Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Сонька подивилася на Ядвігу з неприхованою жалістю. Вона вважала, що сам Господь Бог покарав дівчину за спробу занапастити мачуху.  

  - Владислав ще дитина. До того ж, дуже багато шляхтичів стоїть на моєму боці. Вони захочуть бачити королевою мене, правнучку короля Казимира ІІІ, а не королевича Владислава, у якому не тече ні краплі крові П’ястів.

Сонька виразно скривилася, показуючи сумнів. Насправді, королі польські, князі руські та князі литовські так часто родичалися між собою через численні шлюби, що у кожному з них можна віднайти кров усіх трьох династій: П’ястів, Рюриковичів та Гедиміновичів. Але жінці не хотілося зараз копирсатися у довгому та розгалуженому родоводі Ягайла. Для неї все було просто.   

  - Королевич Владислав – чоловік, а чоловіки споконвіку мають більше прав на корону, ніж жінки.

  - Йому лише шість років. Який з нього чоловік? – розреготалася Ядвіга.

  - Він не залишиться назавжди у шестирічному віці. Через десять років Владислав перетвориться на справжнього короля та воїна, спроможного з мечем у руці захистити своє королівство. Крім того, король призначив своїм спадкоємцем саме його. І тобі це добре відомо, Ядвіго. Ти насмілишся порушити волю твого батька?

Тепер замовкла Ядвіга.

  - Краще тобі не воювати зі мною, – промовила Сонька. – А я, навзамін, підтримаю твій шлюб з принцом Фрідріхом. І навіть подбаю, щоб ти отримала щедрий посаг. Але при умові, що ви після весілля житимете у землях Фрідріха.

  - Щедрий посаг? – недобре посміхнулася Ядвіга. – Золото та коштовності?

  - Замки та міста на прикордонних землях, – відповіла Сонька і стиснула губи у тонку риску.

  Вона була готова заплатити Ядвізі, лиш би дівчина не ставала поперек шляху її синові. Лиш би не розпочинала небезпечну гру, яка могла перейти у громадянську війну.

  Принц Фрідріх заворушився у кріслі і зацікавлено витягнув шию. Але Ядвіга владним поглядом змусила нареченого не розтуляти рота.    

  - Я не відмовлюся від моїх прав, – похитала головою королівна.

  - А я не відмовлюся від прав мого сина, – Сонька розвернулася і вийшла з покоїв Ядвіги.

Хлопець та дівчина залишилися наодинці.

  - Даремно ти не погодилася взяти замки та міста, – зітхнув Фрідріх. – Все одно, у твоїх братів більше прав, бо вони чоловіки. А так би наші володіння збільшилися...

  - Я помираю, Фрідріх, – сльози забриніли на віях Ядвіги. – Лікарі обіцяють вилікувати мене, але я їм не вірю. Я бачила, як помирала моя мати.

  - Ні, це неправда! – жалібно скривився юнак і боляче стиснув її долоню. – Тобі покращає і ми одружимося, як тільки король Владислав повернеться у Краків.

  - Він повернеться нескоро. Якщо взагалі повернеться. Мачуха має рацію. Якби ти знав, які у мого батька шалені родичі!.. Знаєш, що я думаю?

  - Що?

  - У моїй хворобі винна мачуха. Вона – підступна зміюка, яка зачарувала мого батька. Ти ж сам бачив, що король пробачає їй усе, навіть коханця.

Фрідріх напружено кивнув. Йому стало лячно.

  - Так, справді. У королеви Софії очі, як у відьми. Як подивиться – страшно стає! –прошепотів він.  

  - Ти теж помітив? – зраділа Ядвіга.

  - Що вона тобі зробила?

  - Не знаю, – задумливо промовила королівна. – Може, навела хворобу чаклунством. А може – просто підмішала отруту в мою їжу. Пообіцяй, мій любий Фрідріху! Коли мене не стане, ти розкажеш усім, що королева звела мене у могилу.

Принц підхопився з крісла і палко вигукнув:

  - Обіцяю! Я помщуся за тебе! Але навіщо чекати смерті, моє серце? Я розповім усе прямо зараз. Нехай злу відьму спалять на вогнищі. Може, тоді чари розвіються і ти нарешті одужаєш.

  - Королев не палять на вогнищах, навіть коли вони чаклунки. Але, сподіваюся, кляту Соньку згноять у якомусь забутому монастирі. Добре, Фрідріху, пусти поголос про те, що мачуха отруїла мене. Але обережно, щоб ніхто не подумав, що звинувачення йдуть від нас.

  Ядвіга знесилено відкинулася на спинку крісла. Її губи тремтіли від болю та ненависті.