Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

— Ми можемо це легко перевірити, — зголосилася Ґвен. — Я просто знову пройду до туристичного класу та попрошу її показати корінець квитка.

— Ні, — сказав Вернон Демерест. — Зробимо не так.

Інші, наскільки це було можливо у темній кабіні екіпажу, зацікавлено глянули на нього. За якусь секунду Гарріс знову повернув погляд на льотні прилади; штурман Джордан повернувся до паливних графіків.

— Секунду, — сказав Демерест Ґвен. Поки вона чекала, він повідомив контрольну точку по радіозв’язку компанії.

— Нам сказали тільки перевірити, чи бабуся на борту, — мовив Демерест, коли закінчив звіт. — Так, вона тут; це все, що я скажу виробничо-диспетчерській службі. Думаю, компанія когось повідомила, щоби бабусю чекали в Римі; ми нічого не вдіємо, навіть якби захотіли. Але якщо та стара дівка дісталася аж сюди, а ми назад не повернемо, навіщо псувати їй наступні вісім годин? Тому краще не чіпа­ти її. Можливо, перед посадкою в Римі дамо знати, що її розкрили; тоді це не стане великим шоком. Та наразі нехай просто насолоджується польотом. Дай бабусі вечерю, і хай спокійно подивиться собі кіно.

— Знаєш, — сказала Ґвен, яка уважно роздивлялася його. — Часом ти мені дуже подобаєшся.

Коли Ґвен покинула кабіну екіпажу, Демерест — досі хихочучи — змінив радіоканали та сам відповів диспетчерові в Клівленді.

Енсон Гарріс, який уже встиг запалити люльку, відвернувся від налаштування автопілота й сухо запитав:

— Не знав, що ти такий захисник літніх жінок. — Він наголосив на слові «літніх».

Демерест вишкірився.

— Я більше люблю молодих.

— Це я також чув.

Через повідомлення про безбілетницю та власну відповідь Демерест був у дуже доброму гуморі. Розслабленіший, ніж перед тим, він додав:

— Можливості міняються. Скоро нам з тобою доведеться миритися з не такими вже й молодими.

— Я вже змирився. — Гарріс випустив дим. — І давно.

Один з навушників у обох пілотів був підсунутий догори. Вони могли нормально спілкуватися та водночас чути радіосигнали. Рівень шуму в кабіні — стійкий, але не непереборний, — дозволяв їм певну приватність.

— Ти завжди грав тільки на одному стадіоні, правда? — запитав Демерест. — З дружиною, маю на увазі. Жодних забав; під час «лежанок» ти читаєш книжки, наскільки я бачив.

Тепер уже Гарріс вишкірився:

— Інколи ходжу в кіно.

— Маєш на це особливі причини?

— Моя дружина була стюардесою — на «ДіСі-4»; так ми й познайомилися. Вона знала все зсередини: безладний секс, вагітності, аборти й таке інше. Пізніше стала керівницею, і їй довелося мати з усім цим справу на роботі. А втім, коли ми одружилися, я пообіцяв їй, ну те саме… Й ніколи цієї обіцянки не порушував.

— Думаю, в тому дуже допомогли ваші діти.

— Можливо.

Гарріс трішки підрегулював автопілот. Поки вони говорили, обоє пілотів (давалися взнаки звичка і досвід) водили очима по освітлених блоках приладів перед собою, включно з приладами з боків та згори. Показники одразу за­свідчать, що в літаку якась несправність. Усе було гаразд.

Демерест запитав:

— Скільки у вас дітей? Шестеро?

— Семеро. — Гарріс усміхнувся. — Чотирьох ми планували, а трьох — ні. Але якось впоралися.

— Щодо тих, яких ви не планували, — ніколи не думали якось це вирішити? До того, як вони народилися.

Гарріс кинув різкий погляд убік.

— Аборт?

Вернон Демерест поставив це запитання, піддавшись імпульсу. Тепер замислився: навіщо? Очевидно, дві попередні розмови з Ґвен загалом пустили хід його думок у бік дітей. Та це було для нього нехарактерно, так ретельно обду­мувати щось, що по суті просте й очевидне — як аборт для Ґвен. Так само йому було цікаво, як відреагує Гарріс.

— Так, — сказав Демерест. — Я це мав на увазі.

Енсон Гарріс відповів коротко:

— Моя відповідь — ні. — Тоді додав уже не дуже різко: — Так склалося, що у мене на цю тему міцна позиція.

— Через релігію?

Гарріс заперечно похитав головою.

— Я агностик.

— То що ж за позиція?

— Справді хочеш почути?

— Ніч довга, — сказав Демерест. — Чом би й ні?

По радіозв’язку вони чули розмову між центром керування повітряним рухом та якимсь рейсом «ТВЕ», що прямував до Парижа й злетів невдовзі після Рейсу Два «Транс Америки». Літак «ТВЕ» перебував за десять миль192 позаду і на кілька тисяч футів нижче. Поки піднімався Рейс Два, те ж повторював літак «ТВЕ».

Найобережніші пілоти, через те що слухали передачі інших літаків, зберігали в голові часткову картину повіт­ряного руху неподалік. Що Демерест, що Гарріс додали цю останню деталь до інших, які вже встигли відзначити. Коли обмін повідомленнями між небом та землею закінчився, Демерест попросив Гарріса:

— Розкажи.

Гарріс перевірив курс та висоту, тоді почав знову набивати люльку.

— Я багато вивчав історію. Зацікавився ще у коледжі, та