікола, як увічлива людина, не хотіла соромити Німрода своїми здобутками, але реакція інших мала б підказати Німродові, що ця ситуація неприємна для всіх навколо. Якби він хоч трохи розпитав Ніколу про її життя, якби здогадався менше говорити й більше спостерігати за присутніми, то справив би на всіх значно краще враження.

Люди без нунчі. Тип 5: Переконані, що співрозмовник просто вдає із себе велике цабе

Мій найулюбленіший приклад доброго й поганого нунчі в літературі — це Ліззі Беннет і містер Коллінз із роману Джейн Остен «Гордість і упередженість». У Ліззі надзвичайно швидке нунчі, вона відразу помічає мову тіла та здатна збагнути, що криється за абсурдністю будь-якої ситуації (хоч і не може говорити про це). А от у містера Коллінза нунчі немає, він просто телепень.

Для тих, хто не читав роман: Ліззі й містер Коллінз — далекі родичі. Містер Коллінз має успадкувати будинок, у якому Ліззі виросла. Як і багато бідолах без нунчі, містер Коллінз насправді має добрі наміри, проте майже завжди його спроби допомогти лише погіршують ситуацію. Ліззі ненавидить себе за те, що терпіти його не може, і тому ставиться до нього ще гірше. Усі ці обставини призводять до найнедоладнішої пропозиції руки й серця в усій англомовній літературі. У типовій манері людини без нунчі Кол­лінз переоцінив свою чоловічу привабливість. Попри прозорі натяки Ліззі й той факт, що всі присутні шоковані пропозицією Коллінза, він уважає, що вона просто вдає із себе велике цабе: «Роблячи таким чином висновок про несерйозність вашого неприйняття моєї пропозиції, я волію радше пояснити його вашим бажанням посилити мою любов, збудивши в мені почуття непевності, — у повній відповідності зі звичками прекрасної статі»[26].

Нунчі Коллінза зазнає нищівної поразки: залицяльникові вдалося проігнорувати і слова Ліззі, і мову її тіла. Зрозуміло, що будь-хто настільки байдужий до реакцій інших більше думає про себе, ніж про співрозмовника.

Не будьте такими, як містер Коллінз. Якщо ви хоч трохи сумніваєтеся в тому, що присутні сприймуть ваші слова (зізнання в коханні абощо) добре, зачекайте та спробуйте проаналізувати ситуацію, перш ніж відстоювати свою позицію.

Люди без нунчі. Тип 6: Ті, хто сприймає компліменти буквально

Уявімо собі, що ви — письменник, який ніяк не може видати власну книгу, хоча друзі й рідні запевняють, що вони у захваті від вашої творчості. Чи будете ви й надалі намагатися щось зробити? З одного боку, ви можете стати наступним Стівеном Кінґом, чий дебютний роман «Керрі» не прийняли в тридцяти видавництвах, аж доки права на цей роман не придбало видавництво «Даблдей». Можливо, ваша наступна спроба буде успішною, як було у Кінґа з його тридцять першим видавництвом, — це легендарна історія і, як то кажуть, що було далі, усім і так відомо. З іншого боку, можливо, ваші друзі й рідні у захваті від вашої творчості, оскільки вони люблять вас, а отже, нездатні об’єктивно оцінити ваші здібності.