Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Спочатку гордовите прохання Саші здивувати не здалося складним. Вибрати який-небудь гарний ресторан легко при вільному доступі до інтернету. Однак що довше Борис переглядав фотографії різноманітних інтер'єрів, то менше йому подобалася ця ідея. Що дивного в живій музиці, надлишку декору чи гарячих тарілках? Навряд чи таку жінку, як Олександра, приголомшать вправні офіціанти і чепурні серветки. 
- Чорти з "Айсберга" договори надіслали, - прогримів Руслан, як завжди увірвавшись до кабінету.
Він ляснув папкою об стіл і плюхнувся на стілець. Борис неохоче згорнув браузер із десятками вкладок сайтів ресторанів. Підтягнувши папку до себе, пробігся очима по документах. 
- Рус, ти ж у нас ловелас?
- Герой-коханець, перший парубок на селі і таке інше, -  насмішливо погодився Руслан. 
- Куди ти баб на побачення водиш?
На хвилину задумавшись, Руслан повів плечима. 
- Та я особливо не вожу. Зняв і понеслося. 
Похмуро гукнувши, Борис перейшов до обговорення роботи. 
Звісно, Руслан йому був не порадник. Вони обидва з плеяди закостенілих циніків, які втілили теорію склянки води, що набила оскому, у життя. Жодних дуелей за серце прекрасної дами, зітхань над її портретом, довгих залицянь у надії, що одного дня вона погодиться подарувати самотньому холостяку ніч кохання. Нічого такого немає. Хоча б тому, що ця сама ніч кохання з коханням ніяк не пов'язана. Не погодилася одна, погодиться інша. Їх не треба дивувати. Вони чекають не цього.
А Саша... Олександра жахлива тим, що не чекає нічого. Вона просто отримує задоволення, і її згода на побачення, немов милість, надана Таларські за чудовий вечір. Її безсоромність обурлива, а мораль лежить далеко за рамками звичного розуміння. Але разом з тим, Александра чудова природністю. Вона не стріляє грайливо очима, не зображає акторку порно, імітуючи оргазм, і не перетворюється після сексу на турботливу господиню...
Борис похитнув головою, попросив по селектору кави. Навряд чи фраза "здивуй мене" хоч щось значила. Не варто було витрачати час на пошуки екзотики для тієї, кому це зовсім не потрібно. Забронювати столик у найближчому ресторані - більш ніж достатньо. 
Борис набрав знайомий номер, але на першому ж гудку передумав. Сам не зрозумів чому. Дивне почуття сорому проїхалося по серцю. Замість того, щоб трохи напружити мозок і придумати що-небудь приголомшливе, замовляти столик здавалося до вульгарності банальним. Ніби приведи Борис Олександру туди, і вона відразу зрозуміє, який він приземлений сухар і ледар. Так нерозумно! Не солідно людині його віку і рівня розтікатися рожевими соплями і терзати себе подібними переживаннями. 
Міцно вилаявшись, Борис знову сів за монітор. Можна було б припустити, що на нього зійшло осяяння, що в абсолютно прагматичній свідомості народилася приголомшлива ідея, гідна екранізації в оскароносному фільмі, але ні. Фантазії Таларські вистачило лише на бронь лоджії в театрі. На виставу, яка його мало цікавила, і єдиний плюс якої, на думку Бориса, полягав у тому, що прем'єра мала відбутися в середу. День тижня і напівпорожній зал його не збентежили. Він міг думати тільки про Сашу і ті зайві години, що проведе з нею. Ще про вино - вони вип'ють його після, сидячи в його вітальні за обговоренням кривлянь невідомих йому акторів. 
Відправивши Саші сухе "Післязавтра за тобою заїду", Борис вирушив на чергову зустріч. 

***
Вадим гортав блокнот з ескізами, захоплено охаючи над кожним аркушем. 
- Шурка, ти геній! Талант! Геній просто!
Приховуючи посмішку, Саша відвернулася до кулера. Похвала брата приємно лоскотала її самолюбство. Заслужена похвала. За кілька днів Олександра перевершила сама себе. Натхнення захлеснуло її вранці в суботу і міцно тримало всі вихідні. Вона малювала, наче збожеволіла, намагаючись закарбувати на папері образи, що потоками ллються в голові. 
- Так, я зловила хвилю, - натискаючи стаканчиком важіль, відповіла Саша. - Відсвяткуємо? 
- Звичайно! Прийдеш до нас? 
Олександра повільно пила воду, підбираючи слова для відмови. Святкувати закінчення візуалізації в компанії невістки не хотілося катастрофічно. Ні, Олена була хорошою жінкою. Якоюсь мірою навіть милою. Добре готувала, вишивала, любила Вадима, сміхотунка і господиня. Але чомусь ці посиденьки нагадували їй про рідну домівку. Дивлячись на Олену і Вадима, Саша подумки поверталася у величезну їдальню, де вона вечеряла з батьками і братами. 
- Може, краще сходимо кудись в інше місце? - боязко запропонувала вона, коли вода в стаканчику скінчилася. 
Вадим відірвався від блокнота і сумно подивився на сестру.
- Шур, що ти починаєш? Я думав, ми посидимо сім'єю, як нормальні люди...
- Обов'язково посидимо!.. - перебила Саша. - Тільки давай іншим разом? 
Вадим прикро похитав головою. Він більше не сяяв захопленням, і переглядав ескізи немов неохоче. 
- Хороші роботи... 
- Не змушуй мене почуватися винною, - огризнулася Саша. 
- Я не змушую. - Вадим відклав блокнот. - Якщо хочеш, можемо сходити кудись в інше місце. 
Олександра кивнула. Хоча святкувати їй уже розхотілося. Намагаючись позбутися неприємного осаду, Саша підійшла до стійки зі зразками. Вона ще не бачила ці комплекти наживо, і дуже сподівалася, що це допоможе їй відволіктися. 
Олександра спиною відчувала важкий погляд брата. От якби з ним можна було домовитися, як із Борисом: тільки робота, п'янки і без усіляких посиденьок під "мамкання" племінників, із домашніми пельменями та переглядом фотографій. Можливо, якби Олена не була такою картинно-ідеальною і схожою на їхню матір, спілкування з нею було б набагато приємнішим. Але Олена не палить і не дозволяє палити за столом. Не п'є, не нюхає і не відвідує чоловічий стриптиз. Зате вона читає всяку маячню на кшталт "Жіноче волосся - антена з космосом", "Як мотивувати чоловіка заробляти більше?" тощо, що вселяє жінкам думку, що вони можуть контролювати все лайно, яке коїться в їхньому житті, за допомогою заговорів над чашкою й відмовою від трусів. 
- Вадь, а що у вас на вечерю? - Саша обернулася до нього, і побачивши в очах брата надію, переступаючи через себе, видавила: - Так хочеться поїсти тієї штуки з картоплі. 
- Буде зроблено, Шуро! Будь-який каприз! - зрадів Вадим. - Я зараз їй зателефоную. 
Олександра слабо посміхнулася. Звісно, вона не терпіла товариство невістки і духоту сімейної вечері. Але що не зробиш заради брата? І смачних гнізд із картоплі з телятиною, звісно.