Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"
- Жанр: Наука, Освіта / Езотерика
- Автор: Анна Лембке
У сучасному, перенасиченому розвагами, світі людство тікає в задоволення. Нам постійно потрібно дедалі більше приємних відчуттів, аби підтримувати нормальну життєздатність. Однак потім це переходить усі межі, і ми лишаємося наодинці з тим, від чого, власне, і тікаємо, – з невимовним усюдисущим болем, без якого, на жаль, існування неможливе. То як бути – відмовити собі у фейсбуці, іграх, каві?
Анна Лембке розповідає, як підтримувати баланс між болем і задоволенням, тобто органічно тримати дофамін на належному рівні. Її книжка пояснює природу залежності від різноманітних атрибутів повсякденності, а також те, як вийти з болісного стану, коли залежність уже не дозволяє людині адекватно займатися повсякденними справами. Аналізуючи особисті історії багатьох людей, які опинилися в пастці своїх дофамінових рецепторів, авторка дає надію на повноцінне життя без згубних звичок, що витрачають наш час і сили.
* * *
Перекладено за авторським рукописом. Англійське видання цієї книжки: Anna Lembke. Dopamine Nation: Finding Balance in the Age of Indulgence (New York: Dutton, 2021; ISBN 978-1-524-74672-8)
* * *
Літературна редакторка Ірина Гаюр. Коректорка Інна Іванюсь. Верстальниця Олена Білохвост. Технічний редактор Микола Климчук. Художня редакторка Оксана Гаджій. Дизайн обкладинки АбоАбо. Відповідальний за випуск Антон Мартинов. Дякуємо Настасії Осідач за люб’язну допомогу в роботі над цим виданням.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вступ. Пророки сьогодення
Задоволення... Задоволення... Усі гроші світу витрачають на задоволення.
Ця книжка про задоволення. А також про біль. Однак найважливішим є те, що вона про взаємозв’язок між задоволенням і болем, а ще про те, яким чином цей взаємозв’язок став необхідною складовою гарно прожитого життя. Чому? Тому що ми змінили світ, перетворивши його із середовища нестатків у середовище безмежного багатства. Наркотики, їжа, новини, азартні ігри, шопінг, геймінг, надсилання текстових повідомлень, обмін повідомленнями інтимного змісту, ведення блогів, спілкування у соціальних мережах (як-от фейсбук, інстаграм, ютюб, твіттер), тролінг... Збільшення доступності, кількості, різноманітності та дієвості стимулів, що забезпечують позитивне підкріплення, у наш час просто вражає. Смартфон – це свого роду сучасний шприц, який цілодобово вводить цифровий дофамін мережевому поколінню. Зараз ніхто з нас не захищений від проблем залежності. Якщо ви ще не знайшли власний наркотик, то невдовзі він неодмінно з’явиться на одному з вебсайтів у вашому полі зору.
Науковці використовують дофамін як своєрідний універсальний показник для вимірювання адиктивного потенціалу будь-якого досвіду. Що більше дофаміну містить шлях винагороди в мозку, то сильніше відповідний досвід спричиняє залежність. Крім відкриття дофаміну, однією з найважливіших знахідок минулого століття у галузі нейронауки було те, що за обробку болю відповідає та сама ділянка мозку, яка забезпечує й обробку задоволення. Ба більше, задоволення й біль діють немов протилежні шальки терезів. Ми всі переживали моменти нестримного бажання чергового шматочка шоколаду, хорошої книжки, фільму чи відеогри і хотіли, щоб це тривало вічно. Подібний момент бажання відображає зміщення рівноваги у мозку від задоволенняя до болю. Мета цієї книжки полягає у тому, щоб пояснити нейробіологію винагороди й завдяки цьому допомогти вам знайти кращу та здоровішу рівновагу між задоволенням і болем.
Проте однієї нейронауки недостатньо. Також нам потрібен життєвий досвід інших людей. Хто ще зможе краще навчити, як подолати компульсивне надспоживання, аніж найуразливіші у цьому сенсі люди – ті, котрі страждають від залежності. Ця книжка ґрунтується на справжніх історіях з життя моїх пацієнтів, які потрапили в залежність та знайшли шлях до порятунку від неї. Вони дозволили мені розповісти власні історії, аби ви мали змогу скористатися набутою ними мудрістю, як це зробила я сама. Деякі з цих історій можуть вас шокувати, однак я вважаю, що це лише крайній прояв того, на що здатні всі ми. Філософ і теолог Кент Даннінґтон писав: «Люди з важкою залежністю – це сучасні пророки, яких ми, на превеликий жаль, зневажаємо, оскільки вони показують нам, ким ми є насправді».[1] Хай би про що йшлося – про цукор чи шопінг, вуаєризм або вейпінг, пости у соцмережах чи у Washington Post – повсякчас ми робимо те, чого не хотіли б робити, і поводимося так, що опісля про це шкодуємо. Ця книжка пропонує практичні рішення щодо того, як упоратися з компульсивним надспоживанням у світі, де споживання стало всеосяжною рушійною силою життя кожного.
