Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дарія нарешті відштовхнулася і з докором подивилася мені в обличчя.
— Ви ж розумієте, про що я говорю!
Я посміхнувся, дивлячись на неї і погладив по щоці.
— А ти ж розумієш, наскільки зараз безглуздо звучать твої слова?
Вона прикусила губку, намагаючись впоратися зі своїм упертим характером.
— Хіба Ерманія чи Аурі – гідні дружини? Адже вони із знатних сімей. Хіба я був для них гідним чоловіком? Адже я - граф.
Вона дивилася на мене так, ніби не наважувалася поставити якесь запитання. А я так хотів дізнатися всі її думки та хвилювання.
— А я... я Вам не набридну?
І чому ця дівчинка раптом стала такою беззахисною, вразливою, невпевненою в одну мить? Я намагався зрозуміти це і на думку спадала лише одна погана думка: може я поспішив? Поспішив зізнатися у своїх почуттях? Поспішив уявити собі, що дівчинка теж закохана у мене? Адже... вона ще жодного разу не сказала про свої почуття до мене.
— Ні, сонечко, не набриднеш. І якщо ти хвилюєшся через чутки про моїх коханок, то їх насправді не так багато, як чуток. Я ніколи не кохав раніше. І шлюб з Ерманією був просто помилкою і черговою забаганкою короля. Вона... - я зам'явся, збентежений тим, що доводилося сказати цю правду, але ж я мав бути чесним перед своїм коханням. - Це довга історія, не для сьогоднішнього дня. Скажу про найголовніше. Вона напоїла мене зіллям пристрасті. Його дія мала прив'язати мене до неї. Того ж дня я дізнався про плани батьків, які працювали проти короля. Прив'язка діє так, що крім виникнення неприборканої пристрасті до людини, вона затуманює голову ще й так, що переконати людину в чомусь вже просто неможливо. Вони хотіли використати мене проти короля. Мені довелося перенаправити свою пристрасть на інший об'єкт. Або… якщо бути зовсім відвертим, на об'єкти. На жаль, це так. Я не міг дозволити Ерманії взяти контроль наді мною. А зілля пристрасті плюс кілька магічних заклинань, на жаль, не знімаються легко і швидко. Так пішли чутки про те, наскільки я став бабником. Як заявляла Ерманія, вона не знала про закляття та зілля, нібито це була не її рук справа, а її батьків. Вона змогла переконати в цьому короля та його дружину. Її батьків, як зрадників корони, не лише відлучають від королівського двору, а й висилають на заслання. Ось така історія.
— Ваше життя було віддано Його Величності. Чому? Хіба Ви ніколи не бажали мати своє особисте життя? - здивувалася Дарія.
— Усі мої пращури служили короні. І я був не винятком. Так мене виховали. Я закінчив королівську військову магічну академію, королівську академію магічних наук, проходив службу у Його Величності. Вважай, що все моє дитинство та юність одразу ж були пов'язані з королівським двором. Я не знав іншого життя і не прагнув іншого. Я вважав, що захищати королівську сім'ю ціною свого життя – це мій обов'язок. Поки не з'явилася ти.
Я заплющив очі, коли Дарія торкнулася мого обличчя.
— Я клянуся, що захищатиму тебе від усього світу, — прошепотів я. - Але й ти пообіцяй мені, що захищатимеш себе сама і не підведеш мене.
— Я ніколи не підведу Вас! - вигукнула Дарія.
На душі раптово стало так тепло та... спокійно. Наче я шукав її вічність. І я справді вірив, що вона ніколи мене не підведе та не обманить.
Я знаходив дивний внутрішній спокій. Здавалося б, я вперше відчував себе щасливим. Бо кохав. Але чи був я коханим?
Я не хотів, щоб Дарія надалі займалася будинком. Але виникала невелика проблема. Я також не хотів, поки що, наймати чужих людей у свій будинок. Звичайно, заклинання полегшували роботу всім. Але сама Дарія так і взагалі відмовилася від моєї пропозиції. Так, інша дівчина на її місці із задоволенням сприйняла б можливість більше не прислуговувати і не займатися брудною роботою, і в це чомусь ще більше навіювало думки про те, що... чи відчуває вона щось до мене? Чим більше я прив'язувався до неї, закохувався, тим більше хотів зрозуміти її почуття до мене.
День пролетів так непомітно, що коли настав час вечеряти, лише тоді я помітив відсутність Дерека.
— Він тобі сказав, що саме він намагався знайти? - запитав я у Дарії за вечерею. Вона також була стривожена, як і я.
— Сказав потрібен якийсь зразок. І щось постійно говорив про кров. Все те саме, що він говорив і Вам.
Дівчина підвелася і, підійшовши до столу, почала вивчати його робоче місце. Я повільно під'їхав до неї.
— Над чим він працював?
— Над моїми ліками, - задумливо промовила вона і зблідла.
— Даріє? - я простягнув руку до неї і вона слухняно вклала свою долоню. - Він і раніше їх вивчав, чи не так?
Вона збентежено кивнула головою.
— Але чому ж його не має так довго? - спитала вона з занепокоєнням.
— Я зараз відішлю Соура до нього. Не хвилюйся. Зараз розберемося. Сідай за стіл.
Дім Дерека знаходився не близько, але тепер ми вдвох з Дарією стали переживати сильніше, коли через годину ні Соур, ні Дерек не повернулися. Якісь дуже погані почуття почали підточувати мене зсередини. У мене не було іншого вибору, як не довіритись йому. Та чи не зробив я помилку?
— Я не відпущу Вас одного! - закричала Дарія, коли я сказав, що особисто поїду і дізнаюся в чому справа.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.