Читати книгу - "Погана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мої пальці стискають паспорти на дні моєї сумки. Мабуть, варто просто піти назад і повернутися на літак. Або назавжди оселитися просто отут, як той хлопець в аеропорту Джона Кеннеді. Довічний дьюті-фрі шопінг і нестача вітаміну D. Але ні, я не можу. Це просто смішно. Ніно в Римі. Ось там я й маю бути. Я непереконливо намагаюся всміхнутися й дістаю свій власний паспорт. Простягаю його чоловікові. Він про щось теревенить італійською зі своїм колегою. Ти крута, Алвіно. Тримайся невимушено. Я ледь дихаючи дивлюся, як він гортає багряну книжечку. Серце в мене шалено калатає. У грудях стискається. Вимушена усмішка ледь тримається, і я впевнена, що лоб блищить.
Я розглядаю фото в паспорті та читаю догори дриґом:
НАЙТЛІ
АЛВІНА
ГРОМАДЯНКА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ
10 ЖОВТ 89
САЙРЕНСЕСТЕР
(Ой, це ж місто римлян. Йому сподобається.)
Я розглядаю задній бік його комп’ютера. Це на екрані щось блимає? Ну чому так довго?
– Benvenuto[31], – з усмішкою каже він. Віддає мені паспорт і підморгує.
– Ой. Так. Benvenuto, – відповідаю я.
Я хапаю паспорт і вшиваюся, змішуюся з натовпом. Повірити не можу, що він мене пропустив. Можливо, співробітники аеропорту не знають, що я мертва? Чи він був надто зайнятий сміхом і жартами, щоб помітити, що монітор блимає червоним? Хай там як, слава яйцям за це. Я дісталася до Італії.
Забігаю до найближчого туалету та витріщаюся на дівчину в дзеркалі. Обличчя моєї сестри теж розглядає мене. Це її очі, а це її рот. Це наш ніс, всипаний веснянками, кінчик якого трохи задирається догори. Я схожа на Бет, але зі страшного похмілля. Мене розшукує поліція. Моє обличчя показували по телевізору (обличчя Бет, але ж ви розумієте, про що я). Копи мене впізнають. Що мені робити? Треба змінити форму носа чи ще щось таке. Потрібно майстерно замаскуватися. Слід би зрізати волосся, але я страшенно цього не хочу. Я його цілу вічність відрощувала. (Після необміркованої стрижки далекого 2011 року були довгі роки «середньої» довжини.) Я могла б перефарбуватися, але каштановий – це надто очевидно. Синій, зелений, жовтий, червоний, рожевий? Вони можуть очікувати, що я підстрижуся, тож, може, варто наростити волосся? Носити величезний капелюх, що відвертатиме увагу. Купити дзеркальні сонцезахисні окуляри. Може, зробити десь пірсинг? Тату? Але змінити форму носа – так, це саме те, що треба. Тоді в мене буде зовсім інше обличчя. Дженніфер Ґрей із «Брудних танців» стала геть несхожою на себе. Мені потрібен маленький, крихітний носик-ґудзик, не більший за родимку. Просто хвилька, мов у коміксах манґа. Кирпочка диснеївської принцеси.
Я виходжу з аеропорту й ловлю таксі.
Але перш за все мені потрібне житло. Знайду квартиру на «Ейрбнб»[32]. Це краще, ніж іще один готель. Жодних покоївок. Жодних допитливих адміністраторів. Вікна, з яких можна вилізти. Оселюся на місяць, але ще подивимось. Якщо мені тут подобається, як знати? Я можу залишитися на скільки завгодно. (Тобто якщо я виживу, звісно.) Але поки що місяця має бути цілком достатньо. Я тут з однією-єдиною метою – знищити того stronzo[33]. Ну і шопінг, звісно. Я впевнена, що тут крутезні магазини. У мене є 200 000 євро. Поки що я заплатила лише за квитки та шампанське. Я хочу поїхати в довбану «Прада». І там скупити весь магазин.
* * *Трастевере, Рим, Італія
Я така рада, що опинилася тут, що в думках у мене сам складається хайку:
О, Рим. Спокусник.
Де ж ти, падлюка такий,
Досі був? Цьом-цьом.
