Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Мені Іцуко розповідав, що ти не віриш в існування богів. Час повірити. Я розповім усе, як було. - голова сів за стіл і зітхнув. - П'ятнадцять років тому я був простим будівельником стовпів. Як ти та Іцуко. Я повертався після чергового робітничого походу зі своїм напарником. Ніч застала нас у дорозі. Я розпалив багаття і сидів біля нього, грівся. - він ненадовго замовк. - І тут прийшла вона. Все довкола закружляло. Повіяв вітер, небо заблищало. Вона постала переді мною. Наполовину прозора. Синя. У красивій пишній сукні, що розвівається на вітрі. Може, то був бог, може, ні. Я не знаю. Але вона з'явилася нізвідки, і вона виглядала божественною, надприродною. Це я можу точно сказати. Холодні блакитні очі. Я як зараз їх пам'ятаю. Дивляться на тебе. І бачать наскрізь. Мурашки пробігли в мене по шкірі.
- Ти до основного переходь. - підганяв його Іцуко.
- Так. Вона сказала, що прийде Абсолютний Алхіміст. Повний. Той, хто зможе змішувати потоки. Вона так сказала. Як тільки я його впізнаю, його потрібно одразу відправити до фортеці. Тисячі… Тисячі… не пам'ятаю вже.
- Фонтанів. - підказав Іцуко.
- Так, точно. Фортеця тисячі фонтанів. Так вона й сказала. Я все записав, щоби не забути. Так. Вона сказала, що це поряд із містом Мінеріно. Дорогою до нього тобі трапиться річка. Русло її створено у скелі. Тобі буде не важко її перейти. Ітимеш уздовж неї, доки не побачиш скелю. Величезну скелю, майже біля річки. Це і буде те місце, куди ти маєш потрапити. Тебе чекатимуть.
Сорок Третій кивнув головою. Цікава історія.
- Що ти киваєш? Збирайся. - сказав Іцуко.
Сорок Третій усміхнувся, дивлячись на драйтла. Він усміхався доти, доки не зрозумів, що Іцуко зовсім і не думав жартувати. Хлопець повернувся до голови в надії побачити щось інше на його обличчі. Той був налаштований так само.
- Ви ж не серйозно? Правда? - з надією в голосі спитав Алхіміст.
- Я допоможу зібрати речі. - сказав Іцуко.
- Я накажу підготувати коня. - кивнув голова.
Усі заметушилися. Сорок Третій глянув на Жуку. Та, перехопивши його погляд, шмигнула в кишеню. Ну, звичайно. Заварила кашу і в кишеню. Шкода, що не існувало кишені відповідного розміру і для нього самого.
За десять хвилин хлопець уже сидів верхи на коні з двома сідельними сумками. Він досі не міг повірити у те, що йому розповіли. Як і в те, що його так швидко виперли з табору. Він зітхнув і махнув рукою, хитаючи головою в різні боки і ховаючи в сумку карту, на якій голова пояснював йому, як дістатися до потрібного місця.
- Хлопче, ти вибрав собі ім'я? - запитав Іцуко. - Ми маємо знати, як звати Алхіміста.
Весь табір стояв довкола них. Більше сотні драйтлів. Ніхто не розмовляв. Чутно було, як мухи пролітають. Кожен першим хотів почути те, що скаже Алхіміст.
- Ім'я саме мене знайшло, Іцуко. - посміхнувся Сорок Третій. - Моє ім'я — Поєднувач.
Іцуко кивнув головою. Поєднувач гірко посміхнувся. Тут був його дім. Тут були його друзі. Він знову змушений змінювати все, що його оточує, і все, що йому таке дороге. Доля нанесла черговий удар, погнавши його життя по новому руслові. Він помахав рукою драйтлам і вирушив у дорогу. У дорогу, яку п'ятнадцять років тому пророкувала напівпрозора синя жінка. Може, богиня, в існування яких він не вірив. Жука задоволено потяглась у нього на плечі і видала звук схожий на муркотіння. Давно він не бачив її такою безтурботною і задоволеною. Алхіміст пришпорив коня, поскакавши у невідомість.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.