Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

- Навіть не знаю...

- Ми обидва мали високу любов до однієї дівиці - Йоллани - і так вийшло, що після моїх численних спроб домогтися її прихильності - вона все ж таки звернула на мене увагу, і в нас були хороші взаємини, поступово це все переросло в палке кохання.

- І графу це не подобалося?

- Правильно здогадуєшся... Цей виродок робив усе, щоб вона від мене пішла, однак на щастя Йоллана була розумною жінкою - не велася на його виверти, та шантаж. На якусь мить мені здалося, що він мене залишив, і я нарешті зітхнув зі спокоєм... Але... Цей покидьок зв'язався з темним магом - Естеральдом - ще одним підлим покидьком, але про нього говорити бажання в мене немає... Скажу тільки те, що промишляв він темною магією. І ось якраз Пільмінтайн найняв собі цього виродка, щоб він перетворив мене на якусь звірину... Мовляв, так Йоллана мала б напевно мене кинути, і перейти до нього. Безмозкий був тип... За його великим задумом - він мав перетворити мене на цапа, або ще на щось краще. Ось тільки Естеральд цей був психом рухомим, а тому вирішив перетворити мене на щось винахідливіше. Просто під час банкету, я сидів із Йолланою за одним столом, нічого не віщувало біди, навіть на небі не було жодної грозової хмарки - словом, усе того дня було ідеально... Краєм ока я подивився на вежу навпроти... У ній стояв Естеральд, у чорній мантії та з дерев'яною палицею в руках... А позаду нього маячив помаранчевий капелюх... Я тоді не надав цьому значення, а дарма... Адже цей самий помаранчевий капелюх із пір'ям любив носити Пільмінтайна... В одну мить я потягнувся, аби поцілувати Йоллану, але саме тоді цей виродку вирішив мене перетворити на цю богомерзенну подобу. В одну мить я перетворився на lupus nobilis, я почав рвати з себе одяг, я завив що є сил... А потім і зовсім збожеволів, тоді мною оволоділа жага крові, я... Я... Розірвав Йоллану на дрібні шматки, і безліч людей разом із нею... Майже ніхто не пішов живим... На застілля збігся цілий гарнізон стражників, озброєних алебардами, і мечами, закутими в латні нагрудники... Але я ні перед чим не зупинявся... Я вбивав, і вбивав, поки земля цілком не наситилася кров'ю... Я вбив стільки людей, і не зміг наздогнати призвідників усього цього - Пільмінтайна й Естеральда.

- Треба ж... Ніколи б не подумав, що істота на кшталт тебе може таїти в собі стільки болю і відчуженості... Тепер я почуваюся ще більшим виродком.

- Можливо, наша бесіда піде тобі на користь...

- Я так зрозумів, усе вищесказане відбувалося в Грейсбурзі?

- Так...

- А скільки років минуло після цієї історії?

- Кілька, а що?

- Значить твої недруги ще живі?

- Швидше за все так. Але до чого ти це питаєш?

- Обіцяю, що коли буду в Грейсбурзі, а я сподіваюся, що це зовсім скоро - я розшукаю цих виродків, і поквитаюся за тебе.

- Дякую, але... У цьому немає потреби, не варто уподібнюватися їхній мерзенній сутності.

- Я повинен це зробити. Мені самому стане від цього легше.

- Я буду вдячний тобі, друже... Ти не такий, як твої друзі... Зізнаюся, я навіть не знав, чого чекати від нашої бесіди... Думав ти спробуєш убити мене за першої ж нагоди... Ах так, я стільки всього тобі розповів, але досі не знаю твого Імені. Як тебе звати, друже мій?

- Реніфат - відповів той.

- Красиве Ім'я, майже настільки ж шляхетне, як і в мене, - жартівливо промовив Ламіан, а потім зареготав.

- Це точно... - підтримав сміхом Реніфат.
 

