Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

– То що ви тепер скажете? – переможно запитав суддя в оборонця.

– Я скажу, що «сімка» – це наукова гра,– твердо заявив Стерджес.– І я це доведу!

Публіка здогадалася, в чому полягав його план.

Стерджес викликав цілу гурму свідків, які навели безліч доказів того, що «старі санчата» гра не азартна, а наукова.

Справа, яка попервах видавалась куди вже простішої шукати, тепер геть ускладнилася. Суддя почухав потилицю і заявив, що не бачить виходу, бо як позивач, так і позваний можуть набрати необмежену кількість свідчень на свою користь. Але, щоб не порушити безпристрасності суду, він, суддя, готовий піти на поступки обороні, якщо містер Стерджес запропонує якийсь практичний вихід із скрути.

Ту ж мить містер Стерджес схопився на ноги:

– Призначте дванадцятьох присяжних – шістьох, котрі за талан, і шістьох, котрі за науку. Дайте їм свічок і дві колоди карт, і нехай вони перейдуть у дорадчу кімнату. Час покаже, на чийому боці слушність.

Справедливість пропозиції була безперечна. Четверо дияконів та двоє вчителів присяглися як споборники теорії «талану», а шестеро посивілих у змаганнях знавців «сімки» виступили як прихильники теорії «науки». Всі дванадцятеро перейшли в дорадчу кімнату.

Десь так через дві години диякон Пітерс прислав до судової зали, щоб приятель позичив йому три долари. (Пожвавлення серед публіки). Ще через дві години до такого самого заходу вдався вчитель Міглс. (Знов пожвавлення серед публіки). Протягом дальших трьох-чотирьох годин другий учитель і решта троє дияконів також позичили кожен невеликі суми в судовій залі. Дарма що приміщення було переповнене, люди не розходились: адже у Бичому Закутні ніколи ще не траплялося такої незвичайної пригоди. Та й те сказати, що в цій проблемі кровно зацікавленим був кожен батько сімейства.

Кінець цієї історії можна викласти в двох словах. На світанку присяжні вийшли, і диякон Джоб, старшина присяжних, зачитав таке:

«Ухвала

Ми, присяжні у справі «Громада штату Кентуккі проти Джона Вілера та інших», пильно розглянувши всі обставини справи і перевіривши обгрунтованість теорій, висунутих під час судового слідства, одноголосно ухвалили, що гра, загально знана як «сімка», або «старі санчата», є, безперечно, грою науковою, а не азартною. Практично випробувавши вищезгадані теорії, рада присяжних з’ясувала, вияснила і твердо переконалася, що протягом усієї ночі прибічники азартності не виграли жодного кону й не мали жодного козиря, тоді як супротивна сторона раз у раз регулярно вигравала перше і мала друге. Наша ухвала підтверджується ще й тим промовистим фактом, що прибічники азартності програлися в дим і всі їхні гроші перейшли в кишені прибічників «науки». Зваживши все це, рада присяжних дійшла категоричного висновку, що теорія, яка відносить «сімку» до азартних ігор, шкідлива і може спричинити несказанні муки й завдати збитків будь-якому товариству, яке визнає її за слушну».

Ось у такий спосіб «сімку» у штаті Кентуккі і стали вважати грою не азартною, а науковою, тобто легалізували її,– закінчив містер К***.– І ця ухвала присяжних не втратила своєї чинності аж до сьогоднішнього дня.

1867

Я хочу розповісти тут не тільки про деякі звички цих дивних істот, а й про всякі цікаві подробиці з їхнього приватного життя, що ніколи не потрапляли в пресу. Я знав близнюків особисто і вважаю, що цілком підготовлений до завдання, яке взяв на себе.

Сіамські близнюки з натури були ніжні й лагідні, і протягом довгого й багатого на події життя їх єднала незвичайна відданість один одному. Навіть дітьми вони були нерозлучні; впадало в око, що вони завжди воліли бути вдвох, а не в товаристві інших дітей. Вони майже завжди гралися разом, і мати так звикла до цієї їхньої особливості, що, як часом обидва близнюки десь зникали, вона звичайно шукала тільки одного з них, переконана, що коли знайде його, то напевне поряд буде і його брат. Подумати тільки,– а вони ж були темні люди, невігласи, варвари і діти варварів, що не спізнали світла науки й філософії! Який нищівний докір нашій хваленій цивілізації з її сварками, суперечками й ворогуванням між братами!

Як і в усіх людей, у близнюків не завжди панувала цілковита злагода, але завжди якийсь зв’язок між ними тримав їх укупі; вони не хотіли розлучатися й жити нарізно. Навіть оселилися вони в одному будинку і, на загальну думку, жодної ночі не спали окремо, відколи народилися. Правду кажуть, що давня звичка стає нашою другою натурою! Близнюки завжди лягають спати одночасно, проте Чанг звичайно встає на годину раніше за брата. З обопільної згоди Чанг порає всю домашню роботу, натомість Енг бігає з різними дорученнями. Бо Енг любить ходити, а Чанг сидіти на місці. А все-таки Чанг вирушає разом з братом. Енг – баптист, а Чанг – католик; але, щоб справити Енгові приємність, Чанг погодивсь охреститися разом з ним, домовившись, що це «не рахуватиметься». Під час війни вони були мужні вояки і ревно брали участь у великій боротьбі – Енг на боці північних військ, а Чанг на боці південних. Біля Семи Дубів вони взяли один одного в полон, але сказати, хто кого взяв, було неможливо, довелося скликати військово-польовий суд, щоб вирішити, котрий із близнюків був полонений, а котрий переможець. Судді довго не могли дійти згоди, та врешті розв’язали це спірне питання ось у який спосіб: визнали обох братів полоненими, а тоді обміняли їх. Коли раз Чанг не виконав наказу і його покарали десятьма днями гауптвахти, Енг, зовсім не винний, хоч як його відмовляли, визнав за свій обов’язок розділити з братом кару; отже, щоб він дарма не страждав, довелося звільнити з-під варти обох,– хіба не заслужена винагорода за вірність!

Іншого разу брати за щось посварилися, і Чанг звалив Енга, але й сам упав зверху, після чого вони зчепилися й почали немилосердно лупцювати один одного. Ті, хто бачив це, втрутилися, спробували їх розборонити, та все марно: брати довели свій герць до кінця. Врешті обох їх, добре потовчених, віднесли до лікарні на одних ношах.

Їхня давня звичка скрізь бувати разом обернулась на зле, коли близнюки дійшли пори і почали залицятися до дівчат.