Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Ви озброєні?

- Так. Ми маємо дозвіл Міністерства Внутрішніх Справ.

- Будь ласка, покажіть мені.

Кшептовський поліз за пазуху й витяг інший документ. Справжній, зі справжніми підписами та печатками, дозвіл на вогнепальну зброю. Поліцейський оглянув його так само уважно, як і посвідчення особи, а потім віддав його власнику. Старший кивнув. Молодший пересунув сталевий бар'єр і показав, що можна їхати.

Надкомісар стримано зітхнув з полегшенням. З моменту приїзду до Києва у нього тричі перевіряли посвідчення. Камуфляж працював бездоганно, що змусило його подумати, що росіяни точно так само добре підготовлені і можуть так само вільно пересуватися містом.

Він проїхав ще метрів двісті і припаркувався біля тротуару. Намацав свій мобільний телефон у кишені. Натиснув кнопку виклику.

- Оркан звітує, – прошепотів він у мікрофон.

- Говори.

- Ми на місці.

Навіть з цього боку було добре чутно, як Толяк зітхнув з полегшенням.

- Є серйозна загроза. Займайте свою позицію, — наказав він і поклав трубку.

Кшептовський глянув на Кіку.

- Ходімо.

Вони дістали з багажника два довгасті пакунки та зайшли у ворота однієї з сусідніх кам’яниць.

***

Можливо, інформація від українських друзів Ференца виявиться достатньо точною, щоб вистежити російські диверсійні групи. Можливо, СБУ діятиме досить швидко та ефективно, щоб нейтралізувати їх до того, як вони завдадуть удару. Можливо, таким чином небезпеку вдасться відвернути, і сьогоднішній візит пройде без проблем.

Можливо. А, можливо, і ні. Невідомого було стільки, що передбачити все було неможливо. Можливо, СБУ мала неправдиву інформацію, або просто запізнилася. Навіть успіх не гарантував перемоги: груп могло бути більше двох. Росіяни, звичайно, організували кілька варіантів дій, на той випадок, якщо одна чи інша група буде викрита.

Тому, серед усього іншого, він ввів у дію свою неофіційну команду, хоча вони й не повинні були запобігати нападу. Однак і Кіка, і Кшептовський погодилися допомогти без вагань, оскільки вони знали, що, діючи поза юридичними структурами, вони могли мати шанс помітити щось, що вислизнуло б від уваги людей, професійно залучених до захисту візиту. Саме на це Толяк і розраховував. Вони обидва були досвідченими слідчими, псами[11] з сильним мисливським інстинктом, даром спостережливості та здатністю робити точні висновки з несумісних фрагментів реальності.

До того ж, знаючи про наявність крота серед співробітників посольства, він волів мати секрет, про який ніхто не знав. Віддавши розпорядження, він повернувся до своєї офіційної роботи – начальника охорони візиту.

Квартира знаходилась на п'ятому поверсі гарно відремонтованої кам'яниці на Банковій 19, мала чотири просторі кімнати і була кутовою, що було її найбільшою перевагою. Вікна частини приміщень виходили на вулицю Банкову, відкриваючи вид на вулицю, де за масивною брамою з численною охороною стояла будівля радянських часів, де президент України приймав іноземні делегації. Решта приміщень дозволяла контролювати західну частину вулиці Лютеранської. Приміщення надала СБУ, і Толяк змушений був визнати, що воно вибрано ідеально. Воно було досить близько до місця зустрічі глав держав, щоб можна було швидко втрутитися, і досить далеко, щоб мати відносно загальну картину ситуації. Решту підступів до будівлі Адміністрації Президента по ближньому та дальньому периметру охороняли СБУ та СДО України.

Толяк влаштував командний пункт у центральній кімнаті, яка, ймовірно, слугувала житловою під час попереднього життя квартири. Двоє операторів безпілотників сиділи поруч перед екранами, спостерігаючи за зображенням з камер, підвішених в двохстах метрах над землею безпілотних літальних апаратів, відомих у народі як дрони.

Біля кожного вікна стояв спостерігач. Під вікном на стільцях сиділа пара снайперів, виділених Бюро Антитерористичних Операцій Головного управління поліції. Гвинтівка, зібрана й готова до використання, лежала на сошках під рукою, але Толяк не сподівався, що її використають. Атака, якщо й станеться, відбудеться складніше, ніж атака смертника з гранатомета, чи штурм воріт кількома відчайдушними бойовиками.

Він думав про інформацію, яку надав Ференц, який стверджував, що не знає тактичних деталей можливої ​​атаки. Проте він знав, де були виконавці. Цікаво. Мабуть, у нього було дуже добре поінформоване джерело, з самого верху ФСБ чи ГРУ. Чи було це пов’язано з ранковою стріляниною? Ймовірно. Це було пов'язано з витоком? Менш ймовірно, але можливо. Напевно росіяни дізналися про можливий витік вдома і спробували його зупинити.

Він припускав, що замах трапиться, навіть якщо Ференц і українці ліквідують одну диверсійну групу. Росіяни будуть бити, тому що вони, ймовірно, мають кілька таких добре замаскованих груп у місті і готові втратити одну або дві з них.

Перед тим, як Вятрович відправився в аеропорт, Толяк встиг трохи поговорити з ним.

- Якщо вони справді планують усунути всіх трьох президентів, то завдадуть удару, коли ті будуть разом, – відповів Вятрович на запитання, як, на його думку, це буде виглядати.

- Під час зустрічі.

- Ні. Вони не мають туди доступу. Під час привітання чи прощання. Президент завжди зустрічає гостей надворі, вони трохи розмовляють, а потім заходять всередину. Він робить те саме і в кінці візиту. І всі вони будуть відкриті.

- Короткий термін.

- У них це включено у вартість.

Толяк розумів наслідки такої моделі. Вбивця (чи вбивці) має знати точно, до секунди, коли будуть привітати двох президентів. Успіх операції залежить від спостерігача, розташованого досить близько, щоб мати чіткий огляд внутрішнього двору будівлі. Неважливо, дрон це чи жива людина. Важливим був ефект.

Толяк, звісно, ​​знав, що охорона українського президента (а отже, і сьогоднішньої зустрічі) нещодавно була значно посилена, оснащена не лише кулеметами, а й важким озброєнням, а також пусковими установками ПЗРК. Кілька охоронних груп створили надійні, перевірені люди, більшість з яких мали бойовий досвід. Навколишні будівлі були оточені радіолокаційними станціями та операторами, а небо безперервно спостерігалося в кожному секторі.

Проблема в тому, що російські фахівці все це чудово знали. Крім того, вони мали добре розвинені системи радіоелектронної боротьби, вміли ховатися та ефективно відволікати увагу. Вони були майстрами непомітного підходу.

- Вони приземлилися, – почув Толяк у навушнику голос Вятровича. Майор прийняв обидві делегації в аеропорту. – Вирушаємо через п’ять хвилин.

"Ну, поїхали, — подумав він. Дорога займе не більше півгодини. І тоді все почнеться".

Раніше. Або пізніше. Але почнеться.

- Готовність, – голосно наказав він.

Етап 3

Холиченко був злий. Діяв під надто сильним тиском, щоб приховувати цей факт.

- Ти мав тримати мене в курсі,