Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Перший час мені навіть не вірилося в те, що в моєму житті щось змінилося. Ті п'ять хвилин, які здавалися вічністю, зараз вже сприймалися як щось швидкоплинне. Те, що можна було з легкістю забути, прикинувшись, що ніколи цього і не було.

В той час я ходила і з приклеєною посмішкою, вітаючись з навколишніми. Отримувала порожні привітання. А слова в цей самий час відскакували від мене немов від стіни.

Відчувала себе маріонеткою. Ходила під руку з вмілим ляльковиком. Усередині мене все горіло пекельним вогнем. Я хотіла вбити кожного в цій кімнаті поглядом, а найголовнішого диявола спалити на ритуальному вогнищі.

Зате у Марко було все добре. Настільки прекрасно, що нудно було дивитися на нього. Здавалося, він в якусь мить просто розслабився. Став зовсім по-іншому на все реагувати. Або це вже мені почало здаватися в силу власної розгубленості та відчуженості.

- Щось не так? - Немов він не розумів, що абсолютно все зараз було "не так".

Мої емоції настільки наближалися до нуля, що навіть сил на те, щоб придумати гідну відповідь, не знайшлося.

- Я не хочу тут перебувати, - те, що відбувається на мене тиснуло. Хотілося, щоб все швидше закінчилося. Хотілося швидше опинитися у своїй кімнаті. Якомога далі від людей. Трохи далі від однієї конкретної людини. Закрити двері й не бачити його нахабного обличчя. Не спостерігати за тим, як він гидко посміхався.

- Нам буде складно піти непоміченими ... з власного весілля, - я знала, що він знущався. З власного весілля? З цього похорону по моєму нормальному життю?! Вони всі пили за те, що силою змусили мене вийти заміж і я тепер повинна була жити тут ?! Поруч з цим виродком ?!

- А нам і не потрібно йти. Я сама піду, - я спробувала вирвати руку з лещат і вже пішла до сходів, як Марко мене зупинив. Схопивши за руку, змусив обернутися і скривитися від болю, який прострелив плече. Завдяки цьому болю, я не на секунду не забувала про те, хто знаходився поруч зі мною. Ким насправді був Марко Генуальдо.

Марко довго дивився в мої очі, а потім сам, перший, зробив крок вперед тим самим потягнувши мене за собою.

- Куди ти мене тягнеш? - Не витримавши, я подала голос.

- Сама ти нікуди не підеш. Нікуди. І ніколи. Зрозуміло? - Мені нічого з цього не було ясно. Але Генуальдо і слухати не хотів ніякі заперечення. Щось шепнув своєму батькові, коли ми проходили повз, а потім потягнув мене на другий поверх.

Так, наше відхід дійсно не залишився непоміченим. Люди стали перешіптуватися. Ось тільки Марко завжди було плювати було на думку інших, і він абсолютно точно вважав, що нікому нічого не винен був. Навіть пояснень.

Він немов тягнув мене по сходах вгору. На останніх сходинках вже не йшов, а практично біг. До чого був такий поспіх? Що за невластиве завзяття виконати моє прохання ?!

І тут я зрозуміла, що він вів мене в ту кімнату, де ще не так давно ми приймали душ. І що фактично ми були чоловіком і дружиною. І що Марко явно не відрізнявся благородством ...

- Я передумала! Я хочу повернутися вниз, - практично пропищала, коли хлопець різким ривком відкрив двері кімнати.

Генуальдо зупинився і, примруживши очі, розсміявся. Не по-доброму. Так, немов був сам собі на умі. Зробив подумки якусь позначку, а потім сказав:

- А ти боягузка, Бібі! - Я не боягузка, але як ЙОГО не боятися ?! За весь час нашого знайомства найкраще, що він для мене зробив - це ігнорував. А все інше - це були злі жарти й глузування.

- Я вже не "Бібі"! - З гіркотою сказала перше, що спало на думку. Бібі - тому що Белла Боста, за першими літерами. Але зараз я - Белла Генуальдо.

- У тебе моє прізвище. І у тебе ім'я, яке придумав тобі я і як називаю тебе тільки я ... неважливо. Все одно "Бібі" ..., - На цих словах його погляд ніби спалахнув. Марко став наближатися, а я, побоюючись того, що відверто читалося на його обличчі, зробила кілька кроків назад. Сама не зрозуміла того, що в пошуках місця, куди можна було б від нього втекти, навпаки загнала себе в пастку. Зайшла в кімнату.

- Що тепер буде з Лоренцо? Що з Маттео? - Я вчасно згадала про них. Про причини того, що я сьогодні-таки вийшла заміж за цього негідника. Мені потрібно було терміново відвернути його увагу і ця тема різко контрастувала з його планами на вечір.

Якби я тільки знала, який ефект матимуть мої слова на Марко в даний конкретний момент...

