Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Даос радісно заплескав у долоні й вигукнув:

— Усе вірно, все вірно!

— Що ж, ходімо! — сказав Чжень Шиїнь.

Він узяв у даоса торбину, перекинув через плече й, не заходячи додому, пішов за ним. Заледве вони зникли, як на вулиці здійнявся переполох, люди з вуст у вуста передавали про те, що сталося.

Пані Чжень, зовсім убита звісткою про зникнення чоловіка, порадилася з батьком і послала людей на пошуки, тільки дарма — вони повернулися ні з чим. Робити нічого — довелося пані Чжень жити за рахунок батьків.

На щастя, з нею були дві віддані служниці. Вони допомагали хазяйці вишивати, та продавала вишивки, а виручені гроші віддавала батькові, щоб хоч частково відшкодувати витрати на своє утримання. Фен Су нарікав, але виходу не було, і довелось упокоритися. Одного разу служниця пані Чжень купувала нитки біля воріт будинку, як раптом почула на вулиці крики:

— Дорогу! Дорогу!

— Їде новий начальник повіту! — говорили перехожі.

Дівчина виглянула за ворота й побачила, як повз неї швидко пройшли солдати й служителі яминя[23], а за ними у великому паланкіні пронесли чиновника в чорній шапці та червоному шовковому халаті. У служниці ноги підкосилися від страху, а в голові промайнула думка: «Десь я бачила цього чиновника! Дуже вже в нього знайоме обличчя».

Дівчина повернулася в будинок і незабаром забула про те, що сталось. А ввечері, коли всі вже зібралися спати, у ворота голосно постукали й відразу почулися голоси:

— Начальник повіту викликає хазяїна будинку на допит!

Фен Су заціпенів од страху й лише витріщав очі.

Якщо хочете довідатися, що сталось далі, прочитайте наступний розділ.

Почувши крики, Фен Су вибіг за ворота й з підлесливою посмішкою запитав у стражників, у чому справа.

— Нам потрібний пан Чжень! — закричали ті.

— Моє прізвище Фен, а не Чжень, — нерішуче посміхаючись, мовив Фен Су. — Був у мене, щоправда, зять на прізвище Чжень, але от уже два роки, як він кудись зник. Можливо, він вам і потрібний?

— Нічого ми не знаємо! — відповіли стражники. — Нам однаково — що «Чжень», що «Цзя»[24]. Не зятя — тебе потягнемо до начальника.

Вони схопили Фен Су й, підштовхуючи, повели.

У будинку здійнявся переполох, ніхто не знав, що сталося. Не встиг Фен Су повернутися, це було під час другої варти, як домашні засипали його запитаннями.

— Виявляється, — заходився розповідати Фен Су, — начальник повіту Цзя Юйцунь — давній друг мого зятя. Він помітив біля воріт нашу Цзяосін, коли вона купувала нитки, вирішив, що й зять мій тут живе, і послав по нього. А як він засмутився, як тяжко зітхав, коли я повідав йому про те, що сталося. Потім запитав про внучку. Я відповів: «Внучка пропала на Свято ліхтарів». «Нічого, — почав утішати мене начальник, — наберіться терпіння, я звелю послати людей на пошуки, і вашу внучку неодмінно знайдуть». На прощання пан начальник подарував мені два ляни срібла.

Після цієї розмови пані Чжень провела ніч без сну.

Наступного ранку прийшли від Цзя Юйцуня люди й принесли пані Чжень два ляни срібла й чотири шматки мережаного атласу, а Фен Су — лист із проханням умовити пані Чжень віддати