Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

Вона не почула пострілу — тільки вловила раптову хвилю жару, ще більшого, ніж той, що палив її. Потім були тиша й нерухомість. Вага мерця наче ослабла, але дівчина не мала сил визволитися з-під нього — ані тілом, ані волею. Вона відчувала себе згустком, пульсуючим відцентровим вортексом болю, який наче вивергався з неї у всесвіт, заповнюючи собою все навколо.

Пекучий тягар упав з неї, але й після того вона не наважувалася поворухнутися. Минула нескінченність, перш ніж Кассандра віднайшла в собі сили для першого руху. Вона перевернулася на бік і повернула голову. Крізь мутне понівечене скло вона ледь розрізнила масивну постать, що відкинула циндровий кістяк. Регенератор дихальної суміші не працював — вона відчувала це з кожним вдихом. Потяглася онімілими руками до фіксаторів, намацала їх. Слабкі, немов чужі, пальці ніяк не могли впоратися з деблокуванням, у грудях раптом здійнялася хвиля липкого тваринного жаху асфіксії. Постать лишалася нерухомою. Нарешті фіксатори клацнули, із сичанням вирівнюючи тиск. Повітря в тунелі було крижане й гірке на смак, але, здається, ним можна було дихати. Кассандра відкинула шолом.

— Κατα Τον Δαιμονα Εαυτου. — Чи вона справді це почула, чи ці незнайомі слова народилися у броунівському русі її сплутаних думок?

Над нею стояв гігант, що був майже на дві голови вищий за неї. Масивні обладунки мали на собі сліди жорсткої битви. Y-образний візор світився тьмяною міддю. Від нього у повітрі розходилася гіркота. Розідрані броньові пластини точилися смердючим слизом. У лівій руці він тримав архаїчний пістоль, рясно помережений травленням та різьбою.

Якийсь час він мовчки вивчав Кассандру. Потім, так і не зронивши більше ні слова, рушив тунелем повз неї. Дівчина озирнулася. Мрець валявся поряд — без голови. Уламок шиї курився прозорим димом. Чорна горбкувата шкіра ледь помітно здригалася, слабкі язички полум’я виривалися з численних розколин. Не знищений, лишень нездатний координувати моторну активність. Неначе спотворена, протиприродна імітація життя існувала в кожному згустку його плоті, анімувала його, перетворюючи на енергетичний еґрегор… Ні, радше приймач, в якому за чуттєву речовину був вогонь.

Кассандра звелася на ноги. Мовчазна фігура в обладунках віддалилася вже кроків на двадцять. Він пересувався важко, наче долаючи спротив — але так, ніби це відбувалося не з ним, ніби сам він рухався вільно. Дивитися на нього більше кількох секунд було неможливо — це викликало нудоту й гучний дзвін у вухах.

Тримаючись за стіну, дівчина зробила перший невпевнений крок. До неї повернулося відчуття тіла, біль сфокусувався у декількох епіцентрах, з найяскравішим — у лівому плечі. Вона згадала старовинний медичний трактат, в якому стверджувалося, що людина не здатна відчувати декілька джерел болю — тільки одне, найсильніше. Вочевидь, людська чутливість відтоді дуже змінилася. Або трактат від початку був маячнею.

Вона йшла слідом за постаттю в обладунках, до кінця не розуміючи, навіщо це робить. Щось переплуталось у відновлених спогадах, і нині, без голосу, який би скеровував її, вона й гадки не мала, що робити далі.

Але ця постать чомусь здавалася їй… знайомою. Не особисто, але й не з минулого життя, не з пакетів, що відчувалися неприродними, чужими. Щось безкінечно далеке, химерніше за дитячий спогад…

VII

Зіверса охопила лють. Вона кипіла в ньому, безсила знайти вихід. Стискаючи й розтискаючи кулаки, він відчував, як скрипить біополімер, як вібрують гідравлічні приводи, створюючи тиск у гнучких графенових жилах. Застиг, вдивляючись у довгі рядки цифр, що бігли екранами. Триматися в холодному розумі ставало дедалі складніше.

Проблем було дві. Перша — циндра стискала кільце навколо його сховища. Вогняні вампіри, що керували згорілими ляльками культистів, трималися неподалік. Ця проблема мала вирішення. Набагато гірші справи були з другою.

Вона не встигла. Попри всі його попередження, всі вмовляння, всю можливу допомогу, на яку Зіверс був спроможний, вона не випередила Переможця. Він зараз рухався просто поряд із нею — і те, що Переможець не вбив її, означає, що він розуміє, ким вона є. Проте…

Професор замислено потер підборіддя, біополімерні деталі огидно скреготнули одна об одну.

Це було дивно. Вічний Переможець не будує планів і не створює компромісів. Його поява на «Сінано» — ознака процедури «остаточного вирішення», Endlösung der Meutereifrage, що її ініціювало флотське командування. Чудовий привід спинитися — і залишити корабель. Тікати. Тільки от, якщо усвідомлювати, як саме все може вирішитися, то легко з’ясувати, що, з чималою ймовірністю, тікати не буде куди. Та й не це втримувало. Зіверс відчував, що корабель, ця прадавня машина руйнування, дивним чином всотувалася в нього — а він у неї. Довгі години, проведені під’єднаним до етеромагнітного простору, руху численними струмами квантового коду — все це наче єднало Вольфрама фон Зіверса зі «Щасливим журавлем». Навіть тепер, позбавлений більшості каналів та знарядь, він відчував відгук пораненого велетня.

Думки плуталися, метушилися в голові, наче сполоханий бджолиний рій. Сигіли на плечах пульсували високочастотними хвилями, заважаючи зосередитися. Кислотно-яскраві вокселі спалахували на екранах моніторів у жахливому примарному танку. Зіверс вдарив себе долонею по щоці — там було ще достатньо живої плоті, щоб відчути біль. Потім ще раз — уже по лівій. Місце, де пружний біополімер з’єднався з живими тканинами, стало гарячим.

Чому? Чому він її не вбив? Гнів угамований, він не спроможний вчинити інакше…

Але перша проблема, якій бракувало витонченої унікальності другої, була, проте, нагальнішою. Кільце замикалося — вампіри знайшли схованку Зіверса і вже збиралися розпечатувати її. Шанси професора — навіть проти циндри — були геть слабкі. Треба змінювати дислокацію. А оскільки робити це доведеться вже втретє, то була скоріше механічна робота.

Пальці на руках розгалузилися — кожен на десяток тонших та гнучкіших маніпуляторів; забігали приладовою дошкою. Факт відсутності НРІ дещо ускладнював справу, але Зіверс врахував це, розподіляючи обчислювальне навантаження між декількома молодшими серверами, які все ще лишалися в мережі. Перший потужний удар в переділку ліворуч пролунав сигналом початку зворотного відліку.

Крижаний спокій розлився організмом, розчиняючи різницю між штучним та природним. Тепер усе тіло професора Вольфрама фон Зіверса було наче єдиний складний механізм, позбавлений розуму та свідомості — чиста процедурна поведінка, що живилася через зовнішні приймачі сигілів, а не з внутрішніх резервів.

Квантова телепортація. Складна енерговитратна операція, що ґрунтується на двох засадничих принципах: квантовій сплутаності часток і синхронізації суперпозиції на релятивістському рівні.

Знаменита істота минулого, славнозвісний кіт Шредінгера, був суто гіпотетичним створінням, жартом для посвячених. Коти Сатурна,