Це місто до біса прекрасне. Навіть краще, ніж у фільмах. Я думала, що «Ангели і демони» – суцільний фотошоп, але ні, це місце й є просто неймовірне. О, вічне місто. Caput Mundi. Столиця цілого довбаного світу. Місто Цицерона, Вергілія та Овідія. Вулиці сповнені латинської любовної елегії. Будинки – мармуровий оргазм. Рим. Батьківщина «Фенді», «Булґарі» та Валентіно Ґаравані. Колізей. Римський Форум. «Фраскаті» (оте ігристе вино). Ізабелла Росселліні. Піца. Паста. Секс і мода. Франческо Тотті (красунчик).
Я опускаю вікно таксі та висуваю голову в навколишній вітер, моє волосся, мов прапор, тріпотить позаду мене, гаряче сонце обпікає мою шкіру. Я відчуваю пристрасний запах сексу та смакую літню спеку. З терас барів долинає аромат густої чорної кокаїново-міцної кави. Я розглядаю чоловіків у костюмах «Ферраґамо», що блискавично їздять на подібних до ос «веспах», вливаються в потік транспорту та випадають із нього і СИГНАЛЯТЬ, СИГНАЛЯТЬ, СИГНАЛЯТЬ. У них затемнені окуляри, цигарки в зубах і засмага не гірша, ніж у Девіда Гассельгоффа. Чорт, обожнюю італійських чоловіків. Я переспала б із будь-яким із них.
– Гей, у вас є якась інша музика? – питаю я байдужого таксиста.
Він підіймає погляд у дзеркало заднього огляду.
– Це Ліґабуе. Він крутий.
– Я не розумію, що він каже, – пояснюю я. – «Бла-бла-бла-бла-бла».
Водій зітхає та натискає кнопки свого цифрового ретрорадіо. Знаходить пісню англійською.
– Супер. Можете зробити голосніше?
Він додає гучності. Лунає «Wrecking Ball». Я киваю головою в такт басу й пританцьовую на своєму сидінні. Я обожнюю Майлі, вона крута засранка. У неї є татуювання з авокадо. Я хочу набити тату, доки я тут. Думаю, «СМЕРТЬ НІНО» або, можливо, просто «НАХУЙ». Подивимося, в якому настрої я буду.
Струшую у вікно попіл із цигарки. У сухому повітрі висить пил. Машини ніби повзуть жвавими міськими вулицями. На фоні неба окреслені куполи, колони, шпилі та височенні сосни. Це прекрасно. Господи, я вже закохалася в усе це. Бля, це справжня поезія. Це що, собор святого Петра? Ми, мабуть, поблизу Ватикану. О Господи, я неодмінно відвідаю могилу Джона Кітса. Цього покійного хлопця я просто обожнюю. Серйозно, він справжня легенда. «Тобі лишень безсмертя дар діставсь!»[34]
Ось статуя Богородиці, із підсвіченим світлодіодами німбом. Її пофарбована сукня потріскана й синя. Вона завжди нагадує мені Бет.
– Це Трастевере, – перекрикує водій гучну басову партію.
Майлі виспівує про початок війни. Здається, я її чудово розумію.
Автомобіль гальмує біля бордюру, і я плачу водієві. І збираюся виходити.
– То йди вже, божевільна англійська дівчино.
Моя рука на ручці дверей, але я не рухаюсь. Я визираю назовні, на вулицю. Ніно десь тут. Так повідомив «Тіндер». Він не бреше. Я пригадую бензопилу. Тіла. Кров. Я пам’ятаю ту яму в землі в лісі. «ЯКЩО ЗМОЖЕШ НАЗДОГНАТИ МЕНЕ, МОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ РАЗОМ». Але що, як він мене наздожене? Куля між очей? Охайно перерізане горло? На тротуарах повно темноволосих чоловіків. Будь-хто з них може виявитися ним…
– Allora?[35] – вигукує водій. Він совається на своєму сидінні та хмуриться.
Я не зможу просидіти тут увесь день.
Ще раз озираюся вусібіч.
Не зробить же він цього серед білого дня, перед усіма цими крамницями.
Я вистрибую з таксі й грюкаю дверима.
– Vaffanculo[36], – кажу я.
Я наміряюся увімкнути «Ейрбнб» і знайти собі нову квартиру, аж тут згадую, що поліцейські шукають мою сестру. Не можна користуватися її телефоном. Його відстежують. У мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Погана», після закриття браузера.