Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій позіхнув, сідаючи на стільці. Він потер обличчя рукою. За сьогодні він утомився. Розслабитися ввечері за пляшкою вина – саме те, що йому зараз потрібно. Восени він дав собі слово, що вибере ім'я та стане громадянином. Придбає будинок. Поближче до Іцуко. Той уже пригледів кілька варіантів. Вони сходять подивитися одразу ж, як тільки повернуться з поліота. Чекати на Іцуко довелося довго. Якщо йому не сподобався колір листочка, або місце, де росте рослина, то він у житті не зірве таку рослину. Якщо там поряд пробігала мурашка двадцять років тому і спорожнилась, то Іцуко обов'язково це помітить і обійде такий кущ десятою дорогою.

Жука зістрибнула на стіл. Фіолетова.

- Теж втомилася? - запитав Сорок Третій.

Вона не відповіла. Як і завжди. Жука стрибнула на підлогу та побігла. Сорок Третій здивувався і потягнувся за нею. Довелося вставати. Пройтися кімнатою аж до ящика. Жука закопалась у ньому. Сорок Третьому довелося важко зітхнути і добряче попрацювати, щоб там її відшукати. Вона міцно вчепилася за артефакт і не хотіла його відпускати. Довелося діставати разом із нею і цю штуковину. Сорок Третій взяв артефакт.

- Він тобі подобається? Гаразд, гадаю, Іцуко не буде проти. Все одно він не працює.

Хлопець узяв артефакт разом із Жукою. Помістив на стіл. Дещо відсунув сумку Іцуко, щоб звільнити собі більше місця. Жука всім своїм виглядом показувала, що не збиралася вставати. Сорок Третій похитав головою.

- Я сказав собі, що більше не торкатимуся артефактів. Щоразу, як я це роблю, відбувається щось погане.

Жука позіхнули і відвернулася від нього, демонструючи свою незгоду. Він зітхнув.

- Ну, добре. Погляньмо, що я можу зробити.

Він підсунув артефакт ближче до себе. Один прут виявився не цілісним. Раніше там була тріщина. Тепер, схоже, відколовся маленький шматочок і між двома частинами прутика виднівся зазор.

- Тут не вистачає шматка. Я нічого не зможу вдіяти. - Сказав Сорок Третій, відсуваючи артефакт.

Жука зашипіла. І стрибнула йому на шию. Прямо зі столу! Хлопець від несподіванки трохи зі стільця не впав. Тваринка кружляла довкола його шиї, шкрябаючи його кіготками.

- Добре, добре. Зроблю. Яка ти настирлива.

Сорок Третій зняв у себе з шиї маленький уламок. Той, що Древен віддав йому. Той, який залишився єдиним нагадуванням про його матір.

- Але знай, воно працювати все одно не буде. Я роблю не насправді, розумієш? Зовні все добре, а внутрішньо… так собі.

Він глянув на Жуку, яка тепер розглядала уламок у його руці.

- А, що з тебе взяти. - махнув рукою алхіміст. - Тоді не заважай. Відійди.

Сорок Третій помістив уламок поруч із артефактом. Він викликав сині символи, і вони закружляли по кімнаті. Мабуть, Жуці подобалося, коли він так робив. Вона кожен раз витріщала очі і сідала на п'яту точку, зачаровано кружляючи головою в напрямку руху символів. Сорок Третій усміхнувся. Він розділив свій уламок, відколовши від нього невеликий фрагмент. Решту повісив собі знову на шию. Маленького шматочка має вистачити. Хлопець бачив символи, якими було вкрито артефакт. Багато піктограм він тепер знав. Багато ще ні. Зазвичай, йому потрібно було повністю очистити від піктограм артефакт, щоб мати можливість його трансформувати. Зараз він не хотів так чинити. Адже тоді артефакт остаточно помре. Треба спробувати поєднати дві частини прутика в надії, що він хоч якось працюватиме після цього. Хлопець приложив уламок до артефакту. Не мало значення, куди саме торкатиметься уламок. Злиттям можна його протягнути. Потрібні піктограми закружляли по кімнаті. Жука знову витріщала на них очі, водячи головою. Прутик став цілісним. Сорок Третій підняв брови.

- Ух ти! А раніше так не виходило. Я став сильнішим? Хм.

Йому й самому стало цікаво. Тепер те місце, яке він створив, не мало піктограми. І ланцюжок було порушено. Зовні артефакт виглядав краще за новий, але Сорок Третій бачив ваду. Місце без піктограм. Він покрутив артефакт, розглядаючи інші три прутики. Піктограми на всіх них виявилися схожими. На двох протилежних прутиках вони зовсім збігалися. Йому легко вдалося знайти дві потрібні піктограми із протилежної частини артефакту. І запам'ятати їх. Тепер справа за малим. Лише треба висікти ці дві піктограми на порожньому місці на прутику. Зробити те, що ще не вдавалося нікому. І навіть йому самому. Скільки б він не пробував. Максимум, що міг раніше робити Сорок Третій — це очищати артефакт від усіх піктограм. Зелених, синіх, білих… Байдуже яких.

- Ну, Жука, це тобі. - і він запалив символи.

Спалах.

За секунду Сорок Третій відкинув артефакт на край столу з витріщеними очима. Він важко дихав. А от Жука тепер виглядала заспокоєною. Вона позіхнула, застрибнула до нього на плече і вляглася. Сорок Третій витер спітніле обличчя. Зайшов Іцуко.

- Ось, трави знайшов. Уявляєш, найближчі кущі ростуть колючками на північ! Хто ж під такими траву щипатиме? Нині зробимо заварку. О, ти його дістав? Він не працює. Кресало надійніше.

- Я його полагодив. - серйозно сказав Сорок Третій.

Іцуко засміявся.

- Ти, мабуть, не тільки артефакт знайшов. А ще й приховану пляшку вина? Ох, хлопче, ти жартівник. Мені подобається. Іноді. Пішли, посидимо за багаттям.

Заночувати довелося в Іцуко. Після кількох пляшок вина йти додому зовсім не хотілося.

- Гей! Ти що, випив? Зізнавайся!

Сорок Третій розплющив одне око. Друге ніяк не хотіло відкриватися. Сонце зрадливо світило в обличчя. Значить, вже ранок. Хлопець протер очі. Може, так друге око теж розплющиться.

- Ти пив її? Що ти зробив з нею? - тряс його за плечі Іцуко.

Сорок Третій ніяк не міг зрозуміти, в чому річ і про що взагалі йде мова. Він спробував сісти.

- Пляшечка. Бачиш, тут не вистачає.

Хлопець глянув на пляшку із серпанком, яку тряс перед його обличчям Іцуко. Він схопився за руку драйтла, щоб той перестав трусити нею. Пляшечка була не повною.