Читати книгу - "Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий"

Мене вразило в Бельгії, що дехто відкрито висловлює ностальгійні почуття за нацистським минулим. Один письменник під час презентації повідомив, що його батько був генералом СС — і зауважив, що пишається ним. Вам не здається, що такий спосіб мислення — одна з основних причин такого різкого поділу на Фландрію та Валлонію? Адже Валлонія брала активну участь у русі Опору. Що ви про це думаєте?

Це явище досить нове. Ще недавно в цьому ніхто не насмілився би зізнатися, похвалитись. Але вже два роки у Фландрії про це говорять відкрито й досить часто. У телевізійному інтерв’ю одного політика — представника наймогутнішої політичної сили Фландрії, Нового альянсу, запитали: яке найбільше лихо в його житті? Смерть мого дядька, — відповів він. — Нічого собі! А як він помер? — Його вбили. — Як? — У дворі школи, де він викладав. — Коли це сталося? — 1943 року. — Але ж тоді вас іще не було! — Не було, але ця подія отруїла моє дитинство. — А хто вбив вашого дядька? — Бійці руху Опору… Пожалітися привселюдно, з телеекрана на те, що твого родича забили члени руху Опору — це щось нове. Це — дуже небезпечне явище, яке, власне, пояснює, чому сьогодні загроза розколу країни — найбільша. Є фламандці, які вважають так, як цей політик, що Бельгія колись учинила з ними як ворожа держава. Німці переконали фламандців, що вони теж — германці, що їм накидають чужу мову. Така нині основа домінуючої в Бельгії політики. І ніхто не знає, до чого це призведе…

День, 23 грудня 2010 року

Ірен Стецик

…Мене передусім цікавить психологія людей

Irène Stécyk

Ірен (Ірина за паспортом) народилася 1937 року в чарівному місті Льєж. Воно вважається в Бельгії особливим. Протягом 800 років воно було центром незалежної держави — Льєжського принципату, і лише «завдяки» Наполеонові втратило незалежність. У часи Французької революції Марат казав одному льєжцю: «Правами людини, що їх ми вибороли тільки зараз, жителі вашої держави користуються вже давно». Проте мова не про Льєж, а про Ірину Стецик. Її батько замолоду воював за незалежну Україну, потім пройшов усю Європу — і міг податися й далі, на інший континент, але зашкодило йому кохання, і він залишився у Бельгії… У спогадах він часто повертався до далекої вітчизни — і ця солодка ностальгія передалася доньці. Коли батько помер, його національна пам’ять вибухнула в її романах — про Мазепу, Розумовського, Гоголя, Ганську…

Тривалий час Ірина була бібліотекаркою та секретаркою відомого бельгійського письменника Алексіса Кюрверса. Першою її публікацією була поетична збірка «Привабливі чудовиська», що їх порівнювали з Бодлеровими «Квітами зла». Проте знайшла себе Ірен Стецик у жанрі роману. «Синьоока панночка» — її перший роман — отримав найвищу літературну відзнаку Бельгії, премію імені Віктора Росселя, далекого 1972 року. Майже одразу з’явилася телеадаптація твору. Потім був «Мазепа, принц України» — роман, відзначений преміями у Франції та Бельгії і перекладений українською мовою на початку 90-х років. Ще три романи Ірен Стецик — «Мертва перлина», «Пані Бальзак» і «Петрова донька» — побачили світ до 2000-х років.

Тепла, приємна згадка про затишний будиночок у містечку Нінан у валлонських Арденнах… Тут, далеко від галасу Льєжа та Брюсселя, усамітнено мешкає автор кількох романів про Україну. Твори Ірини українською майже не перекладалися. Лише 1992 року у журналі «Все­світ» вийшов її «Мазепа». Звісно, не знаючи ні української, ні російської мов, письменниця багато чого вигадала — і все ж сама поява подібного твору на межі 1970—1980-х років було знаковою подією.

Як я дізнався про Ірину Стецик? Крістіан Лібенс — письменник і бібліотекар (до речі, престижна в Бельгії професія), що працював у Європейському колегіумі художнього перекладу і в якого я брав інтерв’ю про Жоржа Сіменона, спитав між іншим: «А з Ірен Стецик ви знайомі?» Виявилося, що є така знана в Бельгії авторка, лауреат премії імені Віктора Росселя, що написала кілька історичних романів про Україну. Коли я сказав, що вперше чую це ім’я, Крістіан здивувався й пообіцяв відвезти до неї.

Пані Стецик мешкає в Нінані — маленькому селищі поблизу бальнеологічного курорту Шофонтен (дослівний переклад — «Теплий фонтан»). Пляшки з мінеральною водою під такою назвою можна знайти в кожному бельгійському супермаркеті. Машини у письменниці немає — давно продала. Звідки бере продукти — загадка. Натомість у будинку є вражаюче зібрання старовинних книжок, безліч картин, а позаду — чудовий типово бельгійський садок. Господиня пригощала нас смачнючим обідом і розказувала про свою творчість та історію своєї родини. Потім із балкона показувала ліс за сотню метрів від будинку. «Спостерігаю за кабанами — вони тут часто гасають», — усміхалась вона. На моє запитання, що вона знає про українську літературу, пані Стецик показала на крісло. Там лежало видання «Пікніка на льоду» Андрія Куркова (у французькому перекладі — «Пінгвін»). «Дуже подібне до Гоголя», — заявила пані письменниця…

У рік смерті батька я написала «Мазепу»

Пані Ірино, ваш перший роман «Синьоока панночка» вважається зразком детективної прози. Як вам вдалося написати довершений твір про злочин? Не збираєтесь повертатися до цього жанру?

Термін «детектив» тут не дуже доречний. У «Синьоокій панночці» йдеться про інспектора, якому доручено арештувати злочинницю. Це справді скидається на детективний сюжет. Але, хоча злочин і скоєно, про його розслідування в моєму романі немає жодного слова. Ім’я винної відоме заздалегідь. Злодійка, маркіза де Бренвільє, існувала насправді. Її звинувачували в тому, що вона отруїла свого батька і двох своїх братів. Вона втекла з Франції до монастиря у Льєжі.

Чому я взялася за цей сюжет? Мене привабила романтична історія. Хитрощі злочинниці та зваблення персонажа чоловічої статі. Як тоді, так і тепер мене передусім цікавить психологія людей.

До того, як почати писати, ви довгий час працювали особистим бібліотекарем і секретарем класика бельгійської літератури Алексіса Кюрверса. Наскільки сильно його творчість вплинула на вашу?

Якщо й вплинула, то, гадаю, не на рівні тем. Від Кюрверса я взяла вимогливість до письма. Він не один десяток разів брався виправляти свої твори. На новачків — а я тоді була початківкою — такий метод