read-books.club » Класика » Із літ моєї молодості, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Із літ моєї молодості" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 18
Перейти на сторінку:
раз наклепчу, наговорю

І в карк не одному катюзі натовчу:

«Ти русин! Лях твій враг! Ти голосуй за мною!»

Куди там! Дурнів тих ніколи не навчу».

 

І довго так іще панотчик глаголали.

Зворушила мене їх мова аж до сліз.

Та як додому ми із міста повертали,

Я з хлопом здибався, що в плахті хопту ніс.

 

Зайшов у бесіду я з ним. Він таки з того

Самого був села, що й наш той панотець.

«Як там у вас?» - «А як? Все добре, слава богу.

Панотчик наш - го-го! Вони всім нам отець.

 

У них і пасіка, і сад, будинки ладні.

Що господи! Вони господар! А яка

Худібка! В домі їх хати які порядні!

Наслухався не раз я дива від дяка».

 

«А що? Хіба самі в покоях не бували?» -

«Бог з вами! Як же се? Хто вигадав? Таким

Замурзаним, брудним, як ми! То ми б ся мали,

Якби котрий посмів ввійти! Он раз Яким,

 

Братанич мій, зайшов… Не дай же, Христе-боже,

Якої лайки він від панотця набрав!

А Мирона колись як випхнули, то, може,

По сходах разів п’ять униз він карбуляв.

 

О ні, панотчик наш порядок люблять дуже.

Ну, знаєте, що ми? Простацтво. Де нам знать

Звичаї добрії? Звичайно, нам байдуже.

Вони ж то день у день дурних розуму вчать.

 

Не раз то й прикро нам. Звичайно, в чоловіка,

Хоч і який неук, а честь своя то й є.

Та що робить? Не раз то й гірша ще публіка,

Як прийде дати що, а тут ось не стає».

 

«Що дати?» - запитав я, так собі цікавий.

«А так, от трафиться - народиться, умре…

У панотця то вже порядок на ті справи,

Як зажадають, то хоть круто, дати тре.

 

Та й ще остатніми роками от настала

Нова біда… Якісь книжки. Христос там зна,

Пощо і від чого. Громада вже складала

Щось десять раз на них. І най би хоч одна

 

Здалася до чого! А я вже й допитався

Дяка, що в тих книжках написано. Сказав:

«Казета. Там стоїть, який де в світі стався

Припадок, всячина». Одну, мабуть, назвав

 

«Наука», другу знов, здається, «Руська рада».

Але пощо й нащо складалася на них

З посліднього не раз у нас уся громада,

Бог знає! В нас ніхто не знає, що там в них».

 

Багато говорив той селянин. «Та що то,-

Подумав я,- от хлоп, плете, аби плелось!

І на найліпшого чернь кидає болото.

І слухати брехні такої не ялось».

 

І справді, він брехав. П’ять неділь нині тому,

Я був у панотця. Гай-гай, таких людей

Не много начислиш у нас, відданих свому

Краєві, щирих та сердечних, як оцей!

 

Який смачний обід! І як чудово грає

На фортеп’яні їмость! Найстарша дочка

Французькі повісті як ніч, так день читає…

Жаль тільки, що в селі біднота там така,

 

Говорять, уперед не так там зле бувало.

Ну, та тепер і скрізь настав недобрий час.

Йому б на кращу де параф’ю випадало,

Аби не бідував заслужений у нас.

 

Обід, говорю, був предобрий. Лиш припадок:

Десь служниця таріль розбила. Ну, за се

Взяла поза вуха три рази. То порядок!

На другий раз нехай обережніш несе!

 

Надвечір там якийсь хлопчисько приволікся.

«Я бідний сирота,- говорить,- вже три дні

Не їв… Шукаю служби де… Змилосердіться,

Найміть та накорміть, бо вже я геть зомлів».

 

Панотчик у лице йому зирнув спокійно.

«А русин ти?» - «Ая!» - «Ну, йди ж у божу путь!

Он, може, арендар прийме… Та стій-но, стій-но!

Затям се: русином твердим весь вік свій будь!»

 

В. Згідливість

 

 

Безсонниця - крий біг,- що за погана річ!

Що диких-диких дум в одну безсонну ніч

По голові пройде! Не раз і дивно, брате,

Як ті думки могли в умі тобі повстати.

 

От раз в безсонну ніч прийшов мені на ум

Наш Безумович, стовп преславний наш Наум,

І поклик голосний його, яким до згоди

Він звав Рутенію. Згадав я короводи

 

І звади всі, які потім пішли у нас,

Як славний Глоджимір Фарбінський був сей час

Готов рутенським всім стовпам подати руки

І бесіду уже приладив для принуки.

 

Як наші молоді стовпки на тім, здається,

Сварились лиш, де той рутенський збір збереться;

Як «Сім братів святих» (всі сім в одній особі)

«До згоди» кликали, «коли не тут, то в гробі».

 

І як вкінці на те преславний Плосколоб

Рішуче відказав, що Безумович - «чоп»

І що про згоду в нас немає доти й мови,

Поки весь руський мир не стане, «аки Слово».

 

Все те, мов хмари, йшло по голові мені;

Коли ж над раном десь заснув я, то й у сні

Не щезли ті думки, хоч не гули словами,

А просувалися чудними образами.

 

Ось бачиться мені, що все так-так, ніщо,

Рутенія хропе, а свари йдуть, як бог

Від віку приказав… Аж десь з дебрі виходить

Великий глас і зве: «До згоди, Русь, до згоди!»

 

Я озирнувся - хто і відки се кричить?

І бачу - се не тур, ані медвідь ричить,

А Безумович наш, рутенців всіх відрада,

Дебра ж, де він кричить, зоветься «Руська рада».

 

Гляджу, аж бачу враз, ворушиться весь край,

І божий мир гуде, немов ті пчоли в май,

І тягнуться усі, немов пшеничне тісто,

1 ... 11 12 13 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."