Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Ми зустрічали по дорозі відьом і чаклунів, які як і ми прямували на святкування. Жінки в довгих оксамитових сукнях зі стрічками, що розвіювалися на вітрі, чоловіки в темних плащах, оздоблених вишивкою у вигляді рун. Дехто з них тримав у руках маленькі амулети або гілочки глоду, які символізували захист.

Кассандр вів мене незнайомими вулицями, і це викликало в мені водночас цікавість і трохи тривоги. Але він ішов упевнено, його постава випромінювала спокій. Ця частина Ральтена, прикрашена до Самайну, здавалася зовсім іншою — яскравою і загадковою. Високі дерева, що росли вздовж доріг, були обв’язані стрічками, а їхні стовбури прикрашені рунами, що світилися м’яким білим світлом.

Ми вийшли на простору галявину, де вже зібралося чимало жителів. Повітря тут було густе від магії й наповнене запахами — смажених каштанів, меду, пряників і хвої. Навколо грала музика, але я не змогла знайти, звідки вона лунає. Здавалося, що сам ліс співає, переплітаючи мелодії вітру й шелесту листя.

Ближче до дерев стояли довгі столи з закусками й напоями. На столах були глечики з ароматним імбирним елем, гарбузовим пуншем і фруктовим вином. Поруч стояли тарілки з пирогами, карамелізованими яблуками, горіхами в меду й іншими смаколиками.

Я помітила Найтвіллів, які жваво закликали всіх скуштувати їх імбирний ель та вино. Містер Найтвілл махнув нам рукою, а місіс Найтвілл розливала напій у дерев’яні кубки, радісно жартуючи з відвідувачами.

— А я думала, вони готують тільки каву, — пробурмотіла я, усміхаючись.

Кассандр кинув на мене бічний погляд, у його очах промайнуло щось схоже на гордість за це місто й його мешканців.

— Це ніч Самайну. Усі докладають зусиль, щоб зробити її особливою.

І дійсно, усе навколо здавалося сповненим життя й магії, ніби сама природа святкувала разом із нами.

— То на що ти хочеш подивитися? — запитав Кассандр, його голос звучав рівно, але в очах відбивалося легке хвилювання. — Конкурс на найкращий гарбузовий ліхтар? Танці з факелами? Конкурс амулетів чи, можливо, поворожити на майбутнє? Ще буде конкурс на найкращу магічну історію, а в кінці свята очищувальний ритуал через вогонь.

Я затамувала подих, дивуючись тому, як багато всього відбувається. Аларія постійно дивувала мене своєю винахідливістю та магічністю.

— На все, — відповіла я, не приховуючи захвату. — Але спочатку, я хочу напитися. Цікаво, як це — напитися в Аларії.

Я потягнула Кассандра за руку до столиків із напоями. Його долоня була теплою, а погляд — трохи здивованим.

— Корделія… — почав він, з ноткою обурення в голосі.

— Хочу побачити тебе справжнім, — сказала я, підморгнувши й подаючи йому паперовий стаканчик із рожевим напоєм. Від нього пахло свіжими фруктами, рожевим грейпфрутом, пелюстками троянди й ледь вловимим медовим відтінком. Цей запах був легким, освіжаючим і водночас затишним, ніби саме свято говорило: "Розслабся і насолоджуйся моментом". — Відкинь свою суворість на цю ніч.

Кассандр примружився, уважно дивлячись на мене, ніби зважував свої шанси залишитися вірним своєму суворому стилю. Але, зрештою, він узяв стаканчик, обережно тримаючи його в руці, ніби це була якась складна алхімічна суміш.

— До дна, — цокнулася я з ним і піднесла стаканчик до губ.

Напій не тільки зігрівав, а й дарував відчуття легкості, ніби весь світ на мить сповнився щастям і теплом. Мені одразу стало тепліше й веселіше, наче всі турботи й невпевненість розчинилися в цьому чарівному напої.

— І як тобі? — запитала я, спостерігаючи, як Кассандр обережно робить ковток. Його обличчя залишалося серйозним, але я помітила легку зміну — кутики його губ трохи піднялися.

— Доволі… приємно, — нарешті відповів він, ніби дозволяючи собі маленьке послаблення.

— Цієї ночі я збираюся зірвати з тебе маску стриманості, — сказала я, впевнено дивлячись йому в очі.

— Спочатку спробуй не напитися раніше, ніж побачиш усі конкурси, — кинув Кассандр, але в його голосі вже не було строгості.

Після вражаючих нічних танців із факелами, де вогонь, здавалось, ожив у руках танцюристів, я була зачарована. Їхні рухи були плавними, але водночас динамічними, і кожен жест створював у повітрі мерехтливі вогняні візерунки. Тіні від факелів танцювали разом із ними, створюючи ілюзію магічного дійства. В повітрі змішувалися запахи обгорілої деревини, гарячого воску та квіткових ароматів, що приносив легкий вітер.

— Це було неймовірно, — прошепотіла я, коли натовп вибухнув оплесками.

Не даючи Кассандру шансу сперечатися, я схопила його за руку й потягнула на конкурс найкращого гарбузового ліхтаря. Галявина, де проводили конкурс, була прикрашена десятками ліхтарів, що випромінювали тепле, миготливе світло. Гарбузи були різних розмірів і форм: від маленьких, ледь більших за яблуко, до величезних, які, здавалося, могли б стати каретою для казкової Попелюшки. Деякі були вирізані з вражаючою майстерністю, із дрібними деталями у вигляді веж замку чи обличчя стародавніх богів, інші — прості й зворушливі, у вигляді усміхнених облич.

— Гарбуз, який нам приніс Даймі, точно міг виграти конкурс по своєму розміру, але не по охайному вирізанню, — подумала я, пригадуючи свій витвір. Його очі були трохи косими, а усмішка надто кривою. У цій справі мені ще потрібна практика.