Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Алхіміст. 1 рік до абсолюту

Лише вчора Сорок Третій повернувся з поліота. Вперше, коли йому дозволили сюди прийти. Звісно, разом із Іцуко. Цей розумний і досвічений драйтл став кимось на кшталт його куратора. Вони несли серпанки. В обмін отримали гроші і той матеріал, з якого виготовляють стовпи. Сорок Третього ніхто не впізнав. Волосся в кіски він не хотів заплітати, але став зовсім блідим, як звичайна людина. І нафарбувався у білий колір, зробивши великі чорні кола навколо очей. На голову одягнув каптур. Не дивно, що його не впізнали. А ось він упізнав і Серафеїма, і Ксантома. Як же він хотів з ними привітатись. Зустріч пройшла важко. Сорок Третій навіть не спитав нічого щодо цього матеріалу. Так голова була завантажена спогадами.

- Як тобі статуя алхіміста у нас у поліоті? - спитав Сорок Третій, щоб заповнити тишу дорогою до своєї території.

- Як і всі інші. Що в ньому особливого?

- Її не фарбують. - тихо сказав хлопець.

- Не фарбують? Ніколи? Взагалі? Як вона тоді так виглядає?

Сорок Третій знизав плечима.

- Тільки плашку. Вона вже додана порівняно недавно. Спочатку статую створили без плашки.

Іцуко свиснув. Закивав головою.

- На стародавніх малюнках усі алхімісти без плашок. Думаю, ми стаємо слабшими. З нас тільки один засранець, що носить плашку для краси.

Сорок Третій усміхнувся. Йому видали плашку. Іцуко нікому не розповідав, що вміє хлопець. Напевно, це було вірним рішенням.

- Знаєш, що говорять про вашу статую?

Сорок Третій похитав головою. Хоч у темряві Іцуко не міг його розгледіти.

- Вважається, що Алхіміст заснував тутешню колонію. І почалася вона з твого поліота. Говорять, що постамент для своєї скульптури він сам зробив. Розумієш? Мається на увазі, що цій статуї майже стільки ж років, як і йому. Могло б бути. Якщо це правда, звісно. Але твої слова щодо фарби… Ти знав, що інквізиторів теж ніхто не фарбує?

- Справді? - Сорок Третій був щиро здивований.

- Угу. Несуть варту собі, як нові. Скільки їх пригадую. І так кого не спитай. А вони, як відомо, дуже давно створені. Або зроблені. Або як там правильно. Єдність їх розбери, як вони утворилися. Якщо твого Алхіміста теж не фарбують, і він виглядає так…

- Він дуже давній. - закінчив за нього думку Сорок Третій.

- Так. - кивнув драйтл.

- А що за меч такий чорний? Вигнутий? Чому він чорний? В інших звичайні мечі.

Іцуко навіть зупинився на мить. Він утупив свій погляд у Сорок Третього.

- Ти справді не знаєш. - Похитав він головою. - Скільки книг прочитав і не знаєш.

Вони пішли далі.

- Ну, так розкажи!

Іцуко зітхнув. Набрав повітря у груди.

- Раніше люди воювали не лише між собою, а й із богами. Стій ти. Я знаю, що ти не віриш у богів. Але чи ти хочеш почути історію?

- А без їхньої згадки можна? - запитав Сорок Третій.

Всі ці боги зі своїми здібностями — чистої води вигадки.

- Можна, можна. - кивнув Іцуко. - Алхіміст... чорні... потім... помер. Все.

Драйтл розвернувся і попрямував у напрямку перетину кордону.

- Іцуко! - вигукнув хлопець. - Гаразд, давай уже з богами. Але якщо вони сипатимуть блискавки, коли чхають, чи осушуватимуть моря, якщо хочуть пити, то ти якось применшуй такі моменти, добре?

- Начебто, і розумний хлопець, а такий дурень. - похитав головою драйтл. - Значить, воювали люди проти богів. Я тобі без подробиць, якщо ти так налаштований. І люди програвали. Сам знаєш чому.

- Боги часто чхали?

- Заткнися.

А Сорок Третьому здалося його питання дуже дотепним.

- І люди програвали. Богів не можна вбити. Тоді Алхіміст створив меч. Це я сильно скорочую оповідання, зрозумів? Чорний меч, здатний вбити бога. І він убив. Тоді він створив ще шість мечів. Усього їх було сім, ти стежиш? І люди повернули війну на свій бік.

- Одними мечами? Сім мечів вистачило, щоб боги втекли? Вони ж, за твоїми словами, були дуже могутніми. Ці твої…

- Тихо. - прикрикнув на нього Іцуко.

Він не любив, коли так говорили про богів і весь час поглядав на небо, боячись побачити їхній гнів. З чого він узяв, що вони там живуть?

- Гаразд, вибач, я мовчатиму. Обіцяю. - попросив продовжити Сорок Третій.

Якийсь час вони йшли в тиші. Драйтлу треба було дати побути у тиші.

- На бік людей стали інквізитори. Це творіння, які могли вбити бога. Ось чому вдалося змінити перебіг битв. Коли бога виганяли з міста, в якому він правив, інквізитор залишався там на випадок, якщо якийсь інший бог захоче його захопити. Саме тому зараз вони стоять у кожному місті Нової імперії і не лише! У нас вони також є.

Сорок Третій витріщив очі. Він дуже хотів спитати, де. Але обіцяв мовчати.

- Наприкінці війни мечі було знищено. Як і хто це зробив, ніхто не знає. Усі сім. Ось і історії кінець. Міг би бути. Але є продовження. Наш Алхіміст, який заснував колонію у цих місцях, розтинав з таким мечем навіть після їх так званого знищення. Розумієш? І де той подівся після його смерті… - Іцуко зітхнув. - Тепер можеш ставити свої безглузді запитання. Я знаю, у твоїй голові їх нагромадилося, як мух біля сам знаєш чого.

Але Сорок Третій мовчав. Він обмірковував почуте. Якщо такий меч дійсно існував… Звичайно, його роль та властивості явно надто перебільшені, але реально міг бути якийсь меч із секретом. Якась зброя, як артефакт у формі меча. От це вже могло бути схоже на правду. На всіх малюнках Алхіміст із таким мечем. Максуд із різними. Але завжди в чорних обладунках. А ось Алхіміст завжди зображений з однаковим мечем. Чорним і викривленим. І статуя не фарбується. А Химерницю могли послати вбити його, щоб відібрати цей меч. Іншої теорії в нього не було.

На кордоні вони зупинились. Чекали, коли драйтли з цього боку підженуть візки з камінням.

- Звідки вони мають цей матеріал? - запитав Сорок Третій.

- Це ти там навчався чи я? - здивувався Іцуко. - Ти мене вражаєш, хлопче. Цілих три роки після навчання алхімісти, що пройшли навчання у поліоті, відбувають обов'язок. Створюють це каміння. Єдність їх знає навіщо вони це робили раніше. Але так повелося. А мій народ почав купувати це каміння. Мене ще не було. І моїх прадідів не було. Щоб ти розумів, наскільки у нас давно зав'язана така торгівля. Камені складно творити. Багато праці. І багато сил. В нас не вистачає. Та й робота це така собі. Нудна.