Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

На мить їй здалося, що він зараз дасть їй ляпаса. Марцін почервонів і стиснув кулаки.

— От і все, люба дівчинко з порядної родини, — мовив він, підводячись.

— Усе? То он, як, — мовила вона. — Чудово. Я й сама хотіла із цим покінчити, але ти мене випередив. Бувай!

Устала з лавки й пішла геть, не озираючись на нього. А тоді почала бігти.

* * *

Лінка й Зуза вже дві години обговорювали новий блог. Обох тішила ця розмова. Власне, Лінка завжди знала, що коли б Зуза не підтримувала Азора, вона могла би з нею подружитися, бо їй подобалися Зузині енергійність, спонтанність і жвавість.

Зуза була не схожою на Наталію, завжди таку педантичну й стриману. Лінці подобалася така педантичність, бо це чудово контрастувало з її власною хаотичністю.

Відрізнялася Зуза й від Каськи, Лінчиної подруги й зведеної сестри. Від самого початку, коли вони з Каською познайомилися і ще не знали, що в них спільна мати, їх тягнуло одне до одного. Вони були схожі, однаково сприймали світ. В обох були мистецькі душі, обидві з надією дивилися в майбутнє. Каська мала ще щось: якийсь унутрішній спокій і мудрість. Вона не переймалася дурницями. Так, наче щастя, яким стало вдочеріння, переважувало все. Лінка була трохи більш імпульсивною. І завжди прагнула досягти мети.

А Зуза... Зуза була просто шаленою. І справді: те, що вони розійшлися з Азором, вплинуло на неї краще, ніж вона сама собі уявляла. Тепер Зуза була як кінь, який несподівано скинув ласо. Вона насолоджувалася життям. Говорила голосно й весело. Їй, як нікому, вдавалося розсмішити Лінку. І вона абсолютно не переймалася зайвою вагою.

Дівчата саме збиралися переглянути якийсь фільм, коли Лінка отримала від Адріана есемеску.

То як? Зустрічаємося нині? У мене вільна хата:)

Ох. Лінка відчула, як серце в неї прискорено калатає. Щоправда, вона не пригадувала, аби вони домовлялися на сьогодні, але дівчина любила такі несподівані побачення. Чудово! Зможуть побути разом, пообніматися досхочу... Тепер, коли Адріанова мама померла, а тато брав нічні чергування, у них часто траплялися вечори для себе. Звісно, батьки й гадки не мали, чим вони тоді займалися...

З мамою Лінка взагалі про це не говорила, Адріан зі своїм батьком теж. Це була їхня інтимна сфера. Або, може, швидше табу. Адже батьки мали би здогадуватися, що їхні діти вже в тому віці, коли люди займаються сексом. Батьки її подруг теж не вели таких розмов. Або вони досі в очах батьків були дітьми, або батьки не хотіли цим перейматися. Лінка добре знала, що Каська теж спить зі своїм хлопцем. Решта дівчат із класу — принаймні ті, у кого були постійні хлопці — теж перший раз мали за собою.

Тепер Лінка не могла зосередитися на розмові із Зузою, весь час тільки й думала, що про побачення ввечері. У двері хтось постукав. Мама. Відколи Лінка сказала їй навпростець, що просить не заходити до неї без стуку, мама завжди це робила.

— Я вам бутерброди зробила, — сказала мама з-за дверей.

Відчинивши їй, Лінка почула звуки стрілянини. «Мабуть, це та нова Каєва гра, — подумала вона. — Боже, як узагалі можна грати в щось таке?» Але і Кай, і Адам обожнювали комп'ютерні стрілялки. Невідомо навіть, хто більше, бо іноді, коли Кай уже давно спав, Лінка продовжувала чути той самий музичний супровід і постріли, які гримотіли у вітальні.

— Я потім піду до Адріана, мамо, — попередила Лінка. — Добре?

— Окей, — відказала мама.

Вона завжди погоджувалася, Адріан їй подобався, отож питання власне було просто задля порядку.

— Ну, то я вже йду, — озвалася Зуза.

— Почекай, бутери з'їмо.

«Як це приємно, що мама зробила ці бутерброди. Вона справді дуже змінилася», — подумала Лінка.

Вона ще добре пам'ятала час, коли все було геть по-іншому. Мама здавалася зовсім чужою, наче й поруч, але подумки — деінде. Тоді вона весь час думала про дитину, яку колись віддала до сиротинцю, про Каську. Коли майбутнє почало її переслідувати й вона не змогла із ним упоратися, мама просто зникла. Період її депресії й спроб розрахуватися за помилки молодості видався дуже важким. Для всіх. Яке ж то було щастя, що Каська знайшлася.

Іще рік тому Лінка геть не була певна, чи добре, що так сталося. Адже тоді Адам від них пішов, бо теж не знав про мамину таємницю й не зміг пробачити, що вона йому не сказала. На щастя, вітчим повернувся й усе якось владналося. Навіть із названими Касьчиними батьками вони якось примирилися. Тоді, коли Каська мала поїхати з Варшави назавжди, мама наважилася піти до них і попрохати залишитися. І їй це вдалося, за що Каська була мамі справді вдячна.

Тепер Каська навіть іноді до них приходила. З мамою вони спілкувалися цілком нормально. А мама просто розквітла. «Отже, варто було, — думала Лінка. — Варто було шукати, варто було розплутувати цю справу... Варто було дізнатися правду».

Дівчина подумки всміхнулася. Раділа, що невдовзі побачить Адріана.

* * *

Адріан підперезався фартухом із написом «Pizza Master» і присів навпочіпки у крихітній кухні в себе вдома. Фартуха колись подарувала мама татові — неначе сподіваючись, що таким чином заохотить його до готування. Ги-ги. Адріан жодного разу не бачив батька на кухні. Той собі навіть чаю не міг заварити. Типовий мужчина.

Адріан учився готувати віднедавна. До маминої смерті він, як і батько, не вмів навіть яєшні підсмажити. Це Лінка якось сказала йому, що мама дуже втомлюється на кухні. Він цього ніколи не помічав, зрештою, всі його знайомі жінки готували їсти. Ну, майже всі.

Лінка не особливо рвалася готувати. А може, йшлося навіть не про бажання, бо, мабуть, кожен, хто любить попоїсти, вміє чи зумів би готувати, якби лише спробував.

У Лінки готували мало. Хіба що на свята. Але нічого особливого — її мама проводила на кухні мінімум часу, бо в житті були й важливіші речі. Вона багато працювала й уважала, що готування — це друга робота, на яку жінка добровільно погоджується. Лінка харчувалася такими простими стравами, як консервовані голубці, котлети з домової кухні або макарони із соусом песто. У неї вдома це нікому не заважало. І тільки бабусі, приїжджаючи до них, впадали у відчай, тому в кухні