Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

Вже тиждень Лола літала у хмарах. У душі знову щебетали птахи, а на пальці красувалося кільце. Зрозуміло було, що прикраса дуже дорога, але для дівчини її цінність полягала зовсім в іншому - це була каблучка від коханого чоловіка. Як символ його любові та вірності.

Але не тільки Лола почувала себе щасливою. Разом із нею значно перетворився і сам Гордій. Він теж ніби після тяжкої хвороби виринув на поверхню життя. Все вдавалося, у роботі намітилися нові проекти, а старі завершувалися легко та з першого разу.

Тепер вони бачилися щодня.

Лола кілька разів залишалася ночувати у Гордія, попросивши попередньо подругу погодувати кота. Але частіше вони проводили час у квартирі Лоли. Бо й Гордію тут дуже подобалося. Скрізь ніби відчувалася обжитість, затишок та просто душа Лоли.

Василь дуже ображався, коли його виставляли за поріг спальні. Але вони не могли надихатися, налюбитися, нагомоніти. Щоразу - наче вперше. Кожен поцілунок - як у вир із головою. Кожен секс - ніби атомний вибух.

Гордій увесь час торкався Лоли. То за руку візьме, то спину погладить, то руку на коліно покладе. Або обійме, поцілує в шию, підійшовши ззаду, запустить ніс у волосся. Лолі це дуже подобалося. Їй теж хотілося до нього торкатися. Але вона досі трохи соромилася виявляти ініціативу.

У сексі все було ванільно до зубівного скреготу. Після всіх тих експериментів, через які вони пройшли, така манірність була дивовижна. Але це було саме те, що їм обом було зараз потрібне.

Єдиним винятком були поцілунки, які дарував Гордій Лолі. Нижні поцілунки. При цьому він жодного разу навіть не натякнув на оральні ласки у відповідь. А сама Лола поки що не була готова до подібного.

Одного вечора Лола попросила взяти тайм-аут. Вона давно не бачилася з подругою. Гордій нічого не мав проти, але обіцяв дзвонити. А ще сказав, що вже наперед сумує.

Увечері в квартиру ввалилася захекана Інна. Наче сходами бігла.

- Ти чого така? - здивувалася Лола.

Інна стала, привалившись до одвірка. Кілька хвилин знадобилося, щоб відновити дихання.

- Я від НЬОГО тікала.

- Від кого? - знову нічого не зрозуміла Лола.

- Ну, як від кого? Від Ігоря. Він мене тепер переслідує.

- Навіщо?

- Каже - що поговорити. Та я не хочу слухати. Ось і збігаю чи шифруюсь. А бігати мені вже важко.

Був п'ятнадцятий тиждень її вагітності. Животика ще не було видно, та й Інна швидше схудла, ніж додала у вазі. Від нервів? Або від токсикозу?

- Проходь уже...

І знову посиденьки на кухні. Все як завжди. Чай з чашок-боченят, цукерки "Червоний мак".

- Розкажи краще, як ти?

Дівчата спілкувалися телефоном і Інна загалом знала про зміни у статусі Лоли.

- Ой, і обручку покажи!

Лола простягла руку.

- Так, у багатих свої чудасії. Але обручка, звісно, ​​дуже гарна. Біле золото?

- Так. А діамант – навіть не знаю, скільки карат.

- Аби щастя приніс. А там можна й біжутерію вдягнути.

Обидві помовчали. Кожна – про своє.

Лола теж тільки загалом знала про те, що відбувалося зараз у житті подруги. Але, зважаючи на все, стосунки з батьком майбутньої дитини не складалися.

- Чому ти не хочеш поговорити з Ігорем? Може, хоч вислухаєш його?

- Лол, що він мені скаже? Я козел? То це я і без нього знаю. Прости мене? То я не зможу. А що ще?

- Він знає про дитину?

- Ні. І не впізнає. Коли живіт збільшиться, якщо він все ще не відчепиться, скажу, що на зло йому спала з колегою і залетіла. А потім - що дитина недоношена народилася.

- Але ж він може хитрістю зробити тест на батьківство. Ти не думала?

- Пішов він у дупу! Хрін йому собачий, а не тест на батьківство. Має право лише з мого дозволу. Та й взагалі, треба його, мабуть, послати подалі. Або навпаки, щоб він мене з іншим побачив. Може тоді відстане...

У цьому була вся Інна. У неї все ділилося лише на біле та чорне. Жодних півтонів. Винен – вільний. Могла прямо особисто на три літери послати. Не дивно, що з чоловіками не зросталося. Вони ж покірних овечок люблять, на кшталт Лоли. І дуже шкода, що не вийшло з Ігорем. Точніше, вийшло, але тепер уже без нього.

Лола знову відчула провину перед подругою. Якби вона тоді...

Гаразд, що тепер уже... Помилок зроблено море.
Тільки ось Лолі та Гордію випав другий шанс, а Ігореві – ні.

- Ну, а ти як? Краще?

- Так, набагато. Гордій такий...

Лола замріяно закотила очі.

- Чи надовго? – посміхнулася Інна. - Мені здається, що він награється у шляхетність і знову з вовка в овечій шкурі перетвориться на хижака. Не боїшся?

- Боюся, - чесно відповіла Лола. - Обману. Але й дуже люблю його. І мені з ним поряд легше. Може й недовго наше щастя буде, але зараз я справді хочу бути з ним.

- Ну і коли весілля?

- Не знаю. Але я хотіла б просто розписатися. Не хочу жодної пишноти та купи гостей. Ми ще не говорили про це з Гордієм. Але, гадаю, він не буде проти.

- Ну, мене хоч покличеш?

- Звісно! Хто ж ще буде дружкою!