Читати книгу - "Астальдо"

Лауральдо запевняв, що вони уже в Ендоре. Фінарато хитав головою — він не був того певен. Зрештою вирішили поводитися так, наче вони знаходяться там, куди збиралися. Себто бути пильними і обережними.

Обережність обережністю, але вогнище було розвести просто необхідно. Кораблик міцно сидів на мілині, море продовжувало ревти, а отже їм судилося пробути тут доволі довго. Майтімо звелів витягти вантаж, відправив Алмареа з Еркассе пошукати хмизу, а за охоронців приставив до них Ільфіріна та Маранво з луками напоготові. Поруч починалися зарості, і невідомо, що в тих заростях могло чаїтися. Біля складених на купу речей Руссандол поставив на варті Лауральдо та Мірімона. Змінити їх мали Фінарато з Едрагілем, бо Гвіндор та Гельмир лежали напівмертвими на пісочку і навіть не мали сили радіти, що опинилися на твердій землі.

Швидко все якось прийшло до ладу. Фіндекано, скоряючись владному голосу приятеля, тягав в сухіше місце речі, складав докупи принесений хмиз. Хоча йому дошкуляв холод, а вогка одежа прилипла до тіла, малий Нолдо не сумнівався — Майтімо щось придумає… Буде вогонь, буде тепло… Фіндекано прихопив з собою батькове кресало, яке той зазвичай брав з собою на полювання, але з його торбини лилася вода…

Коли всі скупчилися довкола хмизу, Майтімо рухом вправного чарівника видобув зі своєї торбини, де ховалося стільки цікавинок, скляну кулю. Вона складалася з двох половинок і була зімкнена так що вода не просочилася всередину. В кулі лежав жмут довгих паличок з брунатними голівками і шматок брунатного ж паперу.

— Це знову винахід пана князя? — з цікавістю спитав Маранво, — я бачив щось подібне у пана Магтана…

Майтімо урочисто розняв кулю на дві половинки, взяв одну з паличок і тернув її голівкою об брунатний папір. На кінці палички спалахнув вогонь, і Артаніс захоплено пискнула.

Хмиз загорівся з третьої палички. З вогнищем одразу ж стало веселіше. Та й вітер потроху ущух, а хмари розійшлися, відслоняючи блиск зірок. Від розтягнутих над вогнем плащів підіймався пар. Тут таки підсушувалися похідні перепічки, загорнені в листя. Знайшовся запас яблук, і всі якось разом захотіли їсти. Навіть Гвіндор з Гельмиром.

Поївши, малі Ельдар зробили зі своїх похідних плащів намети і позасинали, немов вбиті. На варту стали Руссандол з Фіндекано — Майтімо боявся довірити варту потомленій дітлашні, а Фіндекано не хотів залишати його самого.

— Як вважаєш, де ми? — спитав Нолофінвіон врешті.

— Хтозна, — озвався Руссандол, — це треба дослідити… Не віриться, що це Ендоре — навіть при тому, що буря несла нас на крилах, ми не могли дібратися туди так швидко.

З-під свого плаща-намету вибрався напівсонний Алмареа і попростував в бік заростей.

— Гей, ти куди? — гукнув Майтімо стиха.

— Треба мені…

— Дивись там…

— Дивитимусь…

З неба метнулася темна крилата тінь. Очі тварі світилися червоним блиском. «У смерті багряні очі…» — раптом згадалося Фіндекано, руки якого вже натягували тятиву. Майтімо випередив його на якусь хвильку — його стріла свиснула раніше. Тварь вчепилася кігтями в плечі Алмареа і намагалася підняти малого Нолдо в повітря. Їй би це вдалося — така потвора потаскала б і дорослого Ельда, якби з одного ока крилатого жаху не стирчала стріла. Фіндекано з переляку трохи не влучив, і його стріла вп’ялася не в друге око чудовиська, а кудись у писок. Поруч бренькнула тятива — Майтімо виправив його помилку. Осліплена тварюка впала на пісок і забила крильми, накривши собою Алмареа.

— Нолдор, на битву! — крикнув Майтімо, вихоплюючи меча. Фіндекано побіг за ним, теж вихопивши свою зброю. Меча було добре наточено — Нолофінвіон займався цим сам кілька кіл світла.

Інші Ельдар підхопилися миттєво, забувши про втому. Певно, далися взнаки вояцькі здібності успадковані від Пробуджених Квенді. Крилату тварь били мечами та ножами всі — навіть мала Артаніс, котра при цьому вищала від страху, огиди і захоплення одночасно. Еркассе штрикав страхіття списом, і ним же спромігся пробити його серце. Струмінь не крови, а чорного слизу бризнув з рани фонтаном і настала тиша.

З-під велетенського шкірястого крила виповз Алмареа в залитій кров’ю сорочці. Він поволі звівся на коліна, повернувся, обдивився чудовисько широко відкритими очима, і м’яко повалився набік, знепритомнівши.

Про сон, ясна річ, було забуто. Фінарато обмивав пораненому спину, заспокійливо наспівуючи священну пісню цілительок Тіріону. Алмареа отямився, але від звуків голосу Арафінвіона його очі знову затуманилися, цього разу — цілющим сном.

— Ти так багато вмієш, — мовив Фіндекано до брата у перших, — провидець-аpacen… Цілитель теж…

— Говорять, що у мене такий голос, — Фінарато важко дихав, — голос і воля, злиті в одне. А аpacen з мене поганий — мені подібна тварюка навіть у сні не приснилась. Ввижалося, ніби я вдома, в Тіріоні, і раптом чую — «Нолдор, на битву!» Це ти кричав?

— Ні, Руссандол… Фінарато, ми в Ендоре! Таке може водитися лише там…

— Ой, доведеться повірити… Бідолаха заснув. Ходімо, подивимося на оте…

Оте виявилося велетенським лиликом. З його численних ран і досі сочилася чорна рідина, схожа на грязюку. Майтімо стояв поруч зі страхіттям, замислено його розглядаючи.

— Воно напевне нерозумне, — сказав, наче заспокоюючи себе, — хижак… Але ж і uvanimo[78]… Жах, та й годі. Але його можна здолати звичайною зброєю…

— А може його хтось прислав сюди, — мовив Фіндекано стиха, — хтось розумний… Воно ж намагалося підняти Алмареа в повітря…

— Щоб зжерти десь в затишному місці, - припустив Майтімо, — тут нікого нема…

— Ти щось відчуваєш, Фіндекано? — спитав Фінарато з-за його спини, — оsanwe[79], так? Тут хтось є?

— Н-не знаю, — Нолофінвіон замислився, — я не чую іншу істоту… Ні з відкритим розумом, ні в аvanire[80]…

— Настала моя черга дивуватися, — хмикнув Фінарато, — ти можеш відчувати когось, коли його розум під захистом?

— Я бачу саме аvanire … Воно — як панцир… Звісно, я не можу тримати оsanwe з особою, котра закрилася аvanire, але відчути присутність…

— Які поміж нас здібні особи… — підсумував Майтімо, — отже, тут нема хазяїна цієї тварючки. Напевно вона полювала сама по собі.

Через деякий час Руссандол заявив, що хоче обстежити місцевість.

— Коли нас несло сюди, — мовив він, — мені здалося, що це острів. Не материк… Якщо це острів, то залишимося на березі і спробуємо полагодити наш cirya. Ну, а якщо це берег Ендоре — то вирушимо вглиб лісу шукати родичів-Квенді. Фіндекано залишається за старшого. Макалауре, Лауральдо та Ільфірін йдуть зі мною.

Нолофінвіон збавляв час за укріпленням табору.