Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Одне не випливає з іншого, ваша честь. Я не був зобов’язаний вивести позивача з чужого тіла рівно через шістнадцять годин після того, як він у ньому опинився. Я просто мав на це право. А відповідно, міг скористатися цією можливістю коли завгодно після 23:14. О 23:55 я нею скористався. 

Присяжний-підліток важко задихав. Схоже, вовтузіння з цифрами його заплутало, і в ньому закипала лють. Він цілком може запустити в одного з нас мисливського ножа, подумав я. 

— Отже, позивач, — суддя повернув долоню в мій бік, аби присяжним було зрозуміліше, — розтлумачив договір про традицію інакше, ніж відповідач. Позивач вважає, що міг перебувати в тілі до кінця доби, відповідач вважає, що його зобов’язання діяли рівно шістнадцять годин на добу. Сам договір, складений абияк, не дає точної відповіді на це запитання. Тому я забороняю обом сторонам надалі використовувати аргумент про традицію в цьому процесі. Відповідач може продовжити. 

Частина присяжних синхронно закивала, підтримуючи рішення судді. 

— Хотів би нагадати всім присутнім, що договір, укладений між мною й людиною, передбачає, що я отримую душу позивача, якщо виконаю свої зобов’язання. Однак я виявив, що друга сторона вчиняє дії, які ставлять під загрозу виконання позивачем своїх обов’язків, — панок у костюмі скривився, намагаючись зрозуміти зміст сказаного, і Саатчі згадав, що його головні слухачі — не суддя, не адвокат, а семеро людей без юридичної освіти. — Іншими словами, якби він зробив спробу принести себе в жертву, це стало б серйозним аргументом на користь Раю на Останньому Суді. Навіть незважаючи на наш договір. Тобто була ймовірність, що я свою частину угоди виконаю, а він свою — ні, бо через самопожертву його на Останньому Суді все одно можуть помістити в Рай. Тому я й мав право зупинити людину й таким чином попередити порушення договору. 

Я знову підскочив. 

— Ваша честь, дозвольте поставити відповідачеві запитання. 

Суддя заплющив очі. Я розцінив це як згоду. 

— Шановний відповідачу, чи маєте ви якісь не названі на цьому судовому засіданні причини хотіти того, щоб до Пекла вирушив саме я? 

Я наблизився до Саатчі на відстань кроку. Він стійко витримав мій натиск. 

— У мене не може бути інших мотивів, окрім як отримати людську душу. 

— Дякую. Отже, вам неважливо, яка душа вирушить до Пекла: моя чи якась інша. Але одну душу ви б у будь-якому разі отримали. Навіть якщо згаданий вами Останній Суд вирішив би, що я вартий Раю, то президент, який умер без покаяння та ще й із наміром учинити масове вбивство — він би точно був вашим клієнтом. Тому аргумент про те, що ви могли втратити душу — слабкий. Навпаки, замість однієї ви могли отримати дві. 

Пані-присяжна витягла зі складок своєї ошатної сукні люстерко й узялася роздивлятися себе — наші репліки мало її турбували. Це не сховалося від уваги присяжної в чоловічій сорочці. Її очі звузилися до товщини нитки, і вона кинула репліку старому присяжному. Той, висловлюючи солідарність із почутим, поклав долоню на її коліно, а прибрати забув. 

— А кількість жертв теракту? — парирував у цей час Саатчі. — Адже їхні душі могли теж опинитися в нашому царстві. Тому, зупиняючи теракт, позивач теж позбавив мене вигоди. 

— Ваша честь, тут не обійтися без додаткової статистичної інформації. Я міг би подати такий запит? — я розгубився, оскільки навіть не уявляв, до кого належить звернутися, якщо суддя схвалить моє прохання. — Мене цікавить, яка кількість душ у середньому потрапляє в Рай і Пекло у Києві в наші дні в разі наглої смерті. Прошу врахувати також обставини загибелі й вікові дані можливих жертв: теракт мав відбутися на концерті у фан-зоні — це місце скупчення молоді, тобто людей, які навряд чи встигли нагрішити. 

Суддя кивнув, потер пальцями, і в його руці опинився аркуш паперу. Така швидкість отримання даних дивувала не менше, ніж сам факт моєї присутності на Вищому суді. Озвучити дані суддя вирішив сам. 

— Якщо вірити статистиці, а на Землі кажуть, що це — особливий вид брехні, то в разі теракту в Раю опинилось би приблизно шістдесят відсотків загиблих. Сторони можуть продовжити. 

Віра в людей мене не підвела. 

— По-моєму, ці цифри — найкращий доказ того, що Пекло в разі теракту більше втрачало, ніж отримувало, — сказав я. 

Присяжний із явною алкогольною залежністю облизав сухі губи в пошуках склянки води і, не знайшовши, змінив позу на не менш понуру. 

Саатчі різко витягнув руку, оголюючи зап’ястя, і на ньому з’явився годинник. Підліток із ножем здивовано заморгав, потім спробував повторити такий фокус зі своїм зап’ястям. Не досягнувши успіху, він люто встромив ножа в парту. Суддя погрозив йому пальцем, закликаючи до тиші. 

— Час! — Саатчі підняв догори руку з годинником. — Якщо позивач не втручатиметься в природний хід подій, Пекло отримає ці сорок відсотків душ зараз. Мої колеги зекономлять той час, який могли б витратити на спокушання тих, хто уникнув загибелі, і присвятять його полюванню на нові душі. І можливо, матимуть чималий успіх. 

— От уже це велике «можливо»! — я скористався з промаху Саатчі. — А що з цього приводу говорить статистика? 

— Статистика тут не має сенсу: треба врахувати безліч факторів, і сума їхніх похибок виявиться надто великою. 

Так я й думав. 

— Як нема, то й дарма. У такому разі закликаю Вищий справедливий суд визнати слабким аргумент про те, що позивач зупинив мене через побоювання зриву домовленостей та втраченої вигоди. 

Суддя взявся за ручку молоточка, наче наміряючись стукнути. Але потім передумав і акуратно опустив його на підставку. 

— Визнаємо аргумент про втрачену вигоду слабким. Відповідачу, ваш хід. 

Саатчі зробив коло перед трибуною й зупинився біля присяжних. Він зняв із руки годинник і поклав його перед бабцею-божим-літечком. Та миттю притиснула рукою ремінець, щоб ніхто інший не заволодів хронометром. 

— І знову час. Позивач мене звинувачує в тому, що я не дав йому залишитися в чужому тілі на п’ять хвилин довше. Він хоче, щоб нещасні п’ять хвилин стали приводом розірвати контракт тривалістю в чотири дні. П’ять хвилин — це всього-на-всього 0,08 % від загального строку, який позивач мав би провести в чужих тілах. Не надто справедливо, правда ж? А ми ж із вами зараз у Вищому справедливому суді. 

Саатчі обперся на трибуну присяжних, показуючи, що задоволений собою, й закликаючи мене парирувати. Утім, моя відповідь була короткою. 

— Що буде, якщо нагріти воду до 99,2 градуса? Гаряча вода. Але вона так і не закипить. Що буде, якщо охолодити воду до 0,08 градуса? Правильно, нічого. Вона не стане кригою. Вісім сотих відсотка — це аж ніяк не