read-books.club » Фантастика » Закоłот. Невимовні культи 📚 - Українською

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Закоłот. Невимовні культи" автора Володимир Кузнєцов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 87
Перейти на сторінку:
навпаки, були цілком реальні. Кіт Шредінгера був фікцією, таким собі макрооб’єктом, «спостерігачем-у-собі», тому не міг існувати в суперпозиції. А кіт Сатурна ламав це доволі прямолінійне сприйняття, бо існував у синхронній суперпозиції, суперпозиції на рівні макровсесвіту і міг бути сплутаним з іншою синхронічною системою. Прадавні пророки передбачали таку можливість і навіть шукали спосіб її реалізувати, однак вони були позбавлені уяви про те, що саме лежить за тим, що вони називали «не причинно-наслідковий зв’язок», а тому всі їхні спроби були не більш ніж витівками наївних тодлерів.

Зараз те саме завдання виконувалося двічі в паралель: створення синхронічного макрооб’єкта на базі завантаженої квантової схеми. Одна модель створювалась в обраній ділянці простору-часу «Сінано», яку Зіверс обрав наступною схованкою, а друга — безпосередньо в самому Зіверсі. Точніше, його поточному матеріальному втіленні.

Пастка квантової телепортації полягала в тому, що це не була телепортація. Створена система-копія була сплутана на квантовому рівні, тож миттєво узгоджувалася з оригіналом, після чого відбувалася десинхронізація (утримувати синхронічність навіть протягом наносекунди було пекельно витратною забавкою), і системи вже не були сплутані на макрорівні. Зазвичай, після того оригінал ізолювався і, по отриманні підтвердження про успішне переміщення, дезінтегрувався.

Професор Зіверс не мав розкоші повноцінного завершення телепортації, та попри це з дезінтеграцією проблем не виникало.

Можна було б запитати, що в разі таких маніпуляцій стає істинним Я людини, якщо низка телепортацій утворює низку повністю ідентичних копій. Професор на це мав доволі просту відповідь. Справжнім Я є модель, за якою відтворюється та низка копій. Ця модель, звісно, позбавлена певних аспектів особистості, бо вони, через квантову природу свідомості, можуть бути передані лише сплутанням і від початку не можуть бути в неї закладені. Але саме інформаційна модель, ланцюг кубітних блоків, найточніше відповідає історичній концепції «безсмертної душі», яку людство усвідомило задовго до того, як вперше припустило існування квантів.

Не було чіткого моменту переходу — він був занадто швидким, щоб розум міг його виокремити та усвідомити. Проте певним відлунням залишалось підсвідоме відчуття подвійності світу навколо. Воно було надто химерним, щоб набути чіткого втілення, але воно було, і Зіверс знав це напевне. Телепортація відбулася — він мав своє тіло в іншій частині корабля, в дата-центрі неподалік пускових палуб.

Це був один з нервових вузлів «Сінано» під час космічних боїв, знаряддя для керування бойовим крилом: винищувачами та штурмовиками. Нині він стояв порожній. У металі та полімері, в ефірі та електронах, ось він — літопис лихої долі «Сінано». Його та подібних до нього бунтівники зачистили ледь не першими, аби атакувати кораблі ескорту раніше, ніж ті закінчать маневри аварійного гальмування. Коли материнська група на чолі з «Сінано» зійшла із сингулярної тяги та почала корегувати курси, заколотники вже здатні були поставити на крило майже дві третини малих кораблів «Сінано» — що й зробили. У цей час адміральський місток лишався на зв’язку й не передавав командування, повідомляючи, що зберігає загальний контроль над флагманом і здатен виконувати командування групою. Адмірал Окіта наказав готувати десант для абордажу материнського корабля й пообіцяв забезпечити плацдарм для висадки. Виліт малих кораблів відбувся ще до того, як ескорт закінчив маневрування, і в загальному хаосі пройшов майже непоміченим. Тільки після того, як з флагмана повідомили про смерть капітана Декарта та адмірала Окіти, капітан крейсера «Тікума», найбільшого в ескорті, на власний ризик прийняв на себе командування. Капітан надіслав запит щодо подальших дій до штабу флоту. Відповідь було отримано через сорок вісім стандартних хвилин — за три хвилини до того, як перші штурмовики злетіли з палуб «Сінано». Штаб флоту був упевнений, що бунтівники досі не мають повного контролю над кораблем і на борту тривають сутички, тому наказав направити десант на «Сінано» (лише підтвердивши надісланий на дві години раніше наказ адмірала). Штурмовики «Сінано» атакували «Тікуму» тридцять п’ять хвилин потому. Ще за годину, зазнавши тяжких ушкоджень, крейсер змушений був вийти з бою, так і не підготувавши десантних шлюпок, а сили, витрачені на цю підготовку, зрештою вирішили його долю. Водночас «Сінано» силами бойового крила та вдалим торпедним залпом знищив два ескортні ракетоносці. Ще на одному також піднявся бунт — попри подавлений, він на декілька годин вивів корабель з бою та змінив курс. Бій затягувався.

Похідний порядок, який значно обмежував можливості ескорту щодо маневру та атаки, для малих кораблів був майже ідеальний. Допоки ескорт розійшовся достатньо широко, щоб забезпечити собі час для відбиття атак штурмовиків, він втратив три розвідувальні фрегати. Бій тривав шість годин сорок вісім хвилин — допоки «Сінано» не увійшов у скупчення астероїдів сімейства Флори, після чого ескорт врешті отримав зі штабу наказ відступати. Всі, хто в той час ще тримав оборону на облавку «Сінано», попри жах та відчай, розуміли, що зупинити бунтівного гіганта, навіть позбавленого ескорту, може лише інший материнський корабель, себто повноцінна материнська група. Дві такі охороняли Землю, одна мала перебувати на орбіті Марса, три воювали з флотами Вогняних вампірів Катуджі на орбітах Венери та Меркурія. По другий бік астероїдного кільця маневрував флот Блокади Сатурна. Відкритим залишалося тільки одне питання — куди заколотники спрямують «Сінано». Допоки корабель рухався на «Оріоні», але в такий спосіб політ до Юпітера міг тривати досить довго — якщо взагалі вистачить бомб. Певне, перехід на сингулярний двигун мав відбутися на виході з кільця — за умови, що спротив лоялістів буде остаточно подолано. У межах поясу астероїдів перебувала також Церера, на якій була розташована «Країна ляльок» — опорна база Об’єднаного Флоту. «Сінано» (під повним контролем заколотників) був спроможний її захопити, але втримати — малоймовірно.

Мертвий оператор, спалений до чорного кістяка, скорчився у кріслі просто перед Зіверсом.

— Wie ist es dazu gekommen? — просипів той, копняком відпихнувши крихкий згарок від термінал-інтерфейсу. В лабораторії інструментарій був ширшим, тут же з міркувань безпеки суттєво порізали всі сторонні функції. Третя лінія, годі й казати… четверта буде ще гірша. Хоча було б краще, якби на четверту відступати не довелося. Принаймні, план був такий…

Вольфрам пройшовся вздовж ряду терміналів, активуючи мережі, оминаючи системні бар’єри, виводячи дані систем спостереження. Він облаштовував свій центр операцій вправно й ретельно, зі спокійною впевненістю людини, що напевне знала, скільки часу вона має та які саме його витрати є необхідними й достатніми. Власне, він був створений для такої роботи — до того ж знав і розумів її. Так, спектр завдань дещо змінився, але інструментарій, забезпечений імплантатами, авгментаціями та ритуалами, дозволяв їх вирішувати. І він вирішував. Там, де

1 ... 11 12 13 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"