Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Припинити б тобі це, Кісточко, — напрочуд лагідним тоном сказав старий. — Ми ж опинилися тут у лайні з головою. І що ж ми тут творимо? Історію, чи ж не так? Міняємо все на світі, але нам відміряно лиш цю хвильку. Знаю: побили ви з ним горщики, але ти мусиш слухатися його. Адже ж так?

Наомі відвернулася. Їй тільки й хотілося, щоб він ушився геть. Але Карал не пішов, а натомість сів, спиною до стінки, а коліньми впершись собі в груди.

— Чув я про план, за яким вирушиш і ти з нами. Брати тебе? Я виступив проти того. Поганий задум, я сказав. Нащо чикати по живому? А Марко вперся: варто! Сказав, що, коли все розпочнеться, ти опи­нишся в небезпеці, та й Філіп хіба не заслуговує побачити свою матір, еге ж? А Марко є Марко, він такий.

Карал потер долонями свою голову, й чуприна його тихо, ледь чутно засичала. Наомі відчула якийсь нез’ясовний порив: доторкнутися до нього, втішити якось, але нічого такого не зробила. Коли ж він заговорив знову, в голосі його звучала втома.

— Хто ми є? Лиш маленькі люди посеред великих часів, еге ж? А це ж час для Різників, для Марка — для мужів та подвигів, яким увійти до книги історії. А оті інші, для землян, світи? Кому воно потрібне? То й не чіпай — само собою минеться, відійде, еге ж? Мо’, твій Голден не попадеться на ту наживку. Мо’, й ще щось трапиться, поки він долетить сюди. Мо’, ти зробишся маленька та й прошморгнешся якось. Це так зле? А що ще можна зробити, аби це перебути?

Вона стенула плечима. Якусь хвилю чулося тільки цокання повітряного рециклера. Крекчучи, Карал підвівся. З виду такий старий, мов старіший за свої літа. Щось тут іще є, крім років, подумала вона. І вмить мов перенеслася у свою молодість, на Цереру: маленький Філіп горлає у своїй колисці, а вона бачить у вістях загибель «Августина Ґамарри». І вперше їй спало на думку, що всі на цьому кораблі побачили загибель Землі в режимі реального часу так, як і вона тоді побачила, як світлячком сяйнув «Ґамарра» і згас у випуску новин — що, поки репортер розповідав, ці дві події перепліталися разів дванадцять. І хотіла вона щось сказати, а не змогла, й просто дивилась, як Карал відчинив двері й зачинив, вийшовши, за собою. А тоді ще й замкнув її. Вона втерла заплакані очі й — певна, що вже той не повернеться, — виплюнула декомпресійний засіб у долоню.

Зволожений її слиною і не більший за її великого пальця, то був дуже потрібний засіб для всякого пілота, інженера чи механіка. Крихітна ампулка впорскуваної та збагаченої киснем штучної крові — й тривожна кнопка для термінового зачинення шлюзу з медичних причин. Військові кораблі, як-от «Пелла» й «Росинант», нехтували такими викликами з міркувань базової безпеки. «Кентербері» та інші комерційні кораблі зазвичай це дозволяли, бо повні були цивільних, що самі для себе становили більшу небезпеку, ніж які пірати чи абордажники. Не знала вона, як на це відгукнеться «Чецемока», але був лише один спосіб довідатися про таке. А що ще їй потрібне? Скафандр і точне знаття, коли обидва кораблі повимикають двигуни.

А ще добре було б установити свій контроль над кораблем і... піді­рвати осердя та й утекти, хоч під три чорти, від Марка! Укотре. Шмагонув жаль, як згадала про Філіпа... і про Сіна з Каралом, про всіх людей, кого знала колись, хто був їй дорогий. І кого навіть любила. Та це був лиш відлунок більшого болю — не найголовніше.

— Не зламав мене, коли я була дівчиною, — проказала до тієї крихітної чорної ампулки. — То й чого взяв він собі в голову, що зламає зараз?

Розділ тридцять шостий. Голден

Голден дуже хотів спати, а сон ніяк не приходив. І єдиним його досягненням бували кілька годин несвідомості, після чого він уставав весь розчухраний і мов з похмілля. Йому запропонували повернутися назад до своїх апартаментів, що на станції, а він відмовився. Дарма що йому краще спалося тоді, коли тяжіння приковувало до матраца. Не хотів покидати корабель — і край. І вже й згадати не міг, коли востаннє голився, але кущувата щетина на щоках та шиї таки свербіла йому трохи. А під час робочих змін почувався ліпше. Новий екіпаж знову перевіряв уже перевірені системи, вишукуючи ознак диверсій, які вони могли прогледіти напередодні, то це й Голденові давало якесь заняття. А ще ж було з ким порозмовляти. Коли новий екіпаж розходився по своїх каютах, він підобідував у їдальні, пробував трішки поспати, а потім блукав кораблем: от ніби й шукав щось, та тільки не міг пригадати, що ж саме.

А вже по тому, неминуче й геть супроти велінь здорового глузду, переглядав випуски новин.

«Через мовчання станції Медіна втрачено всякий контакт із колоніальними планетами. Можна робити лише припущення щодо значущості часткового звіту з поселення Фолькванґр стосовно химородної активності у південній півкулі Нового Тритона...»

«Один представник портової влади заявив, що нейтралітет Ганімеда є відбитком його універсальної ваги, а не політичною заявою...»

«Збройні сили ООН перебувають у дорозі, однак лишається неясність щодо того, чи прем’єр-міністр Сміт справді перебуває на борту перегонового пінаса, позаяк, можливо, це є лише спроба ввести ворога в оману, відвернувши його увагу від якогось традиційнішого способу евакуації. Попри це Авасарала, виконавиця обов’язків Генерального Секретаря, проголосила зоною безпеки маршрут того пінаса, тож усім суднам, що перебувають у тому районі, радить відійти за межі можливого збройного ураження на той час, поки...»

Велика швидкість, виснував він, то якесь прокляття. Через неї складається враження чи таке відчуття, ніби й найдальші куточки людського засягу не є аж такі далекі, а ось вони, тутечки, тільки простягни руку, й ця ілюзія діє, мов отрута. Відставання станції Тайко від Землі становить менше чверті години, але на мандру на таку відстань підуть дні. Якщо загине Алекс, чи ще й Наомі, то він за лічені хвилини дізнається, що вони вже неживі. Плавав, наскільки ремені дозволяли, за вимкненого освітлення, й гортав, гортав новинні випуски, перескакуючи то вперед, то назад, аби дізнатися, чи ще щось сталося, добре тямлячи, що коли вже щось трапилось, то воно незворотнє, й він тут анічим уже не зарадить. Відчуття мав таке, ніби стоїть на льоду посеред замерзлого озера й дивиться туди, вглиб, крізь ту