Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Вони встигли оглянути кімнату, коли двері відчинилися і з'явився трохи повнуватий чоловік років п'ятдесяти з сивим волоссям. На ньому був дорогий камзол. На п'яти пальцях із десяти дорогоцінні кільця. Це Рада помітила одразу. Він виглядав представницько, а головне, вселяв довіру.

Вони з ним зустрічалися ще в замку на першому балі. Здається, тоді з ним була інша його дочка. Взагалі маркізу Генрі пощастило з дочками та дружиною. Вони в нього були красунями. Навіть Рада, яка завжди вважала себе ледь не «Міс Всесвіт», готова була визнати це.

- Ласкаво просимо, крон-герцог Альбрехт! - потис він руку юнакові. - Ласкаво просимо, Радо Вольфрам! Ми на вас чекали! Для нас честь бачити вас у нашому домі!

- Дякую за запрошення! Ми вдячні! – кивнув Альбрехт. – Коли нам починати?

- Мої дочки та дружина скоро повернуться до будинку! За півгодини думаю можна! А поки що хочете, я залишу вас з музикантами! Вам, мабуть, треба підготуватися? – сказав маркіз Хумберт.

- А як щодо оплати? – поцікавилася Рада.

– Все, як обіцяв! Половину суми відправив Мерліну. А решту вам буде виплачено сьогодні після виступу!

Рада з Альбрехтом перезирнулись і кивнули.

Більшість із присутніх на концерті були їм невідомі. Генрі Хумберт натякав, якось що мають до них прийти ще гості – кузина з чоловіком та дітьми. Раді з Альбрехтом загалом було байдуже. Що більше народу, то краще.

Почекавши поки музиканти перевірять інструменти, дівчина та хлопець розпочали репетицію.

- Діл! Спробуй тут м'якше! У нас пісня про птахів, а не людей, які ніяк не можуть визначитися, що їм робити! – зупинив музику Альбрехт.

- Вибачте! Переплутав ноти! – засміявся Діл Сфенденс, швидко знайшовши потрібні листочки з нотами.

- Буває! – усміхнулася Рада.

Раптом вона відчула, що на них дивиться хтось від дверей. Озирнувшись, вона помітила кілька облич, що заглядали через прочинені двері. То був хтось із слуг. Але як тільки дівчина хотіла запропонувати їм увійти, з'явився господар будинку – маркіз Хумберт, і прогнав їх.

- У вас, що більше роботи немає, нероби?! Геть звідси!

  Рада й Альбрехт переглянулися, але щойно маркіз зайшов у вітальню, на їхніх обличчях уже була посмішка.

- Вибачте, що змусив вас так довго чекати! Сподіваюся, ви залишитеся на вечерю? – сказав маркіз.

- Звичайно! Ми приймаємо ваше запрошення! - відповів за всіх Альбрехт.

– Мої гості вже зібралися! Як ми і домовлялися! За десять хвилин можна починати!

Рада кивнула і, як тільки маркіз дав зрозуміти, що сказав, усе що хотів, вона відійшла і сіла в крісло, Альбрехт сів на сусіднє.

- До речі,  якщо додати на початку пісні «Ти», така собі тиху розмову! Коли ми співали на балі її, ми тоді розмовляли один з одним та це виглядало як частина пісні! Тим паче вона про людей, що ніяк не можуть визначитись! – посміхнувся Альбрехт.

- Ти пропонуєш зробити вигляд, що мене щось не влаштовує? - усміхнулася дівчина, зрозумівши, куди він хилить. - Я зрозуміла.

Як за розкладом, до шостої, у вітальні зібралися десять осіб. Рада з Альбрехтом підрахували в думці суму за цей концерт, і посмішка у них стала ще ширшою.

Дівчина та хлопець стали біля рояля. Дивлячись на глядачів, що сиділи навпроти в кріслах і на дивані, Альбрехт непомітним жестом наказав музикантам грати, а сам, підніс руку Ради до губ і поцілував її. Це виглядало так ніжно та зворушливо, що гарний початок пісні було гарантовано. Дівчина посміхнулася, стиснувши його долоню.

В душі моїй вогонь спалахнув від іскри.

Всі таємниці мої розказує тобі…

Ця пісня була не стільки про двох закоханих, а скоріше про нерозлучних друзів. І в кожному рядку, у кожному русі вони підтверджували це.

Після виступу "Гармонію" у повному складі запросили на вечерю. Мерлін не перебільшував, коли казав, що тут дуже смачно готують. У результаті Рада з Альбрехтом так наїлися, що були вже не в змозі кудись їхати. Надіславши листа Мерліну, що приїдуть завтра вранці, вони, за пропозицією маркіза, залишилися на ніч у гостьових кімнатах.

Дівчина та хлопець ще довго сиділи в одній із кімнат та ділилися враженнями. Їм дуже сподобалося, і вони сподівалися, що й надалі так буде.

Але наступний день готував нову несподіванку.