read-books.club » Фентезі » Вітер., Черкащенко Дарія 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вітер." автора Черкащенко Дарія. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 177
Перейти на сторінку:

- Далі, тобі дорогу знати не належить, - раптово зупиняючись, каже мій чорнявий провідник. - Тож стій смирно, поки ми тобі зав'яжемо очі.

- Як усе складно, - я усміхнувся. Потім поступливо завмер, навіть присів трохи, щоб маленькій дівчинці з конвою було зручно зав'язувати ганчірку.

Переконавшись, що я нічого не бачу, мене покрутили на місці. Марна трата часу, але ж, звідки їм знати, що напрямок я відчуваю навіть із заплющеними очима. Далі ми пішли прямо, тією ж вуличкою, де зупинилися. Потім звернули праворуч і двічі ліворуч. Потім довелося спускатися крутими сходами. Добре, що в плани хлопчаків не входило моє вбивство, і вони допомогли подолати цей непростий спуск.

Далі пролунав ритмічний стукіт у дерев'яні двері - два удари з короткими інтервалами та три з довшим.

- Хто? - відгукнувся низький і суворий голос з-за дверей.

- Кіт, Щуролов, Спритний, Горішок і Малий.

Я насилу стримав усмішку. Ось як у них, імена свої змінили на прізвиська. Напевно, Кіт, це найголовніший. Як же тоді називають дівчинку? Серед названих прізвиськ не було жодного відповідного. Та й узагалі цікаво, хто з них хто, сподіваюся, мені вдасться познайомитися з ними ближче. Хоч вони й намагалися вдавати із себе суворих розбійників, видно було, що вони такі самі самотні діти, що збилися в зграйку.

Пролунали звуки дверей, що відчиняються, поскрипуючи металевими петлями. Мене легенько штовхнули всередину.

- А це хто з вами? - поцікавився той самий низький голос, що лунав за зачиненими дверима.

- Та так, приблуда якийсь, його Кейс велів доставити, - пояснив Кіт.

- Ясно, веди. Кейс якраз у себе має бути, нещодавно повернувся.

Мене знову легенько підштовхнули, змушуючи йти. Я відчував тепло зачиненого приміщення, а ще крізь пов'язку трохи проникало жовте світло від вогню, напевно, уздовж стін горять смолоскипи або свічки. Пройшовши зовсім небагато, ми зупинилися, і знову пролунав стукіт у двері, тільки цього разу звичайний, просто з поваги. Почувши дозвіл увійти, хтось відчинив двері, і мене завели в нове приміщення.

- Кіт, навіщо так суворо? - сказав хтось із явною усмішкою в голосі. Не важко було здогадатися, що володар цього низького, злегка хрипкого голосу і є сам Кейс. - Зніми ти вже нашому гостю пов'язку.

Те, що мене назвали "гостем", дуже потішило і додало поваги до глави злодіїв. Сперечатися з Кейсом ніхто не став і мені одразу ж відкрили очі. Я перебував у невеликій кімнаті, стіни якої були суцільно обвішані всякою всячиною - від зброї та одягу до маленьких дрібничок на кшталт чашок, курильних трубок і якихось мішечків із хитромудрими малюнками. Серед усього цього розмаїття, я насилу розгледів ще одні двері. Посередині кімнати стояв великий свічник на сім свічок, а поруч знаходилося крісло, в деяких місцях сильно порване і трохи зламане. Проте глава злодіїв сидів у ньому немов король. Кейс був невисоким, світловолосим чоловіком, приблизно років двадцяти п'яти, не більше. Хоча, цілком можливо, віку йому трохи додавала смаглява, обвітрена шкіра і безліч дрібних шрамів на обличчі. Характерна горбинка на носі, говорила про те, що йому одного разу зламали ніс. Скоріше за все, Кейсу довелося багато чого пережити на своєму шляху, перш ніж стати головою злодіїв. Чоловік оглянув мене уважним і чіпким поглядом, а потім сказав, звертаючись до своїх хлопців:

- Ви можете йти. Дякую за виконану роботу.

- Нема за що, - Кіт трохи зніяковів, коротко вклонився і вийшов.

Решта повторили жест хлопця і пішли геть, останній зачинив за собою двері.

- Що ж, познайоммося, мене звати Кейс. А тебе?

- Сарід, - відповів я, роблячи кілька кроків у бік злодія. Хоч кімнатка була невеликою, але мені все-таки здавалося, що стояти біля дверей - це не дуже зручна позиція для ведення бесіди.

Кінчики тонких губ Кейса на мить піднялися, мабуть, йому сподобалося те, що я зробив.

- Як опинився в Піреті? - запитав він.

- Добрів потихеньку, - легко збрехав я.

- Звідки?

- Із села. А можна моєму минулому дати спокій? У мене немає бажання про нього говорити.

Кейс знову коротко посміхнувся.

- Що ж, гаразд. Це не дуже важливо, просто цікаво, - злодій зручніше сів у кріслі. - Тоді перейдемо до справи. Не знаю, що тобі встигли розповісти мої хлопці, але поясню ще раз. У цьому місті красти так просто не можна. Усі крадії перебувають у гільдії, головою якої є я. Мені вдалося побачити тебе у справі та пропоную тобі приєднатися до нас. Особливих проблем тобі це не завдасть. Кради собі й далі, тільки щомісяця роби свій внесок, тобто десяту частину від здобутого ти будеш віддавати мені. При цьому, ти можеш жити тут, харчуватися разом із нами, а також заручитися допомогою інших членів гільдії. Звичайно, жити тут тебе ніхто не змушує, але погодься, працювати разом набагато легше?

Я кивнув. Кейс продовжив:

- То що, згоден?

- Так.

- Чудово. Тільки перш ніж назвати тебе нашим братом, ми змушені влаштувати тобі невелику перевірку.

- І що ж я маю зробити?

- Нічого особливого, просто я хочу ще раз подивитися на тебе в справі, тільки вже за моєю настановою. На додачу дізнатися наскільки ти хоробрий, швидкий і спритний.

- Зрозуміло. А можна уточнити, що буде якщо я не пройду перевірку?

- Нічого страшного, - Кейс посміхнувся, - просто до себе ми тебе не візьмемо, отже красти у цьому місті тобі більше не дозволять. Тому, доведеться шукати інші способи, щоб вижити в Піреті, або податися в інше місто. Ну що, не передумав?

- Ні.

- Добре. Тільки для початку, дозволь уточнити, скільки днів ти вже в місті й наскільки добре ти встиг його вивчити?

- Я тут понад тиждень, начебто. Точно не рахував. А місто вже знаю чудово. Ну, крім цього району. Сюди я не ходив, зі зрозумілих причин.

- Правильно робив, - усміхнувся Кейс. - Хочеться вірити тобі на слово, але все ж перевірю. Зачекай хвилинку.

1 ... 11 12 13 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер., Черкащенко Дарія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер., Черкащенко Дарія"