Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А прихильники Франції пророкували ще швидшу, ніж ця, поразку ворогів імператора, і всі сходились на тому, що пруссаки й англійці повернуться сюди тільки як полонені у хвості переможної армії.
Ці зібрані протягом дня новини мали свій вплив на містера Седлі. Йому передано, що герцог Веллінгтон намагається зібрати свою армію, передові загони якої минулої ночі розбито.
- Розбито? Дурні теревені! - мовив Джоз; що під час сніданку завжди був дуже відважний.- Герцог виїхав, щоб розбити імператора, як раніше розбив усіх його генералів.
- Його папери спалені, майно вивезене, а кімнати звільняють для герцога Далматського, 192 - сказав Джозів інформатор.- Я знаю про це від його власного дворецького. Слуги мілорда герцога Річмонда пакують речі. Його милість уже втік, а герцогиня тільки чекає, поки запакують срібло, щоб приєднатися до французького короля в Остенде.
- Французький король у Генті, голубе,- недовірливо заперечив Джоз.
- Він учора вночі втік до Брюгге, а сьогодні відпливає з Остенде. Герцог Беррійський 193 у полоні. Хто хоче врятуватися, хай краще швидше виїздить, бо завтра відкриють греблі, і як тоді втікати, коли вся Бельгія буде під водою?
- Дурниці, голубе, ми можемо виставити втричі більше проти того, що виставить Боні! - відповів містер Седлі.- Австрійці й росіяни вже підходять. Він мусить бути розбитий і буде розбитий! - закінчив Джоз, стукнувши кулаком по столу.
- Пруссаків було троє проти одного під Ієною, і він протягом тижня здобув усю їхню армію і королівство. А під Монмірайлем їх було шестеро проти одного, і він розігнав їх, як овець. Австрійська армія наступає, але на чолі з імператрицею і Римським королем. 194 А росіяни? Пхе, росіяни відступлять. Англійців ніхто не пожаліє, всі пам’ятають, які вони були жорстокі до наших сміливців у тих своїх плавучих в’язницях. Гляньте сюди, тут надруковано чорним по білому. Ось прокламація його величності імператора й короля,- сказав новоявлений прихильник Наполеона і, витягши папірця з кишені, тицьнув його в обличчя господареві, вже дивлячись на оздоблену шнурами куртку та на інші речі як на свою здобич.
Джоз, хоч іще не дуже налякався, але був уже не такий упевнений.
- Подай-но мені куртку й кашкета,- звелів він,- і ходи зі мною. Я сам піду дізнатися, скільки в твоїх розповідях правди.
Ісидор розлютився, що Джоз одягає оздоблену шнурами куртку.
- Хай мілорд краще не надягає військового мундира,- сказав він,- бо французи заприсягайся не лишати живим жодного британського солдата.
- Ану цить! - усе ще бадьоро мовив Джоз і з непохитною рішучістю всунув руку в рукав.
За цим геройським вчинком і застала його місіс Родон Кроулі, що саме прийшла відвідати Емілію і з’явилася в передпокої, не подзвонивши.
Ребека, як завжди, була вбрана дуже елегантно й гарно; спокійний сон після від’їзду Родона відсвіжив її, і було приємно дивитися на її рожеве усміхнене личко, коли в місті того дня у всіх на виду була написана глибока тривога й смуток. Вона зареготала, побачивши, як Джоз силкується впхати себе в куртку.
- Ви збираєтесь приєднатися до армії, містере Джозефе? - спитала вона.- Невже в Брюсселі не залишиться нікого, хто б захищав нас, бідних жінок?
Джозові пощастило нарешті влізти в куртку, і він рушив назустріч прекрасній гості. Почервонівши і збентежено вибачившись, він спитав, як місіс Ребека почуває себе після ранкових подій і після втомливої ночі на бенкеті.
Мосьє Ісидор зник у Джозовій спальні, забравши з собою строкатий халат.
- Як люб’язно з вашого боку, що ви питаєте про це,- відповіла Ребека, обома руками стискаючи його руку.- Який у вас незворушний, спокійний вираз тепер, коли всі такі налякані! Як там люба Еммі? Певне, розлука була для неї страх яка важка?
- Жахлива,- відповів Джоз.
- Ви, чоловіки, все витримуєте,- мовила місіс Кроулі.- Розлука чи небезпека - вам байдуже. Признайтеся, що ви хочете приєднатися до армії і кинути нас напризволяще. Я бачу, щось мені підказує, що це правда. Я так злякалася, коли мені спало це на думку (бо я часом думаю про вас, містере Джозефе, як буваю сама), що негайно ж прибігла просити і благати вас, щоб ви не їхали.
Ці слова можна було б витлумачити так: «Дорогий містере Джозе, якщо армії не пощастить і доведеться відступати, у вас дуже зручна карета, в якій я хотіла б мати місце». Я не знаю, чи Джоз так її зрозумів. Але він був дуже ображений тим, що в Брюсселі Ребека не звертала на нього уваги. Його не відрекомендували нікому з вельможних знайомих Родона Кроулі, майже ніколи не запрошували в гості до Ребеки, бо він був надто обережний, щоб грати на великі суми, і його присутність однаково заважала і Джорджеві, і Родонові, що, певна річ, воліли розважатися без свідків.
«Ага,- подумав Джоз,- тепер я тобі потрібен, ти прийшла до мене. Як немає більше нікого, то ти згадала й про Джоза Седлі». Та хоч він і не дуже вірив у щирість Ребеки, йому все ж таки підлестило те, що вона сказала про його хоробрість.
Він весь зашарівся й ще дужче запишався.
- Я хотів би поглянути на бій,- мовив він.- Кожен більш-менш хоробрий чоловік радий глянути на таке. В Індії, я дещо бачив, але то хіба те!
- Ви, чоловіки, ладні всім пожертвувати задля приємності,- зауважила Ребека.- Капітан Кроулі попрощався зі мною вранці такий веселий, наче йшов на полювання. Яке йому діло, яке діло будь-кому з вас до розпачу й мук бідної покинутої жінки? (Невже цей гладкий, ледачий ненажера справді хотів їхати на війну?) Ох, містере Седлі, я прийшла шукати у вас захистку... і розради. Я цілий ранок простояла навколішки. Мене жахає думка, що наші чоловіки, наші друзі, наші відважні війська і союзники перебувають у такій страшній небезпеці. І я прийшла сюди шукати захистку, але бачу, що один з моїх приятелів - останній, який залишився в мене,- теж хоче кинутись у ту жахливу битву!
- Люба моя леді,- відповів Джоз, злагіднівши,- не тривожтесь. Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.