Читати книгу - "Під куполом"

— Зачекайте, — озвався Тібодо, простягнувши свої покривлені пальці до Барбі. — Ви можете з цим щось зробити?

— Не знаю, — відповів Барбі, сподіваючись, що промовив це делікатно. Перша огида минулася, тепер почалися політичні дії, суть яких він добре пам'ятав по контактах з іракськими копами, котрі мало чим відрізнялися від цього чоловіка на дивані й тих, які скупчилися в одвірку. Все зводилося до того, що треба доброзичливо поводитися з тими, котрих хотілося зневажати. — Ви зможете промовити «вилка»?

10

Перед тим, як постукати в двері Великого Джима, Расті вимкнув свій мобільний. Тепер Великий Джим сидів за своїм письмовим столом, а Расті на стільці перед ним — на місці прохачів та нікчем.

У кабінеті (Ренні, либонь, називав його домашнім офісом у своїх податкових деклараціях) пахло приємним сосновим духом, ніби тут зовсім недавно гарненько поприбирали, але Расті все одно не подобався цей кабінет. І не лише картиною, що зображала агресивно-європеоїдного Ісуса під час Нагірної проповіді, або самохвальними фотографіями на стінах чи голою дерев'яною підлогою, якій пасував би килим; авжеж, це було йому неприємним, але також було тут і щось інше. Расті Еверет не вірив, чи не хотів вірити в паранормальщину, але все-таки в цій кімнаті відчувалося щось ніби потойбічне.

«Це тому, що ти його трохи побоюєшся, — подумав він. — Оце і все».

Сподіваючись, що ці почуття не відбиваються в нього на обличчі, він розповів Ренні про зникнення шпитальних балонів. Про те, як він знайшов один з них у складі поза міською радою, і про те, що до нього наразі підключено генератор міськради. І про те, що той балон стоїть там чомусь один-єдиний.

— Отже, в мене два запитання, — промовив Расті. — Яким чином відбулася подорож балона з запасів лікарні до центру міста? І де решта балонів?

Великий Джим сидів, відкинувшись назад у фотелі, заклавши руки собі за потилицю, і задумливо тупився у стелю. Расті впіймав себе на тому, що дивиться на сувенірний бейсбольний м'яч на столі Ренні. Під ним лежав автограф Білла Лі, колишнього гравця бостонських «Ред Сокс». Прочитати текст було легко, оскільки той лежав лицем до нього. Авжеж, а як інакше. Його ж спеціально так покладено, щоби бачили й дивувалися відвідувачі. Як і ці фотографії на стіні, м'яч мусив демонструвати, що Великий Джим терся поряд зі Знаменитостями: «Глядіть, раби, на мене і тремтіть!»[243]

Для Расті цей бейсбольний м'ячик і повернутий лицем до відвідувачів автограф послужили поясненням причини його нехороших відчуттів до цього кабінету. Це ж поцяцькована вітрина, дешева претензія на містечковий престиж і містечкову владу.

— Я не певен, що ти отримував від когось дозвіл на нишпорення в нашому складському приміщенні, — оголосив Великий Джим до стелі. Його м'ясисті пальці так і залишалися переплетеними за головою. — Можливо, ти займаєш якийсь пост в органах влади нашого міста, а мені про це не відомо? Якщо так, це моя провина — моя невдача, як каже Джуніор. А я було думав, ти просто санітар із рецептурним блокнотом.

Расті подумав, що це такий стандартний прийом — Ренні намагається його розізлити. Аби заморочити.

— Я не засідаю в органах влади, — відповів він, — але я працівник лікарні. І платник податків.

— Отже?

Расті відчув, як кров кинулась йому в обличчя.

— Отже, означені речі роблять те складське приміщення й моїм певною мірою, — він чекав, що чоловік за столом якось на це відреагує, проте Великий Джим залишався безжурним. — Крім того, там було незамкнено. Хоча взагалі-то нашої справи це не стосується, чи як ви вважаєте? Я побачив те, що побачив, і бажаю пояснень. Як працівник лікарні.

— І платник податків. Не забуваймо.

Расті не поворухнувся, так і сидів, дивився на нього.

— Я їх не маю, — сказав Ренні.

Расті звів брови.

— Правда? А мені здавалося, ви тримаєте руку на пульсі нашого міста. Хіба не так ви говорили останнього разу, коли балотувалися на виборного? А тепер кажете мені, що не маєте пояснень щодо того, куди подівся міський пропан? Я вам не вірю.

Отут уже Ренні вперше проявив роздратування:

— Мене не цікавить, віриш ти чи ні. Для мене це новина, але… — на цих словах він злегка стрельнув очима вбік, немов перевіряючи, чи не пропала зі стіни фотокартка з автографом Тайгера Вудса: класична гримаска брехунів.

— У лікарні ось-ось закінчиться пропан, — сказав Расті. — Без палива ми, жменька нас, котрі ще залишилися працездатними, опинимося в умовах польового шпиталю в наметі часів Громадянської війни. Якщо генератор перестане подавати електрику, наші поточні пацієнти — включно з одним пост-коронарним і одним серйозним випадком діабету, де, можливо, постане питання ампутації — опиняться під серйозною загрозою. Потенційний ампутант Джиммі Серойс. На парковці стоїть його машина. На ній і зараз ще є наліпка: ГОЛОСУЙМО ЗА ВЕЛИКОГО ДЖИМА.

— Я проведу розслідування, — сказав Великий Джим. Тоном людини, котра дарує свою ласку, сказав: — Пропан, що належить місту, ймовірно зберігається в якомусь іншому з міських складів. А щодо вашого, я певен, тут мені нема чого сказати.

— Які ще інші міські склади? Є пожежна частина і є купа піску, перемішаного з сіллю, на дорозі Божий Ручай — там навіть навісу нема, — але ні про які інші склади мені не відомо.

— Містере Еверет, я зайнята людина. Ви мусите мені зараз вибачити.

Расті підвівся. Пальці його хотіли стиснутися в кулаки, але він їм не дозволив.

— Я поставлю знову вам це запитання, — промовив він. — Прямо і недвозначно. Ви знаєте, де зараз ті, зниклі, балони з пропаном?

— Ні, — цього разу Ренні глипнув очима в бік Дейла Ернгардта. — І зараз я не збираюся робити якихось припущень на цю тему, синку, бо в інакшому випадку можу про це пожаліти. А тепер чому б тобі не чкурнути, не поглянути, в якому стані перебуває наразі Джиммі Серойс? Передай йому найкращі побажання від Великого Джима, хай завітає на хвильку, коли все це блохошуканство трохи стишиться.

Расті ледве стримувався, щоб не зірватися, але цю битву він програвав.

— Чкурнути? Ви, певне, забули, що перебуваєте на службі в громади, а не є тут приватним диктатором. На даний час я в цьому місті головний медик, і волію почути відпо…

Задзвонив телефон Великого Джима. Він одразу ж за нього вхопився. Послухав. Зморшки навкруг кутів його опущених