— Послухай, Ломіане — сказав Реніфат — Я ось що в тебе хотів спитати…
— Так?
— Як це бути вовколаком?
-Ох, це досить делікатне питання, мій дорогий друже, - ледь помітно посміхнувся Ломіан, - спочатку жахливо... Після того, як я втік з королівства прямо в ліс, я став безцільно ним блукати, попутно розмірковуючи на дозвіллі, і періодично ставлячи собі одне й те саме запитання - "За що мені це? Хіба я це заслужив?" І донині я не можу зрозуміти, чому Боги змусили мене заплатити таку високу ціну... Але, з долею не посперечаєшся, вірно? Але втім, є і свої плюси... Я став швидшим, спритнішим, і самостійнішим... Раніше за мене всю роботу доводилося робити моїм бідним слугам... А тепер я змушений сам добувати собі їжу...
- Так-так, не позаздриш твоїй долі - чесно відповів Реніфат. На що вовколак кивнув головою. Потім його вуха сіпнулися, він почув чиєсь наближення.
- Схоже, твої друзі все ж нас знайшли... - голос Ломіана раптово став серйозним і зібраним. Він розумів, що до добра все це не приведе.
- Вони мені не друзі, а бойові товариші... Я спробую їх відрадити, щоб вони тебе не чіпали, - рішуче сказав Реніфат, а потім підвівся зі стільця і розімнув плечі.
- Здається мені, друже мій - сказав Ломіан - це не найкраща ідея...
- Я повинен... - стояв на своєму Реніфат - після того, що ти мені розповів, і дізнавшись про твою незавидну долю, я не можу дозволити, щоб тебе вбили.
- Залиш, Реніфате, - смиренно сказав Ломіан, немов уже давно змирившись зі своєю долею. Він поклав свою лапу на плечі Реніфата, і втупився на нього своїми жовтими, іскристими очима. У них було видно весь біль і страждання, які довелося пережити колишньому дворянину. Він продовжив - не хочу, щоб ти ризикував заради мене своєю шкурою... На відміну від тебе, твої друзі жорстокі, і примітивні... Вони судять інших за зовнішністю, розумієш? Таким, як вони, байдуже, що в людини, або звіра, як у моєму випадку - на душі... Найголовніше переконати себе в тому, що чудовисько - хтось інший, а не вони самі.
Реніфат замислився, поморщився, а потім важко зітхнув - я розумію... Але я мушу спробувати, - він попрямував у бік виходу з колиби, Ломіан хотів його зупинити, але в нього не вийшло. Реніфат вийшов з хатини через головні двері, опинившись на вулиці, спустився сходами на ґанку, і постав перед своїми соратниками, мисливцями. Бетфорд і Бруддо тримали в руках смолоскипи, які висвітлювали їм простір. За рахунок легкого вітру, їхнє полум'я віддавало тінь на колибу і околиці.
- Реніфат! - вигукнув Бетфорд, одразу помітивши свого поплічника, - це ти! Ми думали тебе загризли вовки... Що ти тут робиш?
- Це довга історія... - сказав Реніфат, злегка опустивши голову, а потім звернувши погляд назад на мисливців. Кліффорд у цей час стояв із мечем у руках, і сердито дивився на Реніфата, немов чекаючи від нього пояснень.
- Часу в нас небагато - сказав Бетфорд - та все ж було б цікаво послухати, що ти тут робиш... І як я розумію, в колибі, в якій потенційно міг оселитися вовколак.
- Він урятував мене від вовків - відповів Реніфат, не відводячи погляду - я завдячую йому життям.
- Дуже зворушливо - втрутився Кліффорд - і все ж таки тварюку треба вбити... Тож, будь ласкавий, діставай меч, і допоможи нам завершити розпочате.
- Ні... - рішуче відповів Реніфат - ви його не чіпатимете.
- Хах, з чого б це? - відповів Кліффорд, стиснувши руків'я меча в руках сильніше, - твоя порожня голова бодай здогадується, що буває з тими, хто не підкоряється наказам свого начальства і братується з монстрами? А я тобі скажу... - сказав Кліффорд, витримавши невеличку паузу, - їх вішають на першому-ліпшому суку, з мішком на голові, і табличкою, прибитою до дерева, - дезертир.
- Я не боюся - відповів Реніфат - повір мені, до того як заступити до лав мисливців, я безліч разів ризикував своїм життям... Погрозами мене не проймеш.
- Я не погрожую, Реніфате, - голос Кліффорда став ще грубішим, а на його обличчі виражалася явна злість, - я кажу, що з тобою буде, якщо ти не послухаєшся.
- І як бачиш, я стою на своєму - твердо відповів Реніфат.
