Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я не могла повірити у почуте. Я безглуздо перепитала у Соура, чи впевнений він у тому, що лікар Марвей мертвий. Але дворецький заявив, що викликав поліцію і всі засвідчили його смерть. У його кабінеті панував безлад і створювалося відчуття, що хтось щось шукав після вбивства.

Граф відпустив Соура. Якщо я була налякана всією ситуацією, то Його Світлість був сильно зосереджений і напружений.

— Ви думаєте, це хтось із клану? - спитала, сідаючи в крісло поруч із ним. – Але чому, за що? Тільки через те, що він не виконав їхнього наказу і не вбив Вас?

— Твоя версія, Даріє, теж мала всі підстави для існування. Він міг співпрацювати і не з кланом зовсім.

— Але тоді я не розумію, чому вони зважилися на такий крок, як вбивство? Хіба їх тепер не шукатимуть? Адже це лише створить навколо них зайвий шум, - граф узяв мене за руку і ніжно погладжував. У мене часом складалося стійке переконання, що він заспокоюється, роблячи так.

— Можливо, він підійшов надто близько до розгадки. Він сам нам про це говорив, чи не так? - задумливо відповів граф. - І якщо в його кабінеті був безлад, значить, як і припускав Соур, щось шукали. Значить, знали, що треба шукати. І питання тепер у іншому: чи знайшли? Ти налякана, сонечко? - звернувся до мене чоловік, заглядаючи мені у вічі.

— Я просто не можу повірити, що лікар Марвей мертвий, — я не змогла стримати сльози. Адже я спілкувалася з ним лише кілька годин тому!

— Ти сьогодні спатимеш у моїй кімнаті, Даріє, — жорстко відрізав граф.

Я витріщилася на нього, як на божевільного.

— У Вашому будинку безпечно...

— Даріє, це не обмовляється.

— Я не можу спати з Вами... в одній кімнаті! - вигукнула я, а мою руку стиснули трохи сильніше і м'яко вимовили:

— Я не торкнуся тебе, сонечко. І ніхто не дізнається про це, якщо ти хвилюєшся через...

— Мілорде...

— У мене є ім'я, сонечко, - ще більше збентежив мене чоловік. Я заплющила очі, порахувала до п'яти і знову заговорила.

— Я не спатиму у Вашій кімнаті. Я вважаю це абсолютно безглуздим. У Вашому будинку безпечно, до того ж, я точно не уявляю ні для кого особливої цінності.

— Ти маєш особливу цінність для мене. І цього достатньо, щоб шантажувати мене або звести з розуму, якщо щось з тобою трапиться, - твердим голосом заявив граф, і я не мала шансів його переконати. - Тому, Даріє, ти залишишся ночувати в моїй кімнаті, поряд зі мною. І це питання закрите.

Я точно вже знала, що в мене не було шансів.

— Добре. Тоді я матиму багато часу вивчити всі записи лікаря Марвея, - заявила я.

— Ти збираєшся не спати всю ніч? Ти боїшся мене, Даріє? - примружившись, спитав граф.

Чи я його боялася? Ні. Просто... просто була не готова... О, боги, та що ж я так поводжуся?

— Я не боюся Вас, мілорде. Але в мене справді є плани на цю ніч.

— Чудово, — хмикнув чоловік, і я насторожилася. - У мене теж.

І я дізналася про його плани за годину, коли несподівано мене почало хилити в сон. Так сильно, що я сама прийшла і лягла на ліжко. А що було потім... просто міцний та здоровий сон.

Я прокинулася пізно вранці. Графа в кімнаті не було, і я з полегшенням зітхнула. Тільки помітила зім'яту постіль поряд. Але його вже не було, і я була вдячна йому. Я була ще не готова до такого стрімкого розвитку... наших стосунків.

Мені ще слід було розібратися у своїх почуттях. Сни снами, але реальність, на жаль, жорстока до нас. Ось зараз, наприклад, я лежала в ліжку графа, дивилася в стелю і уявляла, що я його дружина. Графиня. Насилу язик повертається таке сказати. Але я чудово відчувала, що мені ця людина дорога. Крім фізичного потягу, який я з соромом визнавала в собі, я хотіла би узнати цю людину ближче, краще. Хотіла б бути з ним щохвилини, снідати і вечеряти, ходити на прогулянки і просто сидіти в саду.

Я подивилася на своє зап'ястя. Ця позначка завжди нагадуватиме хто я. І всі в суспільстві кидатимуть погляди на неї. Є, звичайно, варіант носити завжди сукні з довгим рукавом, але це нічого не змінить по суті.

Я зітхнула та прикрила рукою очі. Щоб стати дружиною цього чоловіка, я теж повинна докласти зусиль. Він про це мені вчора й казав.

«Я клянуся, що захищатиму тебе від усього світу. Але й ти пообіцяй мені, що захищатимеш себе сама і не підведеш мене».

Зізнатись, я боялася лише одного: що граф відмовиться від мене. Що я уявлю себе його... жінкою, а потім він просто залишить мене.

От якби виявилося, що мої батьки... живі, наприклад! Або що вони із знатної родини! Але чудес не буває...

Правда був один факт, який говорив про те, що, можливо, я все ж таки не з бідної родини. Магію мають лише знатні особи. Звідки ж тоді в мене магія? І на що здатна моя магія?

Я відчула поряд з собою чиюсь присутність і підвелася. З великим подивом виявила, що в кімнату, наче змія, вповзає чорно-червона магія графа. Вона обережно підповзла до ліжка і почала стелитись по ньому, все ближче і ближче підбираючись до мене. Як і минулого разу, коли граф був  без свідомості, його магія обхватила кільцями моє тіло. Я злякалася, що з графом щось трапилося, і таким чином він кличе мене на допомогу. Я вмить схопилася з ліжка і вбігла до сусіднього кабінету.