Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Увечері сповістила Девора, що додому одразу повернутися не можу, бо запрошена до пабу новою начальницею. Я зрозуміла, що він розчарований, хоч і не став мені суперечити чи вмовляти не йти. І, звичайно, не відмовився скласти мені компанію.

- Ну що? Ви готові? – Аліта підійшла до нас із Девором у розкішній атласній сукні кольору малини.

- Яка гарна сукня! Ти завбачливо взяла її з собою? - Розглядаю вдвічі гарнішу дівчину, закохаючись в неї з новою силою.

- Та ні, перемістила з дому відразу на себе. Спритність рук і ніякого шахрайства, - її посмішка на всі тридцять два ледь мене не засліпила.

Здається, мій хлопець також зачарований. Дивиться із загадковим виразом у бурштинні очі. Аліта подала йому руку, дружелюбно розтягла губи. Цікаво, чи вона перевіряє про всяк випадок чи так звикла робити завжди?

- Переміщайтесь за мною, якщо не знаєте координат. Брати вже там.

Я подивилася на Девора з питанням, чи вміє він так. Виявляється, уміє, так що ми перемістилися на напівтемну вулицю, і опинилися біля дверей у підвальне приміщення. Сама я нізащо не хотіла б залишитись у такому місці одна, але Девор делікатно притримав мене за талію, так що злякатися не вийшло. Аліта провела біля дверей карткою, і вони відчинилися, даючи нам можливість увійти.

Я зрозуміла, що цього вечора дивуватимуся ще багато разів. Коридор, у якому ми опинилися, наче без стін. З обох боків від нас акваріуми з живими… Не рибками, ні. Монстрами! Маленькими та середніми, повзучими та літаючими. Я втиснулася в руку Девора, намагаючись максимально відійти від скла, що відокремлює нас від моторошної погані. Соромно зізнатися, але багатьох із них я вперше побачила наживо, зате назви чудово знаю.

Наприкінці коридору нас зустрів Калеан. Символічно потисли з Девором руки, обмінялися іменами, сухо, коротко, по-чоловічому. Мені він просто кивнув. Зал пабу мене здивував не менше за коридор. Він круглої форми, з роздільними секторами та безліччю столиків. Що цікаво, у кожному трикутнику горять лампочки певного кольору. Ми підійшли до столу у фіолетовій зоні, з-за якого підвівся молодший Нотрил – Елім, і подав руку Деворові.

- Дивно, тут всі кольори веселки: від фіолетового до червоного, - я сказала це вголос, щоб почув тільки Девор, але, схоже, вся компанія загострила вуха.

- Так, ви праві, міс Мондал. Прошу, - Елім вказав на диван з протилежного боку столу, запрошуючи нас сісти. Ми з Девором розмістилися поруч, опинившись навпроти трьох пар карих очей.

Я продовжила розглядати зал, захопившись спогляданням дівчат, які танцювали в центрі. У найвужчій частині кожного сектора поруч з жердиною танцює довгонога гарна блондинка, всього їх вісім, як і секторів. Рухи плавні, сексуальні, заманюють. На кожній дівчині відкрита білизна з мережива. Я несвідомо зачарувалась красою жіночих тіл, гранично напружуючи зір, щоб дивитися саме на танцівниць. Добре, що кругла сцена з жердинами знаходиться на піднесенні, тож огляд не загороджують людські постаті. А варто сказати, що народу в пабі повно. Навіть проходи між столиками здаються сантиметровими.

- Як вони гарно танцюють! - я навіть рота відкрила з подиву.

- Хто? - Елім поставив питання з веселою усмішкою, здається, що він завжди такий позитивний.

- Дівчата, хто ж ще? Просто не відірвати очей!

У цей момент я вперше побачила, як здригнулося обличчя старшого Нотрила, але я не встигла зрозуміти, що там промайнуло в його міміці. Здалося, що це була усмішка, але лише на один бік. Це насмішка? Елім, своєю чергою, розсміявся, оголюючи ідеальні зуби.

- Мила, це незвичайні танцюристи, - Девор нахилився до мого вуха , - У них кожен бачить те, що йому подобається.

- Як це? А що ти бачиш?

- Красивих блондинок.

- Так я теж, - говорю з нерозумінням, бічним зором уловлюючи, що Елім готовий кататися по підлозі від сміху. - Що смішного?

- Я бачу танцюючих чоловіків з рельєфним пресом, - Аліта сказала це з мрійливими нотками, продовжуючи тепло посміхатися.

- А чому я бачу дівчат?

- Відправ їм запит, щоб побачити те, що тобі подобається. Поки що вони копіюють твою подобу, от і все.

- Як надіслати запит?

- Вияви бажання побачити те, що тобі сподобається більше, ніж ти сама. І вони розкриють твої потаємні бажання, - Аліта ледь помітно мені підморгнула.

- Одразу видно, хто тут уперше.

Останнє вимовив Елім, цілком дружелюбно, не глузливо. Він справляє враження доброї людини. З таким дружити було б нескладно, чого не скажеш про його старшого брата.

- Дів, ти вже тут бував? – я ніби схаменулась, проаналізувавши все почуте і побачене.

- Так, був кілька разів, - прозвучало загадково, хоча сказав мій хлопець це м'яко, як завжди.

- І що ти тут робив? – балую свою цікаву сторону, а зовсім не з'ясовую стосунки.

- Наш шеф любить тут проводити корпоративи.

- Тобто, ти був тут двічі?

- Приблизно так, люба, - небагатослівно, що виглядає підозріло.

Чоловіків явно бавить наша розмова, двоє навпроти дружно посміхнулися. Хоча Калеан не показує своїх емоцій, тримається, як і раніше, суворо, але я починаю вловлювати зміни в його очах. Може усмішки він не відпускає ліворуч і праворуч, але навколо очей періодично з'являються складочки, які говорять про те, що йому весело. Як він це робить? Посміхається лише очима? Усе життя тренувався, мабуть.