- Це свідчить про те, що ти неймовірно дурна людина, - відповів Кліффорд, - востаннє наказую, відступи, підкорися, і ми забудемо про цей інцидент.
- Ні вже - відповів Реніфат.
- Будь по-цьому - відповів Кліффорд, а потім рушив у бік Реніфата, готуючись перейти до атаки.
- Зачекайте, хлопці! - різко втрутився Бетфорд - ви що з глузду з'їхали? Ми тут не для того, щоб вбивати одне одного... А щоб позбутися тварюки, яка докучає місцевим жителям! Припиніть, зараз же!
Бруддо в цей час мовчки дивився за всім, що відбувається, і не втручався. Так було простіше, ніж обирати чийсь бік.
Ані Реніфат, ані Кліффорд, не почули слів Бетфорда. Реніфат наблизився до Кліффорда, віддалившись трохи від хатини, і оголив свій меч. Кліффорд став переступати з одного боку, в інший, готуючись до ударів Реніфата. Той, у свою чергу, не поспішав нападати, а уважно стежив за кожним рухом Кліффорда. Життя навчило його, що ризикувати потрібно не завжди, а іноді це й зовсім нерозумно, особливо якщо йдеться про злого старшого мисливця. Кліффорд кинувся в атаку на Реніфата, замахнувшись своїм мечем, той парирував удар, відступивши. Кліффорд наблизився, порізав Реніфата в бік, через що той скорчився, відкрився. Кліффорд завдав ще одного потужного удару по Реніфату, пробивши його броню, і поранивши в області грудей. Реніфат не став затримуватися в обороні, і перейшов у контратаку. Він блискавично змахнув мечем, вдаривши по мечу Кліффорда, і змусивши того відкритися. Він зробив ще один потужний рубаючий удар по діагоналі, через що Кліффорд відчув сильний біль, зморщився, але різко повернувся в колишнє положення, терплячи біль. Він рушив у бік Реніфата, вдарив тому по коліну, змусивши впасти. І коли той припав на коліно, різко вдарив по кисті його руки, поранивши її, і змусивши тим самим упустити меч. Той дзвінко впав на землю. Реніфат перебував у замішанні. Не встигнувши зреагувати, він побачив, як Кліффорд замахнувся з розмаху кулаком, і вдарив прямо йому в обличчя. Удар такої сили змусив Реніфата впасти. Тоді Кліффорд насів на нього, схопив однією рукою за комір, а іншою продовжував бити по обличчю Реніфата. Кілька ударів, і в Реніфата з носа хлинула кров. Він спробував встати, вдарив Кліффорда по грудях, але той був стійкий, як скеля. Він навіть не скривився. І у відповідь завдав ще кілька ударів кулаками Реніфату по легенях, а також нирках, гарненько їх відбивши. Зрештою, Реніфат не витримав і звалився на землю, заплющивши очі та втративши свідомість від сильного болю. Кліффорд встав, сплюнув, а потім скомандував:
- Діставайте мотузку - сказав він - і зв'яжіть цього виродка, та міцніше.
- Мати твою, Кліффорде! - обурився Бетфорд - якого хріна ти його побив?
- Він дезертир - відповів Кліффорд, втупившись сердитим поглядом на Бетфорда - і отримав по заслугах. За таке свавілля, і порушення наказів, зазвичай вішають... Нехай спасибі скаже, що відбувся кількома ударами.
- Невже не можна було зробити це потім? - вигукнув Бетфорд - адже ми на полюванні, твою матір! І щойно, завдяки тобі, втратили боєздатного члена загону!
- Ти чув, що говорив цей негідник, - заперечив Кліффорд, - він радше встромив би меч у спину одному з нас під час бою, ніж пішов би проти своїх ідіотських принципів... - Кліффорд на секунду замовк, а потім продовжив, - згодом це обговоримо. Зараз треба зайнятися вовколаком. Бруддо в цей час дістав мотузку з підсумки, підняв лежачого на землі Реніфата, а потім міцно його зв'язав, щоб той не міг вибратися. Якраз у цей час, зблизька почувся вовчий рик, і знайомий раніше голос:
- Вам не доведеться мене шукати, - сказав Ломіан, перебуваючи в тіні лісу, і злісно гарчачи, - покінчимо з усім цим, просто зараз.
- До зброї, зараз же! - вигукнув Кліффорд.
