Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

- Ти? Що ти тут робиш? Ти ж... – але я вчасно встиг себе зупинити щоб не сказати зайвого. Вона та не знає, що я все знаю про її справи.

- Юстин! - вона вигукнула да так, що навіть я захотів руками вуха закрити, а злий погляд бібліотекарки в наш бік це тільки підтвердив. Хоча наступні дії дівчини, навіть цей погляд переплюнули. Вона підняла мене з такою легкістю, що мені здалось я і пушинкою встиг стати з цими всіма справами. Обійнявши мене так міцно, як тільки собі могла вона дозволити, посміхаючись, заховалась в моїй сорочці, що я не міг побачити її обличчя.

- Гей. Щось сталось? Дівчина.

Бачу, мої слова, а точніше скоріш за все "дівчина", вивели її з цього наймилішого ступору, який я колись бачив. Як би не хотів не переривати ці обійми, але сни це звісно чудово, а от реальні наслідки переживати якось не хочеться.

- Вибач..те- швидко додала вона, і відсторонилась. Здавалось я піднявся до небес і різко опинився на самому дні океану. Від її дій, я встиг вже стільки раз політати між небом та землею, що здавалось на все життя вистачить одних цих американських гірок, а це я ще просто відпочиваю, а не живу своїми буднями.

- То... - сховав паузу, швидко додав. - Ви чого так переполошили? Он, навіть, книжки вронили. - присівши навпочіпки, я одразу почав збирати книги, що вона впустила, але намагаючись на неї не дивитись. Боюсь потонути в її бездоганних очах.

- Я... Ви мене не пам'ятаєте? - вона зніяковіла, я це відчув навіть спиною, але цього не покажу.

- Пам'ятаю. Ви та дівчина, що допомогла мені рік з хвостиком тому. Коли я "скупався" в книгах.

Її дзвінкий сміх, здається застиг в моїх вухах. А по тілу розповзлося прекрасне відчуття, таке тепле, незвичне.  Мені стало приємно, що нарешті причиною її щастя став я. Я хочу дізнатись, що за почуття дісталось моїй скромній тіньовій персоні. Тому прикрив очі на секунду, все таки один раз вирішив використати здібність, чим здивував зберігача, який наче з повітря матеріалізувався. Посміхнувшись, повернув голову і подивився на неї.

Завдяки здібності, я зміг побачити її почуття, що були зображені у вигляді суміші кольорів: любов, радість. Здається час зупинився, бо ніщо не зрівняється з тим, що ця частинка її любові була для мене. Хоча ми бачились всього один раз. Точніше два, але другий не рахується! Можливо... І це незвична любов, не як до друзів, чи родини. Це та, яка один раз і назавжди. Перше кохання. То я став її першим коханням? Незвично... Серце б’ється як навіжене, а всі мої думки вона вже встигла заполонити собою. І як тепер бути? Таймер все йде, а я просто не можу про неї забути. Ці очі. Цю посмішку. Її сміх. Все в ній зачаровує. Вона робить мене щасливим, коли просто з’являється думка про неї. Сама найкраща…

- Вибачте, Юстин. - витираючи сльози, промовила вона, а на душі стало тільки більш тепло. - Просто... чому вас так довго не було?

- Ви чекали на мене? – випалив я, навіть не одразу зрозумівши, що саме спитав.

- Так – почервоніла. Це так мило.

- А... – я довго думав, але все таки вирішив перервати цю атмосферу, бо боюсь в ній залишитись. Занадто приємно відчувати її тепло. Хотілось, щоб вона завжди була поруч. Але... – Тут бібліотекою ходять чутки, що у Вас з’явився чарівний прихильник. – випалив, вдивляючись у ці мрійливі очі.

- То... – тепер сум? Я не хотів її засмучувати, але вона знову подивилась в мої очі і я вже бачив ту саму любов. Вона просто незрівняна.

- Якщо не хочете не відповідайте. Все таки не моя справа. – відмахнувшись, я зібрав книги і піднявся.

- Я відповім. – твердо вимовила, після чого знову замовкла, скоріш за все підбираючи слова. Але таймер все йшов, а мені здавалось, що от-от і він зупиниться. – Юстин... я кохаю Вас! З першого погляду! З того самого дня, коли зустріла вперше!

- Що?! – мої очі, сподіваюсь не занадто великі стали через її слова. І хоча я продовжую все чути, але вухам вже не можу довіряти, здається я почав чути свої власні мрії. Тут вже телефонувати треба. – Гарний жарт. – От і що я несу?! Почув незрозуміло що, тепер і кажу ще щось таке ж.

- Не жарт.

- Жарт.

Промовив беззаперечно, бо побачив за спиною коханої свого боса. Відступив назад, вклонився і відійшов ще далі.  Вона здивувалась, але промовчала і обернулась. Помічаючи Вакулу, посміхнулась, а я знову побачив її почуття, це дружня любов? Вона його не кохає?

- Юстина, радий що тебе тут знайшов. Ти забула в машині. – він простягнув гаманець і перевів погляд на мене. Я стояв не ворухнувшись, навіть знати не хочу, що він зараз думає.

- Дякую. Я... – вона подивилась на мене. Цей погляд помітив і мій шеф, тому швидко скоротив відстань, встав між нами. Як іронічно. А вона наче дивилась крізь нього. Все таки здібності прекрасні. Вона, вірогідно, зрозумівши його погляд, додає, але звучить як виправдання - Я... Я хотіла взяти декілька книжок, аж раптом зустріла знайомого. Дякую, що приніс. Буду більш обачною наступного разу. – і знову ця посмішка, що підіймає до небес. Як же я її кохаю.

Вакула кивнув і перевів на мене погляд. Без слів зрозумів, що нас чекає важлива розмова, але зараз він спокійно йде, а я не наважуюсь піти, бо я все ще хочу почути від неї підтвердження, що я не збожеволів. І вона наче мої думки читає, бо коли мій бос зачиняє за собою двері, починає говорити, дивлячись прямо мені в очі. А я… я не можу відвести погляд,  просто тону в її очах. Ця дівчина занадто сильно засіла в моє серце. І дивно, що зараз я не так сильно чую своє серцебиття, наче воно спеціально затихло, даючи вухам почути кожне слово.

- Я люблю в.. тебе і від своїх слів не відмовлюсь. Якщо почуття взаємні, хоч ти, можливо не пам’ятаєш мого ім'я, я буду чекати тебе, а не ховатись. - вона дістала того листа, що я поклав їй сьогодні вранці. Сказати, що я здивований, це не те, що промовчати, а просто опинитись на глибині маріанської впадини. Навіть там голосніше буде моє здивування, ніж воно є насправді. – Не помилилась. – затвердила вона, після чого посміхнулась ще більше і додала. – Ти наступного разу, коли будеш писати записку, пиши хоча б не на своїй фотографії на документи. Сподіваюсь зустрінути тебе завтра. Анонім. – останнє слово вона наче спеціально виділила, натякаючи на лист.