read-books.club » Класика » Із літ моєї молодості, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Із літ моєї молодості" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 18
Перейти на сторінку:
style="">«До згоди!» - кричачи, у славне Лева місто.

 

Поперед усіма панотчики в бричках,

Миряни позад них верхом на паличках

З усіх боків пливуть, мов води напливають,

Собою місто все, мов хмари, покривають.

 

Між ними бачу я щонайзнатніших всіх:

Ось тут і Плосколоб, тут і Ковальський Міх,

Василько Мудрагель, Хвостовський Осмогласник,

Святий Митро Полит, Нічомунепричасник,

 

І Глоджимірко там Фарбінський, Аввакум

Многоглаголющий, там і старий Наум,

Преславний Безумович, всіх рутенців слава,

І чесний наш отець Курендович Халява.

 

Всіх бачу, всіх ураз, і радуюся й сам,

Що ось, мовляв, кінець вже буде всім сварням,

Що вся Рутенія зіллється, хвала богу,

Мов борщ, із всіх горшків зіллятий до одного.

 

І дар пророчення у собі я почув,

Коли весь той собор на площі ось загув,

І, духом злетівши над тих людей юрбами,

Озвався я до них такими ось словами:

 

«О дай вам господи, рутенські вівці, всім

Зійтися радісно у стадові однім,

А тому стадові дай пастиря благого,

Який би порівну стриг всіх вас до одного!

 

Дай боже верем’я, щоб вуха в вас росли!

Дай боже час сухий, щоб вам язики всхли!

Дай боже повінь, щоб ваш бруд ополоскала

І швидко щоб по вас лиш тая слава стала!»

 

Сказавши се, я знов на землю лет спустив,

А здвиг весь за той час гудів, шумів і плив

На ринок тиснучись широкою рікою,

Мене стис на камуз і поволік з собою.

 

Товаришам із тюрми

 

 

Обриваються звільна всі пута,

Що в’язали нас з давнім життєм;

З давніх брудів і думка розкута -

Ожиємо, брати, ожиєм!

 

Ожиємо новим ми, повнішим

І любов’ю огрітим життєм;

Через хвилі мутні та бурливі

До щасливих країв попливем.

 

Через хвилі нещасть і неволі,

Мимо бур, пересудів, обмов,

Попливем до країни святої,

Де братерство, і згода, й любов.

 

Ми ступаєм до бою нового

Не за царство тиранів, царів,

Не за церков, попів, ані бога,

Ні за панство неситих панів.

 

Наша ціль - людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

 

Треба твердо нам в бою стояти,

Не лякаться, що впав перший ряд,

Хоч по трупах наперед ступати,

Ні на крок не вертатися взад.

 

Се ж остатня війна! Се до бою

Чоловіцтво зі звірством стає,

Се поборює воля неволю,

«Царство боже» на землю зійде.

 

Не моліться вже більше до бога:

«Най явиться нам царство твоє!»

Бо молитва - слаба там підмога,

Де лиш розум і труд у пригоді стає.

 

Не від бога те царство нам спаде,

Не святі його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля і спільний наш труд.

 

Невільники

 

 

Лежу я безсонний. Ніч темна,

І дощ цюпотить у вікно…

Бог зна що верзеться наяві,

А думка усе про одно.

 

Усе про ту волю святую,

Що, страчена, так дорога́,

Так чудно хороша! На серце

Знов сум цілоденний ляга.

 

Розпука обхоплює душу

І чорні думки шевелить:

«Ні, воля - то сон, а на світі

Ніхто не зазнав і не вздрить.

 

Гляди у вікно лиш щоденно,

Де вулиці видно цяту,-

Там люди проходять усякі,

Ти їх придивися життю!

 

Ось бідний, обдертий зарібник

Голоден стоїть, як туман,-

Се черева свого невільник,

А черево - на́йстарший пан.

 

Там служниця зранку на ринок

Із кошиком пильно біжить -

Невільниця пані лихої,

З добра не пішла, чей, служить.

 

А онде бабуся старенька,

В руках молитовник - пішла

У церков - не бога святого

Невільниця, але попа.

 

Он в повозі муж із жоною,

Напевно, в театер імчать,

Держаться за руки, а з рук тих

Невольничі пута бряжчать.

 

Чи се ж та захвалена воля,

Де тисячі, тисячі сплять,

Жиють і вмирають, і навіть

Як ти, про свободу й не снять?»

 

Ні, що ж то? Хіба ж я не бачу?

В блискучих колясах летять

Построєні дами й панове,

Колеса о брук гуркотять.

 

Построєні дами й панове

Глядять так свобідно на світ,

Сміються так голосно… Сміх їх

В мою аж доноситься кліть.

 

«Се ж вільнії люди!» - згадав я

На хвильку. Та ні-бо, й вони

Невільники забагів своїх,

Дурниць, зіпсуття та нудьги.

 

А втім погадав я про сльози,

Про тисячів працю та кров,

Що ллється в рабів тих кишені

Горючов ріков золотов.

 

І довго я мучивсь думками

Про світ той, домівку рабів;

Кров стукала сильно о мозок,

Неначе палив її гнів.

 

Кров стукає сильно о мозок,

І чорнії думи летять,

Мов панські коляси блискучі

По тім’ю в бігу торохтять.

 

Наука

 

Сонет

 

 

Хоч вічно злий тиран її вбива

І переслідують підніжки власти,

Хоч пітьма рада в гріб її укласти,

Проте вона вовік-вовік жива.

 

Хоч вихор злоби, знай, при ній шаліє,

Хоч божим іменем і піп її клене,

Хоч деспота рука її визнавців гне,

Вона все проста, все росте й міцніє.

 

Хоч людськість блудить часто манівцями,

Вона - спокійний, щирий провідник,

Шукає виходу з

1 ... 12 13 14 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."