Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Соньку для такого випадку старанно причепурили, але все одно її обличчя, що стало схоже на воскову маску, лякало тих, хто пам’ятав її чарівною, повною сил жінкою.

  Сонька почала говорити. По-перше, вона наказала, щоб її поховали у каплиці Святої Трійці, розписаній у православному стилі. По-друге, заповіла синові більшу частку своїх володінь, а його жінці – свої коштовності.

  Вона також заповіла велику суму грошей на Краківську Академію, покровителькою якої стала в останні роки. Залишила щедрі пожертвування на церкви та монастирі. Особливо відзначила монастир францисканців у Городку, де покоїлося серце короля Ягайла.

   Не забула Сонька й про символічні подарунки для близьких до королеви осіб. Кожна придворна панна або пані отримала якусь дорогоцінну прикрасу. А наостанок королева промовила тремтячим голосом:   

  - Мій замок у місті Сяноку, подарований мені королем, моїм чоловіком, та двадцять тисяч злотих чеськими грошима я залишаю моєму вірному лицарю Генріку Ієроніму з Рогова.

  Запала тиша. Чутно було, як скрипить гусяче перо писаря. Свідки здивовано перезирнулися. Гінча не поворухнувся. Врешті-решт, присутні були змушені змиритися. Так, Гінча з Рогова розбагатів, а тепер ще й отримає спадщину від королеви. Але усі знали, що він не шукав грошей. Багатство впало на нього, як нагорода за вірність.

 У Соньки не було сил поставити підпис під заповітом. Гінча допоміг їй прикласти до паперу печатку з подвійним королівським гербом: польський орел та литовська Погоня.

Свідки підписали документ і делікатно позникали один за одним. Біля королеви залишився тільки вірний Гінча, який, не роздягяючись, ліг поруч і тримав її за ліву руку, яка зберегла чутливість. Сонька задумалася: якою буде її остання мить? Вмирати було не страшно. Новий єпископ краківський відпустив королеві усі гріхи і дав їй останнє причастя.      

Вона мріяла про те, як попрощається з сином. Як поцілує його у русяву маківку і дасть останнє материнське благословіння. А ще – вкладе його руку у долоню Гінчі, і вони, найдорожчі її серцю чоловіки, разом оплачуть її.

  Але її останній мрії не судилося збутися. Король Казимир не встиг прибути вчасно, щоб попрощатися з матір’ю. Вона померла 21 вересня 1461 року в оточенні своїх придворних панянок, які, вдягнені в сірі сукні, розсілися попід стінами опочивальні і молилися за душу королеви. Сонька Гольшанська тихо згасла під їх монотонне бурмотіння.

  Нарешті приїхав король Казимир. Він стрілою злетів на другий поверх, підбіг до покоїв матері і зупинився. Побачив стіни, завішені чорною тканиною, і зрозумів, що запізнився. Навшпиньках увійшов в опочивальню, де пахло ладаном та зів’ялими осінніми квітками.

  Королева Сонька лежала поверх покривала з сірої візерунчастої парчі. Руки молитовно складені на грудях, великий золотий хрест, прикрашений рубінами та смарагдами, вкладений у долоні. Вона була вбрана у широку чорну сукню русинського покрою, оздоблену біля шиї та по подолу золотим шитвом та самоцвітами. Густе темно-русяве волосся, у якому ще не було жодної сивої волосини, заплетені у товсту косу і скручені на потилиці. А на чолі – золота корона, щоб усі бачили, що у вічність відходить королева і матір королів.

  Казимир влаштував для матері розкішне поховання. Вбраний в чорне, він пішки йшов за домовиною. А за королем, на певній відстані, йшли придворні шляхтичі. Серед них – Гінча з Рогова, у якого болісно стискалося серце, але він не мав права підступити ближче. Був змушений залишатися на тому місці у похоронній процесії, яке було призначене для нього.

  Софію Гольшанську поховали у каплиці Святої Трійці, прибудованій до собору Святих Станіслава та Вацлава, серед православних настінних розписів, як вона того і бажала. Хлопчики з церковного хору співали гімн, написаний паном Станіславом Цьолеком у ті далекі дні, коли народився її перший син, Владислав: «Чистота королеви сяє на увесь світ». А потім інший, складений у день її смерті католицьким ченцем з Сянока: «Sanguine clara Ducum Russiae, clarissima quondam», що означало: «З Руських князів  найчистішої крові, колись найславніших». Бо Сонька ніколи не забувала про своє походження, і син її, король Казимир, теж пам’ятав, яка кров тече у його жилах.

  Софія Гольшанська залишила після себе не тільки сумнівну історію про коханців, якою довго розважалися пліткарі. Вона народила двох королів, які стали гордістю Польщі. Владислав ІІІ – як романтичний король-лицар, який загинув у багатовіковій боротьбі християнства і мусульманства. І Казимир IV – як розумний та розважливий правитель. А ще – оцю дивну каплицю, яка поєднувала обидва її віросповідання, та видатний літературний пам’ятник Середньовіччя – «Біблію королеви Софії».

Кінець.

Кінець