Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

тополь засохлих віття мертве, А був же час, — ширяли в танцях, пісень співали в цьому місці... Тепер — під стелею, між балок павук плете нитки похмуро, Хоча лишився шовк зелений на вікнах здавна і донині[21], — На жаль, про пудру ароматну ви не розводьтеся даремно, — Що діяти, коли на скроні холодний білий ляже іній? Що з того, що кістки вже тліють в могилі тих, хто вже не з нами? Покров червоний знов сьогодні впаде на ложе до коханих! Хай золота скрині вщерть, Нехай і срібла скрині вщерть, — «Не зазнавайся! Будеш старцем!» — На язиках у злих тепер... Чи дума хто в час похоронний в журбі про нетривалість віку, Що жити і собі лишилось частину зовсім невелику? ...Що правила? Коли з них часом не менше й винятків бува: Так статись може — і безправний, як деспот, має всі права. І той, хто вишукані страви за трапезою смачно їсть, В смердючі кубла випадково теж потрапляє мимохіть; Хто зверхньо зрить на капелюхи не найвпливовіших осіб, Вік в колодках скінчити може, злочинцем вкластися у гріб. Або таке: недавно зовсім не мав удяганки без лат, А нині кажуть: надто бідний вельможі знаного халат! О, суєта суєт! Ти пісню Вже проспівав свою — і згас, Тепер же місце на арені я вибирати маю час! Й вітчизна, ще чужа учора, тепер моєю стала враз! ...Сумбурний світ! Безпутний хаос! Він у пороках весь щодня! Ми не для себе, а для когось