Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Може, нам таку продали?

- Фіолетовий! Найдорожча. Коштує як три інші. Знаєш чому? Фіолетовий колір може набрати тільки Химерник з фіолетовими очима. Всі інші кольори може набрати будь-хто. З Химерників, зрозуміло. Я завжди перевіряю фіолетовий. Вона не повна. Бачиш?

- Та бачу я, бачу. Не труси переді мною. Де вона була? - намагався знову заплющити очі Сорок Третій.

- Стояла в сумці на столі. Щоб я очей з неї не зводив. Увесь час була там. Як я її поклав, так вона й лежала. Я завжди кладу її в такому положенні, щоб знати, чи чіпав її хтось чи ні.

- Ось бачиш.

- Що бачу? - злим тоном запитав драйтл.

- Значить, її ніхто не чіпав. Коли вона лежала так, як ти її залишив. А тепер дай поспати. - Сорок Третій позіхнув.

Іцуко випустив його із рук.

- Хм. Справді. Можливо, кришка не щільно прилягає. Зараз заміню. Цей Серафеїм усе помітить. Єдність йому в зад. З цими дикими завжди важко. Сам із ним говоритимеш.

Саме зараз Сорок Третій був не проти. Що завгодно, аби йому дали поспати.

- Я піду нам гаряченького чогось попити зроблю.

- Артефакт забирай. Випробуй. - позіхнув Сорок Третій.

Іцуко хмикнув. Сорок Третій не знав, чи взяв драйтл з собою артефакт чи ні. Розплющувати очі йому зовсім не хотілося. Він повернувся так, щоб сонце світило в потилицю. Іцуко вийшов надвір. Він розклав тонкі гілочки на те місце, де буде багаття. Приготувався використати кресало. Потім махнув рукою і кинув кілька товстіших гілок. Одягнув артефакт на руку і сильно потряс його перед використанням. Потім вільною рукою постукав по ньому і натиснув на важіль.

- Вставай! Вставай! - почувся крик поряд.

Сорок Третій схопився на ноги. На цей раз відкрилися обидва ока. Перед ним стояв драйтл. Без вій. Без брів. З обгорілим волоссям. Він дивним чином нагадував йому Іцуко. Дуже схожий. Можна сказати, що то був його двійник. Тільки без вій. Без брів і з обгорілим волоссям.

- Ти його полагодив?

- Я так і сказав.

- Я думав, ти пожартував.

Сорок Третій усміхнувся, розуміючи, що сталося.

- То це він тебе так? - засміявся хлопець.

- Ти зробив так, щоби він працював. - продовжував збуджено гнути свою лінію драйтл.

- Хіба це не синонім до слова "полагодив"? - підняв брови Сорок Третій.

- Дурень! Ти знаєш, що це означає? Ти… - він замовк, піднявши руки до неба. - Такий народжується раз на тисячу років. Плюс мінус. Точніше я не можу сказати. Почекай. Останній такий був перед падінням Ксерону. Приблизно років шістсот тому. До Єдності. Це не важливо. Покажи. Покажи, як це ти зробив!

Хлопець насупився. Ранок. Важкий ранок. І голова болить. Він підвівся і сів за стіл. Вийняв свій уламок, що носив на шиї та дав його Іцуко. Той покрутив у руках.

- Уламок артефакту. - підсумував драйтл.

Сорок Третій вихопив його з рук драйтла і кинув на стіл. Він пробудив здатність. Сині піктограми закружляли у повітрі. Він торкнувся двома руками уламка. Той виструнчився в довгу трубку. Потім звернувся до бублика. Став кубом. Пірамідою. І, зрештою, повернувся до тієї первісної форми, якої і був. Сорок Третій повісив уламок знову на шию. Іцуко сидів заворожений. Його відкритий рот виглядав безперечно великим, виразні очі здавалися величезними. Хоч ті й були без брів та вій. Виглядало це все кумедно.

- Абсолютний. Абсолютний алхіміст. Такий самий, якими були всі великі Алхімісти. Повний алхіміст. Абсолютний. - повторював він. - Ти – Алхіміст. Такий самий, якими були вони. Великі. Алхіміст. Пішли. Швидко.

- Куди? Ще так рано...

- Замовкни. Мені треба було здогадатися раніше. Знаменувач. Алхімія без плашки. Та й тупиця ж я. Терміново. Пішли.

Іцуко уже тяг його за руку через увесь табір. Хоч він і не чинив опір, Іцуко все одно вів його за руку. Вони дійшли до будинку голови. Іцуко стусаном відкрив двері.

- Ти спиш?

- Якої Єдності? - пролунав переляканий голос голови.

- Вставай. Швидше. Розповідай! Ні, спершу ти показуй. Так. Покажи все. Ці літаючі штуки. Ні. Артефакт. Дивись! Вставай же ти!

Іцуко витяг з ліжка голову і потяг надвір.

- Дивись! Ти пам'ятаєш артефакт?

На вулиці кілька драйтлів зупинилися подивитися, що відбувається.

- Пам'ятаєш? Він працював через один раз. А рік тому перестав працювати зовсім. Пам'ятаєш? Тепер дивися.

Іцуко вдягнув його. Він спрямував руку вздовж вулиці, туди, де на ній не було нікого. Натиснув на важіль. Полум'я довгою смужкою метрів у п'ятнадцять вилетіло з руки, розпливаючись широким стовпом у зріст драйтла. Голова відкрив рот.

- Він ніколи так не працював. Розумієш? Він, мабуть, і після свого створення працював гірше. Знаменувач. - очі Іцуко стали шаленими. - Покажи. Покажи, як ти використовуєш здібність.

Сорок Третій зітхнув. Він розправив руки. Сині піктограми з'являлися нізвідки і з шаленою швидкістю і характерним гудінням почали проноситися над їх головами. Хлопець викликав їх сотнями. Сотні синіх символів зі страшною швидкістю закружляли навколо нього, проходячи наскрізь двох драйтлів, що відкрили роти. Світло біля рук Сорок Третього почало спотворюватися. Повітря загуло. Світло переломилося, поглинаючись чорними плямами і стікаючи в них, як вода з трави. Голова відійшов на пару кроків, поки спиною не вперся в будинок.

- Він полагодив артефакт. - тихо сказав Іцуко. - З'єднав потоки. Без плашки. Поєднувач. Він – Алхіміст.

Поєднувач? Це щось нове.

- В дім. - сказав голова.

Вони ввійшли. Він показав на стільці. Їх стояло в кімнаті чотири. Чому у Сорок Третього та Іцуко тоді стояло всього по два?

- Ти ще не казав? - спитав голова Іцуко і той похитав головою.

Сорок Третій подивився на одного. потім та іншого. Обличчя у них виглядали дуже схвильованими. Нічого доброго не чекай. І навіщо він поліз до того артефакту? Зрозуміло ж було, що добрим це не закінчиться. Хлопець глянув на Жуку, що мирно прилипла до його сорочки.