Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

християн звільни, і тим, що в путах сидять, звільнення даруй, добрий будь до тих, хто просить тебе, і всіляке праведне прошення сповнюй, і дай від маєтку свого убогим милостиню достатню. И обіцяв цар усе це на ділі сповнити. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, оголосивши його, пішов. І зібравши всіх вірних, звелів їм також постити і молитися, щоб зупинилися гоніння на Церкву Божу, і пітьма ідолопоклонства щоб прогналася, і світло спасенне всім щоб засіяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про святі таїнства в Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. Коли в неї увійшов цар і занурив його святий Сильвестр, прикликав над ним Ім'я Пресвятої Тройці. Раптом зблиснуло світло велике з небес, більше від сонячного проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився ж цар зразу від прокази, яка вся у воді зосталася, відпавши від тіла його, ніби луска від риби, і вийшов з купелі здоровий, що й сліду не було від ран на тілі його, одягнувся ж у білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам, що, коли занурився, каже, у воду, почув руку, котра зверху простягнулася і торкнулася його, — і зразу дав наказ, щоб ніхто ж не посмів зневажати Христа й ображати християн. Спорудив же у царському дворі своєму церкву в ім'я Спаса Христа і звелів, аби хрестилися без перешкод усі, що хотіли бути християнами, одяг же до хрещення білий щоб брали із царських скарбниць. І хрестилася в той час людей велика кількість, і з дня в день росла і множилася Церква Христова, ідолопоклоніння ж зменшувалося. І була радість велика для вірних, їх же така вже кількість була в Римі, що хотіли вигнати з града всіх, які не хотіли бути християнами, але цар заборонив народові, кажучи: ''Не хоче Бог наш, щоб когось неволею і примусом переконували до Нього приходити, але якщо хтось вільною волею і благим наміром приступає до Нього, до того Він благоволить і милостиво його прийме. Бо якщо хтось хоче, той нехай вірить вільно, і хай не гонить один одного". Тою царською відповіддю ще більше утішилися люди, що вільно всіх жити залишає — кожного при своїй вірі і вільній волі.

Не лише в Римі була радість вірним, але і по всій вселенній. Всюди-бо звільняли з пут і темниць вірних, які були за Христа мучені, поверталися з вигнання ісповідники Христові. Ті, що ховалися в горах і пустелях через боязнь перед катами, без страху верталися до себе, і всюди гоніння затихли й катування зупинилося. Не терпів же ворог такого миру церковного й не міг бачити, як світло благочестя розширюється, — намовив жидів приступити до достохвальної Олени, матері царевої, яка була тоді у Витинії, батьківщині своїй. Вони до неї таку промову виголосили: "Добре зробив син твій, що нечестя покинув і скинув ідольські храми, але те зле зробив, що повірив у Христа і шанує Його як Божого Сина й істинного Бога — Того, що був чоловіком, юдеєм і волхвом, зваблював людей чарівними примарами, Його ж, як злодія, Пилат, мучивши, повісив на дереві. А отримав здоров'я цар не тою силою, але благодаттю Бога, що створив Небо і землю. Належить тобі, о царице, відвести сина свого з такого блуду, щоб не розгнівався Вишній Бог і щось погане не сталося з царем". Це чувши, Олена сповістила листом синові своєму Констянтину. Він же, прочитавши, відписав до блаженної матері своєї, що юдеї, які таке говорять, хай прийдуть з нею до Риму і з єпископами християнськими хай змагаються про віру перед усіма. І яка сторона переможе, та віра краща буде. Те царське веління коли сповістила цариця юдеям, зразу зібралося багато премудрих жидів, досвідчених у законі їхньому, які знали слова пророків, і еллінське вчення пройшли, і готові були до змагання, ійшли з царицею Оленою до Риму. Був же серед них один премудрий рабин на ім'я Замврій, який не лише в еллінській премудрості і в єврейському писанні досвідчений і досконалий, але і волхвом превеликим був, на нього ж вся надія юдейська складалася, що коли не здолає християн словами, то чарівними знаменнями переможе.

Коли настав день змагання жидів із християнами, сидів цар на престолі своєму зі всім синклітом, і увійшов перед царя святий Сильвестр з малою дружиною, маючи декілька єпископів, яким трапилося тоді там бути, увійшли й жиди, їх же було числом сто і двадцять, і почалася бесіда, її ж чути хотівши, і цариця Олена сиділа за завісою. Цар же із синклітом розсуджував те, що обидві сторони говорили. Спочатку-бо жиди вимагали, щоб від частини християнської дванадцять стало наймудріших християн змагатися з ними. Сильвестр же святий заперечив їм, кажучи: "Не на кількість людей покладаємося, але на Бога, Який всіх зміцнює, уповаємо, Його ж на допомогу прикликаючи, говоримо: "Встань, Боже, розсуди суперечку про Тебе". Юдеї ж 1 казали: "Наше те Писання, бо наш пророк ті слова написав, тобі ж належить від своїх Писань говорити, а не з наших". Сильвестр же відповів: "Вам справді спочатку говорилося Писання Старого Завіту і проповіді пророків, проте вони й нам належать, бо в них є багато про Христа, Господа нашого, сказано. Годиться-бо сьогодні з них змагатися з вами, бо ваші книги стали для нас своїми, наші ж для вас чужі, і краще повірите своїм книгам, аніж нашим, через що вашими . То як ви Ісуса, Який  Це-бо — "Господа і Христа Його" — говорячи, не одну особу вводить, а дві. А те, що Христос є Сином Божим, сповіщає той же пророк, кажучи: "Господь сказав до мене, сином ти є Мені, Я нині народив тебе"а. Инший-бо є той, хто народив, инший — народжений". Проти цього сказали юдеї: "Тому що, як кажеш, народив Бог, то ти тут безпристрасного робиш пристрасним, як же і син, Богом народжений, є підвладний часові і буття своє має в часі. Це-бо слово "нині" часове є і не допускає вірити, що Бог вічний". Сильвестр же відповідав: "Не говоримо ми, що в Бозі пристрасному було народження, о юдеї, але безпристрасне Божество ісповідуємо і народження таке, як же з розуму народилося слово. Ані не вводимо часового Синові народження від Отця, але у вічне безчасове Різдво Його віруємо, бо час Творця знаємо, бути Синові разом з Отцем і Духом. Творець же часу не є під часом. Речення