Зловісна посмішка грала на його губах. Від цього всередині мене все перетворювалося в лід.

- Я ще не вирішив, що саме з ними зроблю ... У тебе є шанс виторгувати життя одного з них, - в цей момент його очі блиснули таким холодним полум'ям, що я забула, як дихати, - тобі доведеться добре постаратися, щоб я хоча б задумався про це ... Бібі ...

*********************************************************************************************

- Тобі доведеться добре постаратися, щоб я хоча б задумався про те, як поступлю з Лоренцо і Маттео ... Бібі ...

На цих словах Марко пройшов до кімнати й, не зводячи з мене очей, зачинив двері, підчепивши їх ногою.

Я маніакально стежила за кожним його рухом, але все одно злякалася. Занадто різким і запаморочливим був цей звук.

- Що ти робиш? - Я відступала, поки він насувався на мене попутно послаблюючи краватку. Потім зриваючи його з шиї й, нарешті, недбало відкидаючи в сторону.

- А на що це схоже? - Марко посміхнувся і почав розстібати сорочку. Якщо чесно, то це було схоже на щось, що мені дуже не подобалося!

Не зводив з мене погляду. Приковував увагу. Лякав тим, що я бачила там, на дні його очей. У глибині його чорної душі.

- На те, що ти роздягаєшся. Але ... в цьому немає потреби ...

- А як ти уявляєш продовження цієї ночі в одязі? - Він підійшов дуже близько. І тепер немов спеціально, стоячи в сантиметрах від мене, зняв сорочку і залишився в одних штанах. Яке продовження? Він думав, що я погоджуся на продовження?!

Я замість відповіді набрала повні груди повітря і як танк, відштовхуючи його руками, врізаючись в його тіло, з титанічними зусиллями, але вистрибнула з цієї пастки.

Мої хаотичні, неспокійно-панічні рухи змусили його тільки засміятися. А я вже насторожилася, як зацькований звір, який очікував, що на нього ось-ось нападе хижак.

Коли Марко почав так само неквапливо знімати з себе штани, мені нічого не залишалося окрім як прикрити обличчя руками.

Вид його оголеного тіла, розуміння того, що в разі чого я нічого не змогла б зробити проти цієї гори м'язів. Спогад про те, що ще кілька годин тому відбулося між нами в ванній цієї кімнати ...

Мені стало погано. Різко. Кидало то в жар, то в холод. Залежно від того, про що я думала і ... що згадувала ...

- Сама роздягнешся або тобі допомогти? - Його голос бив по натягнутих нервах і змусив мене різко прибрати руки від обличчя.

- Що? Я не стану роздягатися, - схрестивши руки на грудях, наче це могло мене захистити від нього, я дивилася на Марко убивчим поглядом.

- Значить я роздягну тебе сам, - мені вистачило його погляду й одного кроку в мою сторону, щоб зрозуміти, що краще все зробити самій.

Завівши руки за спину, я спробувала розстебнути блискавку на сукні, але у мене не виходило. Коли до моїх плечей доторкнулися його гарячі пальці, я здригнулася, спробувала відсторонитися, але він не дав. Нахилившись до мене ще нижче, він прошепотів на вухо:

- Завжди любив знімати обгортку зі своїх подарунків, - це звучало жахливо. Жахливо і двозначно. Він тільки що натякнув на те, що я була його подарунком. А я ніяк не хотіла бути його! Тим більше подарунком!

- Я не твій подарунок, - прошипівши це, я знову спробувала відсторонитися, але його пальці почали злегка погладжувати шкіру на моїх плечах, а після я почула тріск тканини.

- І правда, до чого акуратно знімати упаковування з десерту, якщо я збираюся його зжерти, - ці слова Марко виголосив грубіше, ніж попередні і я зрозуміла, що я його розлютила. Розлютила своїми словами. І хто тільки мене тягнув за язик ...

- Марко ...

- Ще пару твоїх фраз і я перестану грати роль кмітливого ідіота і просто візьму те, що і так моє, - опустивши свої руки на мої й стиснувши свої пальці на моїх зап'ястях, Марко змусив мене підняти руки та сукня впала мені до ніг.

- Але я все-таки дам тобі вибір, Бібі ...

Його голос змушував мене здригатися раз за разом. Його близькість вбивала, не давала мені зібратися з думками й прийняти хоч якесь рішення. Я губилася в тому, як поводитися з цією людиною далі.

- Запам'ятай мою доброту, малятко, - відпустивши мої руки, він знов доторкнувся до моїх плечей. Одна його рука ковзнула по шиї й, зарившись в моє волосся стиснулася в кулак, змушуючи закинути голову назад,

- Надалі я не буду з тобою такий добрий. Вибрати можна тільки щось одне, так що пропоную добре подумати ...