Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Д. В. Велігодський зазначає, що реформа судової системи в Криму, на відміну від інших видів діяльності другого Крайового уряду, мала найбільш послідовний і планомірний характер, чому, очевидно, сприяла наявність на півострові значної кількості відомих юристів колишньої Російської імперії.

Більш громіздкою дослідник називає структуру правоохоронних органів Криму в період військово-авторитарних режимів А. Денікіна і П. Врангеля. В квітні 1920 р. на півострові було створене цивільне правосуддя у формі Кримського управління юстиції та його підрозділів. Кримінальний розшук був відокремлений від державно-політичного. З огляду на велике значення діяльності судової системи було збільшено кількість мирових суддів. До їхніх обов’язків входило приймати від потерпілих різні, навіть їм непідсудні, скарги та надсилати їх у відповідні установи[735].

У перехідних державах, для яких характерні неусталеність і нестабільність державної влади загалом та її механізму зокрема, частим явищем є реалізація судово-владних повноважень недержавними органами влади. За відсутності судових органів місцеве населення активно застосовує самосуд і самоправство, що до певної міри стає прикметою часу.

Як відомо, сьогодні самосуд і самоправство заборонені міжнародним правом і національним законодавством та однозначно негативно оцінюються правовою думкою. Водночас, в умовах відсутності органів державної влади на місцях, зазначені дії, за «розумності» або співвідносності покарання із заподіяною шкодою чи загального схвалення обраного способу захисту цивільного права, можуть оцінюватись як форма прямого народовладдя, нагадування, що саме народ є первинним джерелом судової влади.

На користь цих роздумів свідчить і, як правило, відсутність покарання ініціаторів самосудів державними органами. Звісно, такій безкарності сприяли колективний характер прийняття та виконання самоправних рішень, а отже відсутність підозрюваного; і підтримка сільського керівництва, яке часто реагувало стандартними заявами, що самосуд вчинено цілою громадою[736]. У разі міських самосудів, здебільшого здійснюваних розлюченим натовпом, давалася взнаки й фізична неспроможність нечисленних представників охоронних структур протистояти натовпу.

Можна погодитися з тими авторами, які виокремлюють різні види «самосудів». Так, С. І. Дровозюк розрізняв традиційне селянське судочинство з усталеними ритуалами і самосуди, здійснювані сільськими активістами[737]. С. Г. Борисенок вирізняв сільські та міські самосуди — самосуди в містах здебільшого здійснював натовп, цілком випадковий за своїм складом, тоді як самосуди на селі були справою обмеженої кількості його мешканців, що добре знали як один одного, так і підозрюваного у вчиненні злочину[738].

Неабияку роль у здійсненні «самосудів» відігравали органи сільського самоврядування, які вимушено перебрали на себе функції відсутніх органів державної влади. Зокрема, поширеною була практика, коли рішення, згодом кваліфіковані як самосуд, ухвалювалися на сільських сходах або їхніми виконавчими органами — сільськими комітетами.

Особлива сталість традиції селянського судочинства, яку відзначає В. Б. Безгин[739], пояснювалась високою довірою селян до застосованого ними звичаєвого права. В умовах невиробленості законодавства великого значення набувала участь у суді представників місцевого населення, які зналися на звичаєвому праві. У червні 1917 р. на сесії Центральної Ради при обговоренні питань судочинства депутат Крижанівський зазначав, що «треба домагатись обрання мировими суддями в сільських регіонах людей, які знаються на місцевих звичаях»[740]. Саме цим можна пояснити й формальне запровадження інституту членів мирового суду та колективного розгляду судових справ.

Отже, традиція сільського судочинства швидко відновилася в умовах кризи влади та склала їй повноцінну альтернативу та неабияку конкуренцію. Зокрема, відомі непоодинокі випадки, коли незадоволена рішенням окружного суду сторона зверталася до органів місцевого самоврядування[741].

Вартий уваги висновок С. І. Дровозюка про те, що самосуд у селянському варіанті не був спонтанною, неусвідомленою дією, а часто втілював традицію громадського суду з його неодмінними атрибутами[742].

Заслуговує на увагу і здійснення судових функцій релігійними органами окремих громад, хоч юридично національні (релігійні) меншини не мали судових повноважень. Однак невелика кількість і закритий характер таких громад не дають змоги стверджувати про їхній значний вплив на загальну оцінку стану судової влади в досліджуваний період.

До маловивчених належить питання про те, яким чином функції судової влади реалізовувались у стійких позадержавних військових формуваннях. Можна припустити, що в угрупованнях, які сповідували анархістську ідеологію, спеціальних судових органів не мало бути. Однак у резолюції З’їзду трудящих і повстанців у Олександрівську Про добровільну мобілізацію