Головні тези цієї книжки полягатимуть у тому, що невпинне прагнення до задоволення спричиняє біль, а також у тому, що здатність залишатися відкритим до болю і є секретом досягнення ще більш тривалого задоволення. Книжка починається з розповіді про відмову від продуктів та моделей поведінки, котрі стимулюють вироблення дофаміну (дофамінове голодування). Далі йтиметься про заохочення помірності шляхом самостримування (згодом я детально поясню цю концепцію), а наприкінці – про дослідження того, як можна уникнути невротичної самозаклопотаності, не тікаючи при цьому від реальності за допомогою наркотиків. І ця відповідь може вас здивувати. Адже вона пов’язана з усвідомленням, що чесність і сором (у хорошому значенні цього слова) можуть бути способом злитися зі світом замість того, щоб намагатися втекти від нього.
Частина I. ПРАГНЕННЯ ДО ЗАДОВОЛЕННЯ
1. Наші машини для мастурбації
Я привіталася з Джейкобом у приймальні. Перше враження? Доброзичливий.
Це був чоловік віком ледь за шістдесят, із середньою вагою та м’яким, проте привабливим обличчям, що доволі красиво старіло. Він був одягнений у стандартне вбрання Кремнієвої долини – штани кольору хакі й повсякденну сорочку на ґудзиках. У нього була непомітна зовнішність. Не як у людини з таємницями.
Коли Джейкоб ішов за мною коротким лабіринтом коридорів, я відчувала, як його тривога хвилями котиться по моїй спині. Пригадую, як колись непокоїлася, проводжаючи пацієнтів до свого кабінету. Чи не занадто швидко я йду? Чи не хитаю я стегнами? А може, мої сідниці мають кумедний вигляд? Здається, ніби це було так давно. Мушу визнати, що зараз я загартована у битвах версія колишньої себе, стоїчніша та, можливо, байдужіша. Чи була я кращою лікаркою тоді, коли менше знала й більше відчувала?
Коли ми зайшли в кабінет, я зачинила двері й ненав’язливо запропонувала Джейкобові одне з двох терапевтичних крісел із зеленими подушками. Він сів. Я також. Він обвів поглядом кімнату.
У моєму кабінеті розміром три на чотири метри стоїть стіл з комп’ютером, шафа з книгами та низенький столик між кріслами. Письмовий стіл, шафа та столик – усе це виготовлене в одному стилі з червонувато-коричневого дерева. Стіл дістався мені від колишнього завідувача кафедри. Стіл має тріщину всередині, у місці, де ніхто не побачить – влучна метафора для моєї справи. На столі лежать декілька стосів паперу, бездоганно вирівняних, немов акордеон. Кажуть, це створює враження організованої ефективності.
Стіни мого кабінету декоровані усякою всячиною. Необхідні дипломи, переважно без рамок (я занадто лінива). Малюнок кішки, який я знайшла у сусідському смітті й забрала собі заради рамки, а залишила через кішку. Різнокольоровий гобелен із зображеними на ньому дітьми, які граються в пагодах й навколо них (реліквія з тих часів, коли я була двадцятирічною дівчиною і викладала англійську в Китаї). Гобелен має пляму від кави, проте її можна побачити, лише знаючи, що шукаєш, як на малюнку з тесту Роршаха.
У кабінеті також виставлені різноманітні дрібнички, здебільшого подарунки від пацієнтів та студентів. Один пацієнт, талановитий художник і музикант, подарував мені зроблене ним фото мосту «Золоті ворота» з накладеним на нього зображенням музичних нот, написаних від руки. Роблячи це фото, він більше не думав про самогубство, однак це все-таки сумне зображення у сіро-чорних тонах. Ще одна пацієнтка, прекрасна молода жінка, заклопотана зморшками, яких більше ніхто не бачив і які не могла прибрати ніяка кількість ботоксу, подарувала мені глиняний глечик для води –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке», після закриття браузера.