Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

- Куди ми їдемо? 
Борис появився вчасно. Рівно о п'ятій. Знову з букетом кремових троянд у коричневому папері. Схоже, це ставало традицією. Досить милою, навіть попри нелюбов Саші до квітів. 
- Побачиш, - Борис м'яко ковзнув рукою по її коліну. - Думаю, тобі сподобається. 
Він виглядав таким задоволеним собою, немов ретельно готувався до їхнього побачення. Ні! Не побачення, вони ж не закохані. Зустріч, дружня зустріч. "Я обзаводжуся друзями чоловічої статі?" - подумки пожартувала Саша. Утім, поняття "друг" подобалося їй набагато більше, ніж "коханець без зобов'язань". 

Автомобіль виїхав на центральний проспект і зупинився на парковці біля драматичного театру. Саша кинула погляд на блискучу величчю будівлю з римськими колонами і високими арками. 
- Приїхали. 
Борис вийшов з авто, щоб відкрити Олександрі двері. 
Центр міста завжди забитий машинами, і знайти місце для паркування досить складно. За ті декілька секунд, поки Борис обходив автівку, Саша встигла пригадати всі кав'ярні й ресторани в радіусі кілометра, обрати улюблену і навіть поскаржитися на бруківку, якою так незручно йти на шпильках. 
Однак, замість того, щоб піти в бік бульвару, де завжди відчувається атмосфера свята, де солодко пахне цукровою ватою і гарячою кукурудзою, Борис повів Сашу до театру. 
- Серйозно? 
Вона завмерла на півдорозі, але чоловік міцно прихопив її за талію, мовчки спонукаючи не зупинятися. 
- Ти ж просила тебе здивувати, - прошепотів Борис, цілуючи біля мочки вуха.
- М-да... - поборено йдучи за чоловіком, протягнула Саша. - Тобі це вдалося. 
Востаннє Олександра була в театрі ще за життя батьків. Останніми роками мама з маніакальним завзяттям намагалася згуртувати сім'ю любов'ю якщо не одне до одного, то хоч до прекрасного. Чомусь культурний відпочинок того часу запам'ятався неймовірною нудьгою і самотністю, але все ж Саша не стала виявляти своє невдоволення. Раптом Борис справді старався. Принаймні так здавалося, дивлячись у його очі, що світилися гордістю. 
Інтуїція Сашу не обдурила. Судячи з прибраних стільців і столика з фруктами і вином, якого зроду ніколи в ложі не стояло, стало зрозуміло - Борис готувався. Дуже готувався. І аж ніяк не як до зустрічі з другом або коханкою без зобов'язань. 
- Ти викупив ложу? - запитала Саша, передбачаючи відповідь. 
Взагалі-то в Олександри було кілька варіантів, і який не подобався більше, вона зрозуміти не могла. 
Немов збоку Саша спостерігала, як Борис саджає її в крісло, розливає вино, вручає келих. Потім цілує руку, з власницькою нахабністю гладить її пальці. І посміхається. 
Від його посмішки холоділо всередині. Ідіотське лякаюче почуття жалючими щупальцями стиснуло горло. 
- Борисе, - у залі згасло світло, завіса повільно розповзлася в сторони, - навіщо?
- Т-ш-ш! - шикнув чоловік, - Починається! 
На сцену вийшов юнак, загорнутий у бузковий тюль. Саша скосила очі на Бориса, помітила, що він усе ще тримає її за руку. Гладить, пестить, переплітає пальці. Спробувала прибрати - утримав. 
У мозку нестямно голосила сирена: SOS! SOS! SOS! Це було неправильно! Не так! Занадто інтимно, занадто чуттєво, занадто...
- Борис!.. - ледь чутно прошепотіла Саша. 
Не випускаючи кисті, Борис ковзнув долонею по щоці і, розвернувши до себе обличчя, втиснувся поцілунком у нафарбовані губи. Наполегливо, трохи грубувато, як уперше, коли їм обом було плювати одне на одного. Не даючи зітхнути, Борис вилизував її рот. Без непотрібної ніжності, міцно, але водночас дбайливо обхопивши горло.
- Дивись, з боків нікого немає, - у його очах танцював диявол, охоплений полум'ям. - І над нами теж. І тут так темно. 
Шершава міцна рука лягла на коліно. Задираючи спідницю, пройшлася вгору по стегну. 
- Ти з глузду з'їхав? - заперечила Саша, стискаючи ноги. - Тут люди! 
- Розсунь! - тихо проричав Борис, забираючись пальцями під трикутник її трусиків. - Бортик високий, нас ніхто не побачить. 
Солодка судома пробігла тілом, вибивши з легень ледь чутний стогін. Борис злизав його з губ, потім сповз на підлогу і без церемоній розвів коліна Саші. 
- Так не можна! 
Борис трохи підтягнув Олександру до краю, акуратно підняв край сукні. Він м'ясоїдно розглядав чорне мереживо, наскрізь просякнуте вологою. 
- Якщо ти хочеш, щоб я зупинився, скажи. 
У світі існує мільйон речей, яких хотілося б Саші, але "зупинитися" до цього списку не входило. Вона легко торкнулася жорсткого з ледь помітною сивиною волосся, і відкинулася на спинку крісла. 
- Постарайся бути тихіше, - почувся задоволений голос - Ти така гучна...

***

Вони пішли після першого акту. Довго вечеряли в "Золотому Бамбуці", потім гуляли бульваром, купуючи всілякі дурниці на кшталт браслетів, що світяться, пухнастих брелоків, кошенят із цукрової вати. Постійно цілувалися. Пристрасно, легко, грайливо. Борис раз у раз торкався її спини, рук, а Саша притулялася чолом до його плеча. Невсвідомо. Бо якби вона поглянула на себе збоку, то обов'язково відсмикнула б. 
Пізніше почався дощ, який швидко переріс у зливу, і вони побігли до машини, сміючись як діти. 
Він не запитав, чи хоче Саша їхати до нього, а вона не заперечувала, коли автомобіль зупинився біля його будинку. 
Поки вони чекали ліфт, поки намагалися потрапити ключем у замкову щілину, Борис не відпускав її талію. І всередині Саші нічого не протестувало. Навіть стало трохи ніяково за паніку на порожньому місці. 
Коли вони увійшли, Борис не дав зробити й пари кроків, положивши Олександру грудьми на комод. 
- Дивись, - він запустив п'ятірню у її волосся, відтягнув назад, змусивши її підняти голову і зустрітися поглядом зі своїм відображенням, - яка ти красива! 
Вони удвох через дзеркало дивилися, як Борис піднімає їй спідницю, розстібає ремінь на штанах, як входить позаду в тіло, що знемагало від бажання. 
- Не заплющуй очі. Дивись!
Саша почувалася ніби в божевільному 4D порнофільмі, безсумнівно гідному AVN Awards. Від сорому й похоті обличчя горіло вогнем, тіло тремтіло, а перед очима розтікалися бензинові плями. З протяжним стогоном вона опустила голову, сповзаючи в руки Бориса. 
У блаженстві, за шумом крові у вухах, Олександра не почула ласкаве ричання: 
- Моя дівчинка, тільки моя.