Листя дерев зашелестіло, трава заколихалася, плащі мисливців майоріли на вітрі. Вони зімкнули ряди, проте тримали один від одного дистанцію, щоб вовколак не міг перебити їх по поодинці. Бетфорд і Бруддо поклали смолоскипи на землю, і ті освітлювали їм простір тьмяним світлом. Однак навколо них була непроглядна темрява, і вовколак міг запросто звернути це на свою користь. З-за дерев почулися якісь звуки, раптом, несподівано вовколак вибіг з лісової хащі, і кинувся в бік Кліффорда. Той, різко зреагував, і заслонився мечем. Однак вовколак зіткнувся з його мечем на всій швидкості, вдаривши по ньому своїми лапами, і Кліффорд був змушений відкритися, намагаючись відступити. Вовколак не дав йому це зробити, змахнув своїми лапами, і подряпав груди та щоку Кліффорда. З подряпини на щоці стали стікати краплі крові, однак Кліффорд навіть не надав цьому значення, перебуваючи в стані аффетка. Він швидко замахнувся мечем з усієї сили, стиснувши руків'я меча якомога сильніше, і махнув ним з усієї сили, протерши волохате черево вовколака. Той заричав, кинувся на Кліффорда і повалив його з ніг. Ще б секунда, і він би роздер Кліффорда на шматки, однак той різко вколов його в грудну клітку, і трохи відповз. Вовколак мав намір завдати ще одного удару, однак Бруддо і Бетфорд вдарили по ньому одночасно, поранивши боки. Вовколак завив від болю, та так, що його крик простягався на весь ліс, лякаючи тутешніх тварин. Він завдав кругової атаки по мисливцях, зачепивши своїми довгими кігтями їхні мечі. Полетіли іскри в темряві, мисливці позадкували, ставши обходити вовколака з двох боків, щоб завдати повторного удару. Кліффорд у цей час повернувся назад у стрій, перебуваючи в центрі, тоді як Бруддо був зліва, а Бетфорд - справа. Вовколак розлютився, кинувся на Бруддо, повалив його на землю. Капелюх Бруддо впав на землю, а сам він сильно перелякався, що його ось-ось загризуть. Бетфорд і Кліффорд прийшли йому на виручку, вони зайшли звірові в тил і вдарили йому в спину одночасно, поранивши її. Клаптики шерсті впали на землю, відкривши голу ділянку тіла вовколака, на якій виднілися сліди від ножових поранень. З його ран рясно сочилася кров, але пізніше припинилася. Вовколак розлютився ще сильніше, різко обернувся, водночас замахнувшись своєю довгою великою лапою, і вдарив по двох мисливцях одразу, які стояли в ряду. Ті впали на землю, приклавшись спиною. Вони були в уразливому становищі, і вовколак запросто міг їх загризти. Однак, їх врятував Бруддо. Який рвонув у бік вовколака, і завдав по ньому швидкого колючого удару в спину. Вовколак закричав, а потім переключився на Бруддо, який у цей час став відступати, плануючи уникати прямого контакту з вовколаком. Його втручання врятувало життя обох старших мисливців. Вони швидко піднялися, повернувшись назад у бій. Кліффорд подав сигнал рукою Бетфорду, що той має допомогти Бруддо, і разом із ним відволікати вовколака. А сам у цей час дістав сліпучу бомбу з підсумки, і приготувався метати її у звіра. Поки вовколак був зайнятий, ганяючись за Бруддо, а той як міг від нього ухилявся, а Бетфорд йому допомагав, Кліффорд у цей час добряче прицілився, почекав слушної миті, коли вовколак повернувся у бік Бетфорда, щоб його атакувати, і закинув у нього бомбу, перед тим попередивши Бетфорда і Бруддо.
- Заплющте очі! - крикнув Кліффорд - а потім метнув бомбу просто в морду вовколаку. Бруддо і Бетфорд різко затулили руками очі, і закрили їх, щоб не потрапити під сліпучий ефект бомби. Бомба розпалася на шматки, видала спалах, зачепивши своїми осколками морду вовколака, і змусивши його на деякий час осліпнути.
- В атаку! - крикнув Бетфорд - Кліффорд до них підбіг, і вони всі разом вдарили по вовкодаву, з трьох напрямків. Той у цей час вив, злився, і хаотично розмахував своїми лапами, зачепивши при цьому Бетфорда, і Кліффорда. Сам Бетфорд, як і раніше, кульгав на одну ногу, після минулої сутички з Ломіаном, а тому програвав у спритності та спритності іншим мисливцям. Вовколак відійшов від впливу сліпучої бомби, знову почав бачити. І кинувся в лісову гущавину, готуючись завдати ще одного удару по мисливцях. Кліффорд вилаявся.
