Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір"

Можливо, він не поміча того;

Чи, може, то його предобра вдача

Так Кассіо цінує за відвагу

І хиб його не бачить. Чи не так?

Входить Родріго.

Яго

(стиха, до Родріго)

Ну що, Родріго?

Ідіть ви за заступником. Та швидше!

Родріго виходить.

Монтано

То дуже жаль, що благородний мавр

Заступника свого посаду звірив

На чоловіка із таким пороком.

Годилося б, та й чесно це було б,

Про все сказати маврові.

Яго

О ні,-

Хоч цілий Кіпр мені за це віддайте.

Я Кассіо люблю і дав би все,

Щоб від хвороби вигоїть його.

Та тихо! Чуєте? Що там за гамір?

За сценою крики: «Поможіть! Поможіть!»

Повертається Кассіо, женучись за Родріго.

Кассіо

Шахрай! Падлюка!

Монтано

В чім річ, заступнику?

Кассіо

Негідник! Він насмілюється навчати мене моїх обов’язків! Стривай, негіднику, ось я тебе зажену в пляшку!

Родріго

Мене заженеш?

Кассіо

Ти ще й базікаєш?!

(Б’є Родріго)

Монтано

(стримує його)

Облиште, добрий командире! Прошу вас, синьйоре, стримайте вашу руку!

Кассіо

Пустіть мене, синьйоре, а то дістанете по зубах! Чуєте?

Монтано

Помалу, помалу! Ви п’яні.

Кассіо

П’яний?

Б’ються.

Яго

(стиха, до Родріго)

Геть звідси, геть! Кричіть на гвалт, мерщій!

Родріго вибігає.

Заступнику, спиніться ж! Ну ж бо, тихо!

Синьйори, заспокойтесь! Поможіть!

Заступнику! Синьйоре мій Монтано!

Та поможіть же, люди! Ну і варта!

Дзвонить дзвін.

Та хто там б’є на сполох? Що за дідько?!

Прокинеться все місто... Схаменіться!

Отямтеся, заступнику! Ганьба!

Повік вам буде сором!

Входить Отелло з почтом.

Отелло

Що тут сталось?

Монтано

Спливаю кров’ю. Він убив мене!

Отелло

Спиніться, як життя вам дороге!

Яго

Заступнику, спиніться! Ах, Монтано!

Синьйори! О, чи ви забули, де ви?

Чи ви забули за свою повинність?

Та годі-бо! Тут генерал! Спиніться!

Соромтесь!

Отелло

Що тут? З чого почалось?

Чи обернулися на турків ми,

Що робимо з собою те, чого

І їм не дозволя робити небо?

Ганьба! Ви ж християни. Припиніть

Цю дику бійку! Чуєте, синьйори?

Хто люті не вгамує тут, на місці,

Тому не дороге життя,- клянусь! -

Він стріне смерть, нехай лиш ворухнеться!

Спиніть жахливий дзвін! На острів це

Страшну тривогу навіває. Люди!

Що сталось тут? В чім річ? Мій чесний Яго,

Від смутку мовби мертвий,- розкажи,

Хто тут почав? Кажи, в ім’я любові!

Яго

Не знаю я. Тут друзі всі були.

Балакали всі мирно поміж себе,

Як молоді у шлюбну ніч, коли

Їм час уже іти до ліжка. Раптом

(Немов якась планета відібрала

Цим людям розум) - наголо мечі,

І почалась між них кривава бійка.

Не можу вам сказать причину сварки.

Вже краще б я в поході втратив ноги,

Що принесли мене сюди як свідка!

Отелло

Мікеле, як ви так могли забутись?

Кассіо

Простіть мені... Не можу говорити...

Отелло

Монтано благородний, ви пристойно

Поводилися завжди, і про вас

Загальна думка склалась, що людина

Ви молода, та стримана й поважна;

В людей розумних ви в значній пошані.

Як сталося, що ви заплямували

Свою хорошу славу так зненацька

І поміняли на ганебну назву

Нічного крикуна? Відповідайте!

Монтано

Отелло благородний, тяжко я

Поранений. Хай Яго, офіцер ваш,

Пояснить вам усе, а я не можу...

Несила говорити... Все, що знаю,

Він розповість. А я ні в чім не винен,

Якщо життя любити - це не вада

І боронить себе не гріх, коли

На нас завзято й люто нападають.

Отелло

Клянуся небом, зараз кров моя

Кипить в мені і застилає розум!

Я відчуваю, як мою свідомість

Затьмарює скажена лють і хоче

Вести мене шалено за собою...

Як ворухнусь чи руку підведу -

Враз упаде найкращий з вас, мій гнів

На смерть його скарає. Ну, то як

Оця безглузда сварка почалась,

І хто почав її? Хоч братом був би

Той заводій,- від нього я відмовлюсь!

Як? В місті, що налякане війною,

Де людність ще від страху вся тремтить,-

Заводите між себе дику чвару,

Приватну, особисту?! Уночі!

Ще й стоячи на варті! Жах! Ну, Яго,

Кажи: хто це почав?

Монтано

Коли ти з дружби

Чи з остраху службового втаїш

Хоч щось - або до правди додаси,-

Ти не солдат.

Яго

Не ображай мене;

Хай швидше вирвуть мій язик, аніж

На Кассіо він намовляти стане!

Та знаю я, в устах моїх вся правда

Нічим йому пошкодити не може.

Було це так. З Монтано тут сидів я

І розмовляв. Коли це раптом - гамір!

Вбігає чоловік, кричить «рятуйте»,

За ним женеться Кассіо з мечем.

Оголеним. Оцей синьйор почав

Його спиняти, я ж погнавсь за другим,

Щоб лементу у місті він не зняв

(А так воно і вийшло). Я не встиг -

Швидкий той був на ноги; я вернувся.

Тим більш, що тут уже бряжчала зброя

І розлягалися такі прокльони,

Яких від Кассіо не чув я досі.

А ледве повернувшись,