Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Будь хорошою дівчинкою, і хоч раз зроби так, як тобі кажуть, - в його голосі чулася загроза, - інакше люди будуть вмирати як мухи через твої тупі вчинки.

І, якщо ці слова вимовляв хтось із Генуальдо, значить так воно б і було. Я дуже добре встигла вивчити цю сім'ю. Занадто добре знала, що порожніх погроз не буває з їхніх вуст.

Особисто я не розуміла, що було тупого в тому, щоб врятувати себе? І не бачила абсолютно нічого розумного в тому, щоб вийти заміж за Марко.

Тупо було хотіти жити своїм життям? Не хотіти виходити заміж за нелюба? Хотіти щастя з тим, з ким дійсно цього щастя хотілося?

Дві людини. Одна ситуація. Дві полярно протилежні думки. І тільки один з нас міг зараз повністю диктувати умови іншому ... Іронія.

- Ти не зможеш потім зі мною розлучитися, - особисто для мене це було просто жахливо. Від однієї лише думки, що мені доведеться все життя провести поруч з цим придурком, ставало погано. Хотілося бігти, рвонути щодуху і сховатися з його виду. Сховатися і зробити так, щоб він ніколи й ні за що мене не знайшов.

- А я і не збирався, - мені не сподобався небезпечний блиск в його очах. Начебто все йшло за його планом. Начебто він так і планував.

- Я буду дратувати тебе спеціально. З розуму зводити. Все зроблю, щоб спокій тобі тільки снився. Я не жартую! - Я бачила, як після моїх цілком правдоподібних загроз Марко несподівано став посміхатися.

- Значить, нічого суттєво не зміниться ?! - Піднявши одну брову, хлопець вимовив це таким тоном, що мені відразу стало зрозуміло, що він наді мною знущався.

- Я серйозно! - Ми вже стояли внизу сходів і розмовляли тихо.Сварилися пошепки. Я все ще намагалася до нього достукатися і хотілося вірити, що мої дитячі загрози могли його хоч якось зачепити або розгнівати.

- Я теж серйозно, Бібі! Я теж...

Договорити нам не дали. Підійшов батько Марко і з несхваленням стиснув губи. Чоловіки цієї сімейки починали мене бісити і я, розриваючись від бажання послати всіх до чорта, тільки стиснувши губи змусила себе стримати все це всередині себе.

- З хвилини на хвилину прийде представник адміністрації, - прозвучало як вирок. Треба ж, я примудрилася в один день потрапити з корабля на бал.

- Коли ви все це встигли організувати? Чому я про це нічого не знала? - До мене раптом стало доходити, що спонтанно неможливо покликати стільки гостей. Неможливо запросити реєстратора ...

Я починала помітно нервувати. Все це було зроблено заздалегідь. За моєю спиною. Так, мені було відомо, що шлюб міг відбутися після мого вісімнадцятиріччя, але щоб ось так ... оперативно ... Я не очікувала.

- Давай я тобі все поясню, дорога, - з притиском на останньому слові виголосив хлопець і під руку повів мене в сторону відкритої тераси, - тоді й сталося, коли ти затискалася зі своїм колишнім хлопцем на площі міста. Коли лизалася з ним на свій день народження. Коли думала, що могла від мене втекти ..., - з кожним його словом всередині мене все крижаніло. Дихати ставало все важче, а розуміння того, що Марко знав все ... повністю все починало мене вбивати.

- Марка, - я вирішила зберігати спокій і говорити рівно, - я не вийду за тебе заміж. Я тебе не люблю. І ти не зможеш мене змусити це зробити ...

- Заставити? Ні, що ти ... - хлопець буквально закипав від злості, але від цього його слова звучали ще більш переконливо, - ми ж живемо в цивілізованому суспільстві ... Ти завжди можеш сказати "ні" і піти ... тільки питання: куди? У твій дім, який може ... ну, не знаю ... згоріти чи що? До дружків твого батька? Так ти їм і задарма не потрібна. До кого б ти не пішла ... у всіх може замкнути проводка, відмовити на машині гальма ... серце прихопити. Мені продовжувати?

- Ти мені що, так загрожуєш? - Я не вірила власним вухам. Не могла повірити, що хлопець дійсно все це зараз сказав.

-Белла, - те, як він вимовив моє ім'я лякало, він робив це настільки рідко, що зараз моє ім'я прозвучало як пряма загроза, - я змальовую один з варіантів твого майбутнього. Якщо він тебе влаштовує, прошу, - і хлопець жестом вказав на ворота. Давав зрозуміти, що я в будь-який момент могла піти.

Я б так і зробила. Не роздумуючи. Якби переді мною стояв хто завгодно, але не цей покидьок. Він дарував мені ілюзію того, що у мене був вибір ... Хоча насправді його не було.

- Чекаю на тебе всередині, - здається, він читав мої думки й посміхнувшись мені дав зрозуміти, що навіть не сумнівався в тому, який вибір я зроблю.

Все, що відбувалося після того, як я повернулася до вітальні, сталося ніби не зі мною.

Не я посміхалася - це була не я, тому що у мене в душі все рвалося на частини. Не я невагоме йшла до реєстраційного столу - у мене ноги приросли до місця. Не мені аплодували - мені повинні були співчувати. Не я сказала "так", тому що для мене вимовити ці три букви було найважчим на світі ...

Не я, а хтось інший сьогодні перетворився з Белли Боста в Беллу Генуальдо. З цих самих секунд починалася моя страшна казка ... Мій перший розділ ...