- Ні, покидьок, це тобі не допоможе! - вигукнув Кліффорд, засунув руку в шкіряний підсумок, дістав звідти запальну бомбу, підбіг до факела, що лежав поруч, і підсунув до нього бомбу з гнітом. Той, через деякий час загорівся. Кліффорд замахнувся рукою, тримаючи в руці запальну бомбу, і кинув її в бік даху хатини вовколака. Той спалахнув, загорівся, оголосивши собою весь будинок. Пожежа була до того сильна, що освітлювала весь простір навколо себе. І таїтися в темному лісі, вовколаку більше не було сенсу. Він вийшов із західної частини лісу, завив на місяць, як справжній вовк, пробудивши в собі всі свої звірині інстинкти. Він був готовий до того, що це його останній бій. Мисливці в цей час розбрелися по різних сторонах, готуючись взяти вовколака в оточення, щойно той вдарить. Вовколак метнувся в бік мисливців, обравши своєю першою метою Бетфорда. Він стрибнув, розставивши пазуристі лапи в польоті, і повалив Бетфорда, стрибнувши на нього зверху. У той момент вовколак не думав ні про що інше, як про виживання, і жагу помсти мисливцям, за те, що вони вдерлися в його життя, і зруйнували те небагато, що в нього було від себе колишнього. Він став швидко розмахувати своїми лапами, завдавши по Бетфорду кілька ударів кігтями. Той закричав від болю, а потім змахнув своїм мечем вовкодаву прямо по морді. Той відринув, випростався на весь зріст, і перш ніж Бруддо і Кліффорд встигли до нього добігти, відстрибнув назад, і вмить вдарив по Кліффорду, той звалився на землю, впустивши при цьому свій меч, і намагаючись встати. Вовколак розлютився, його яскраво-жовті очі відбивалися у світлі місяця, а з пащі рясно стікала слина. Тоді він уже не був Ломіаном Лоанесом, аристократом з вищого світу - він був загнаним у кут звіром, який був готовий битися на смерть. Він схопив своїми лапами шию Кліффорда, подряпавши її, а потім кинув Кліффорда вдалину. Той пролетів десять метрів, і врізався в навколишнє дерево, міцно вдарившись спиною. Однак, Кліффорд був воїном старого гарту. Незважаючи на сильний біль, він лише скривився, схопився за спину, і поспішив повернутися назад у бій. Результат битви мав вирішитися зовсім скоро. Вовколак у цей час атакував Бруддо і Бетфорда, відтісняючи їх назад. До них на виручку поспішив Кліффорд.
- Давимо його всі разом! - крикнув Кліффорд, у нього, як і раніше, сильно боліла спина, проте він терпів біль. Вовколак у цей час нічого вже не розумів, розумів людську мову лише частково. Мисливці стали оточувати вовколака, той у цей час вичікував, щоб завдати удару у відповідь. Мисливці всі разом навалилися на вовколака, і стали місити його з усієї сили, швидко і хаотично розмахуючи мечами. Ломіан завив, завдав кругової атаки, зачепивши при цьому всіх мисливців, проте ніхто з них не вибув з ладу. Тоді всі разом вони завдали ще одного удару. Кліффорд бив вовколаку в черево і грудну клітку, Бетфорд атакував у бік, а Бруддо в спину. На додачу до того ж, їхні клинки були змащені спеціальною мисливською олією проти "Перевертнів", яка обпалювала та завдавала вовколаку неймовірного болю. Вовколак завивав, кричав, тримаючись щосили. Але мисливці задавили його кількістю. Зрештою, Бетфорд і Кліффорд завдали по звірові останні потужні рубаючі удари. Вовколак застиг на місці, відмахнувшись від мисливців своїми лапами. Потім спрямував свій погляд на потемніле небо, і востаннє голосно завив на місяць, від чого в мисливців боліло у вухах. Потім він зробив кілька кроків і впав на землю, одночасно з цим упустивши свій синій аристократичний капелюх, прикрашений гусячим пір'ям, - його він міг втратити тільки в разі своєї смерті, що й сталося. Втрата капелюха символізувала собою падіння не тільки вовколака, а й усієї колишньої сутності аристократа Ломіана Лоанеса - що був шляхетною людиною, але безславно загинув, у бою з мисливцями, далеко від свого будинку, у лісовій гущавині.

По закінченню битви, Бетфорд вирушив перев'язувати рани Бруддо, і свої теж, діставши лляний шматок тканини зі шкіряного підсумка, якраз на такий випадок. Після цього Бетфорд мовчки наблизився до Реніфата і розв'язав його, намагаючись привести мисливця до тями і перевіряючи його самопочуття. Кліффорд у цей час підійшов до трупа вовколака, перевернув його з живота на спину, потім дістав ніж із чохла на халяві ноги, і вправним рухом руки почав відрізати голову вовколака, відокремлюючи її від тулуба. Щойно голову чудовиська було відрізано, він встав, а потім повісив її на свій трофейний гак, який красувався на поясі.