Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Намагаючись не сильно стукати підборами, Шура бігла до сходів. Мама знову буде злитися. За запізнення. І за пляму фарби на спідниці. Їй же не поясниш, що у творчому пориві встежити за часом неможливо. Вона не зрозуміє, бо сама художниця, і не прийме зламаний будильник як виправдання.
Прокручуючи в голові як можна спасти ситуацію, Шура прошмигнула в їдальню. Слова вибачень застрягли в горлі. За столом сидів тільки Вадим. 
- А де всі? - трохи шепеляючи через нові брекети, запитала Шура. 
- Вони зайняті. Ми сьогодні вдвох.  

У квартирі брата не було їдальні. Сніданки, обіди і вечері проходили на великій світлій кухні за круглим дерев'яним столом. Зайнявши місце, яке здавалося ближче до виходу, Олександра без ентузіазму слухала розповіді невістки, постійно відволікаючись на племінників, які постійно смикали батьків. 
- Я так рада, що ти нарешті до нас прийшла! - Олена дістала з духовки форму, - Вадюш, дістань тарілочки. 
Спритно орудуючи лопаткою, Олена почала викладати золотисто-рум'яні гнізда. 
Апетитний запах печеної картоплі з часником, вершками і найніжнішим м'ясом розлетівся квартирою, вгамувавши навіть непосидючих дітей, що зайняли свої місця в очікуванні смакоти. 
- Спасибі, що запросили... - усміхнулася Саша. 
Привітність господарів і улюблена страва під келих сухого червоного вина трохи розслабили. Олександра відволіклася, і вилизана до блиску кухня перестала дратувати ідеальністю. Сама ж Олена не сипала порадами про гармонію в сім'ї, виховання дітей, не промовляла вузьколобу філософію про жіноче щастя, що неодмінно полягає в заміжжі та вагітності. Чи то Вадим попередив, чи то сама додумалася, у будь-якому разі вечір був відносно гарний, а Саша розслаблена і трохи п'яна. Вони базікали про моду, обговорювали амбітні плани Вадима, сперечалися про рекламу. 
Трель телефонного дзвінка прорвалася крізь гучний сміх. На секунду всі троє затихли.
- Вибачте, я зараз, - усміхнувся Вадим, встаючи з-за столу. 
Саша спіймала незадоволений погляд Олени. Потім десь глибоко в квартирі почулося недбале "Алло" і клацання дверей. 

- Продовжуйте без мене, - пролунав у голові голос батька. 
Приховуючи посмішку, батько покинув їдальню, на ходу відповідаючи на дзвінок. У кімнаті повисла гнітюча тиша. Брати, кинувши короткий погляд на двері, втупилися у свої тарілки. 
- Господи, ніякого сорому немає! - пробурмотіла мати, роблячи ковток вина. - Шуро, не крутись. Їж спокійно!

- Їж, - висмикнув зі спогадів далекий голос Олени. 
- Що? - Саша мотнула головою. 
Олена кивнула на тарілку з майже не чіпаним картопляним гніздечком. Другим чи навіть третім за вечір.
- А-а-а-а, - протягнула Саша і взялася за виделку. Трохи поколупавши їжу, вона взяла келих, - щось я об'їлася. Спасибі, все було дуже смачно. 
Допивши вино, вона почала збиратися додому, пояснивши, що на вулиці вже ніч. Зрештою, Саша порадувала брата своєю присутністю, Олену компліментами, а племінників - гостинцями. Свій родинний обов'язок виконала. 
- Ще рано! Залишайся! 
Можливо, вона затрималася б трохи довше, якби не чортів телефонний дзвінок. Цілком можливо, що дзвонили по роботі - багато хто зовсім не стежить за часом, а двері Вадим зачинив, щоб діти не заважали. Ось тільки неприємні асоціації з минулого її батьків нікуди не поділися. 
- Ні-ні! - відмовилася Саша. - Гостям раді двічі. 
Перш ніж Олена встигла заперечити, Олександра взула туфлі й рішуче вийшла в під'їзд. Вечір у компанії брата і його сім'ї залишив неприємну тяжкість у животі і гіркий осад у душі. Ні, вона зовсім не засуджувала Вадима, не приписувала йому вчинків, яких він не робив. Саша не ридала на задньому сидінні таксі, звинувачуючи батьків у загубленому дитинстві й нестачі любові. Вона й сама не могла зрозуміти, чому після таких вечерь їй ставало сумно. 

Уже під'їхавши до свого будинку і зайшовши в ліфт, Саша чомусь натиснула не четвірку, а мінус один. Вийшло само собою. Випадково. У роздумах. Коли вона побачила рівні ряди машин на підземній парковці, ноги немов самі понесли її до "Чайки", улюблениці батька, подарованої Саші на сімнадцятиріччя. 

- Ух яка машина! - захоплено вигукнула Шура, залазячи на переднє сидіння. - Покатаєш? 
- Пізніше, - розтріпавши руді кучерики, усміхнувся батько. 
- Коли я виросту, купиш мені таку? 
- Коли ти виростеш, тобі захочеться що-небудь сучасне, щоб можна було перед подружками похвалитися. 

Саша з любов'ю погладила біле кермо, підтерла вологою серветкою ледь помітну плямочку. 
- Треба буде хімчистку замовити, - пробурмотіла вона, оглядаючи салон. 
Погляд зачепився за щось блискуче в стику заднього сидіння. Рука автоматично смикнулася до вуха, до шиї. Сережки й кулон на місці. 
У легкому подиві Саша пересіла назад. Підчепивши нігтем, вона витягла з велюрової складки тонкий обривок золотистої фольги з характерними "зубчиками". 
- От придурок! - фиркнула вона. - Сказала ж...
Саша мала відчути роздратування, навіть злість на Бориса, що забув сміття в їхню першу зустріч у її дорогій у всіх сенсах машині. Повинна була дорікнути собі за те, що не перевірила салон. Але замість лайки, з губ зірвався смішок, а щоки залив багрянець. Зовсім не від сорому. Від спогадів пристрасті, що захлеснула їх на парковці біля музею мистецтв. 
Олександра відкинулася на сидінні й заплющила очі. Вона могла сказати про нього небагато. Ні чим він займається, ні скільки йому років. Старший років на п'ятнадцять - це точно. Хоча не факт, враховуючи його апетити. Цілується до нестями. Ще руки шершаві, але не грубі. Здається трохи приземленим, що, безсумнівно, плюс: не буде п'яних істерик і дешевої романтики, на кшталт трояндочок із серветок, як із усякими невизнаними геніями. 
Піддавшись імпульсу, Саша постукала по екрану смартфона. Хотілося що-небудь йому написати, та тільки приводу не було. "Післязавтра заїду за тобою" - повідомляло прочитане похапцем і відразу забуте повідомлення. 
- Ось і привід, - зраділа вона. - "О котрій?" 
Лише два слова, позбавлені емоцій. Вони не розкажуть Борису про те, що серце стало битися трохи швидше, що Саша закусила губу, стримуючи усмішку. Для нього залишиться таємницею мільйони іскорок, що пробігли тілом, коли дисплей моргнув відповіддю: 
"О п'ятій, Сашенько".