Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сам бог і хрест його».
Знов день настав, страшная
Знялася боротьба;
Немов огонь з водою,
Так перли війська два.
Чим вище світле сонце
По небу вгору йшло,
Тим більш братсько́ї крові
На землю там плило.
І стала послабати
Козацька сила вже…
Лютує пан Жолкевський
І в пень козацтво тне.
«Ось вам наука, хами,-
Так грізно він кричить,-
Як різать нашу шляхту
І села нам палить».
І всі козацькі очі
Звернулися нараз
До видного на горбі
Хреста в страшний той час.
І бачать: чи се привид,
Чи правда? Із землі
Хрест двигається звільна
І мов пливе у млі.
Мов невидимі руки
Несуть його - пливе
Аж там, де пан Жолкевський
У пень козацтво тне;
І серед бойовища
Той хрест чудесний став,
Мов раменами, кріпко
Козацтво заслоняв.
Всі, бачачи те диво,
Стоять, мов умерлі́…
Не гримають мушкети,
Не блискають шаблі.
В тривозі пан Жолкевський
З рук шаблю опустив;
Дивився, мов не бачив,
Стояв, мов і не жив.
А Наливайко крикнув:
«Так, браття, так і єсть!
Мир мирним! На враждущих
Сам бог і його хрест!
За мною! Най пізнають
Ляхи, що з нами біг,
Що проти бога змігся,
Хто проти нас ся зміг!»
На захід вже сідало
Святеє сонце вниз;
Кінчився при Чигрині
Бреньк сталі, ломіт спис.
При шибеницях військо
Шляхетське полягло,
Рікою трупів много
І крові поплило.
Один лише Жолкевський
Уйшов, не згинув він;
За ним козацтво довго
Ще гналося вздогін.
«Зажди,- кричить козацтво,-
Жолкевський, та смотри!
А для кого ж лишив ти
Ті шибениці три?»
* * *
Кроваве бойовище
Травою поросло;
Могили вкрили трупів,
Мов буря, все пройшло.
Козацькі й лядські сили
Розвіялись, мов прах,-
Не згибла лиш незгода,
В вражді ще Русь і лях.
І чи коли настане
Нам щасливіший час?
Чи завітає єдність
І згода, й мир до нас?
Бог знає. Та ми слова
Не зречемось того:
«Мир мирним! На враждущих
Сам бог і хрест його».
НАШІ ЧЕСНОТИ
А. Діяльність
Була десята. Люд по вулицях глотився.
До своїх діл давно усяк уже манджав.
Зі сну здорового я йно що пробудився
І в постелі м’якій ще у півсні лежав.
Заледве снідання, що служниця внесла ми,
Вигідно лежачи, спожити я поспів,
Аж тут приятель мій, мов звіяний вітрами,
До мене напруго, мов блискавка, влетів.
«Добрий день! Ти ще спиш? Чи стиду ти не маєш?
От, знаєш, новину тобі спішу сказать!» -
«Ну, що?» - «А наших письм остатні числа знаєш?»
«Ні! Онде, як прийшли, нерушані лежать».
«Чому ж ти не читав?» - «Так якось відвелося».-
«Ах, голово дурна! Ану лиш прочитай!
Там ділання таке на Русі почалося!
Тепер напевно в нас правдивий буде рай!
Ади, у руху все! Тут «Слово»: «Разом,- кличе,-
Візьмімося до діл і «русскость» боронім!
А ти, ізящний наш, руссійскій наш язиче,
Стань чистий, як вода, гучний, неначе грім!»
А там «Наука», бач, премудро як навчає
Про Іллю Муромця наш темний, бідний люд,
Як тепло, гаряче і твердо «защищає»
Вірнопіддательний, консервативний труд!
Про «Раду русскую» вже й не казать. Усюди,
Де лиш читать почнеш, наскакуєш якраз
На звороти: «Не спім! Благословенні труди!»
Та «Вже прийшов і нам свобідний праці час».
Де-де! Вже й «Ластівка» про працю скрізь цвіркоче,
Качковське Общество діяльне, що аж страх!
«Народний дом» собі ж до діла браться хоче
І «Русска матица» стрясає «лѣни прахъ».
Душа втішається, і серце в груді скаче,
Коли подумаю, що се зачнеться в нас.
Бігме, вже вилиться, як все стає іначе,
Як все росте, цвіте! Та час-бо вже, ой, час!
А ти лежиш та час марнуєш! Чи не стид же
Тобі, не хочеться йти також їх слідом?
Ну, рухайся лише! Вставай, збирайся швидше!
Пора занятися і нам яким трудом».
«Ти правду кажеш, а! - сказав і я огнисто.-
Вставати - ну, встаю. І знаєш, що? Ану,
Для «Друга» втну статтю відразу ось начисто:
«До діла!». А потім ще на часок засну».
Б. Патріотизм
Панотчик наш, го-го! Дай боже їм прожити!
За руськістю стоять так твердо, як скала.
З ляхом вони - та де, й не стануть говорити.
Лиш Русь у них одна, велична та ціла.
Я при виборах їх раз бачив. Серце в груди
Росло, коли я чув, як мовою твердою
Виборців гріли на ті виборо́ві труди,
А люд довкола них стояв, мов під скалою.
І бачив потім я, всім серцем сокрушенний,
Як лютились вони і лаяли весь світ,
Що чернь та темная, гидкий той люд мерзенний
Не слухав ради їх, відкинув їх совіт.
«О, ганьба русинам! - кричали патетично
Панотчик, за столом сидячи при вині.-
Послом у нас ляшок, «избранный вже вторично,
Хоча посольство те належиться мені».
Та де там! Тих волів хоч довбнею між вуха -
Дарма! Послухає, притакне, ще й кивне.
А зробить так? Ні руш! Жидів, панів послуха!
Мов цап, за іншими в чужий город майне.
І що я їм не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.