Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Але нашому світу в цілому бракує перелічених вище та інших переваг, які мають окремо взяті країни. В нас немає зв'язку з іншою населеною планетою, у якої можна було б попросити підтримки (табл. 1.2, чинник 4) і яка могла б поділитися способами вирішення тих чи інших проблем (чинник 5). Людству в цілому бракує консенсусу щодо спільної ідентичності (чинник 6) та спільних засадничих цінностей (чинник 11), які можна було б порівняти з ідентичністю та цінностями суспільств на інших планетах, якби такі існували. Вперше в історії перед нами постали воістину глобальні проблеми, і нам бракує минулого досвіду їх подолання (чинник 8), успішного чи неуспішного (чинник 9). Наші прецеденти успішного подолання загальносвітових проблем досить обмежені: Ліга Націй і ООН стали першими інституційними спробами, і хоча вони й досягли певного успіху, ці успіхи однаково несумірні з масштабами світових проблем. Не існує загальносвітового консенсусу (чинник 1) щодо існування чи відсутності світової кризи, а також загальносвітового бажання взяти на себе відповідальність (чинник 2) за наші поточні проблеми, немає і прагнення до чесної самооцінки (чинник 7). Наша свобода вибору (чинник 12) обмежена суворими рамками, а саме здогадно неминучим виснаженням світових ресурсів, підвищенням загальносвітового рівня С02, а також загальносвітовим масштабом нерівності, і ці рамки залишають нам мало простору для експериментів і маневрів. Уся ця жорстока реальність налаштовує багатьох людей на песимістично-безнадійний лад, якщо йдеться про перспективи людства на пристойне майбутнє.

Проте на трьох різних шляхах до вирішення світових проблем вже намітився прогрес. Один із давно відомих і перевірених шляхів полягає у двосторонніх та багатосторонніх угодах між країнами. Ми знаємо, що переговори й домовленості між політичними суб'єктами існують щонайменше стільки, скільки існує писемність, за допомогою якої їх можна було задокументувати (понад 5000 років). Сучасні групи та племена, що не мають писемності, також укладають угоди, тож наша історія політичних перемовин охоплює десятки тисяч років існування людини як виду і сягає вглиб тих часів, коли не було ані держав, ані урядів. Усі чотири світові проблеми, обговорені в цьому розділі, в різні часи були темою двосторонніх і багатосторонніх переговорів.

Наведу один лише приклад, і не тому, що він стосується успішного вирішення нагальної проблем (бо та проблема не була нагальною), а тому, що цей приклад демонструє можливість досягнення угоди навіть між країнами, втягненими у жорстокий взаємний конфлікт, а саме між Ізраїлем і Ліваном. Ізраїль вторгнувся в Ліван і окупував частину його території. Однак орнітологи з цих двох країн зуміли досягти важливої угоди. Орли та інші великі птахи, які сезонно мігрують між Європою та Африкою, кожної осені летять на південь з Лівану через Ізраїль, а потім щовесни — тим самим шляхом назад у Ліван. Коли з цими великими птахами зіштовхуються літаки, то результатом часто стає обопільна загибель. (Рік тому мені й моїй сім'ї вдалося вижити після того, як наш невеликий чартерний літак зіштовхнувся з орлом; птах пошкодив літак, але не знищив його, хоча сам загинув.) Такі зіткнення стали основною причиною смертельних авіакатастроф у Лівані та Ізраїлі. Це підштовхнуло орнітологів з обох країн до запровадження спільної системи попередження. Восени ліванські орнітологи попереджають своїх ізраїльських колег та ізраїльських авіадиспетчерів, коли бачать над Ліваном зграю великих птахів, що прямує на південь до Ізраїлю, а навесні ізраїльські орнітологи попереджають про птахів, що летять на північ. І хоча взаємна користь від такої угоди очевидна, для її підписання знадобилися роки переговорів, адже треба було подолати домінуючі настрої недовіри та ненависті, щоб зосередитися лише на проблемі птахів і літаків.

Звісно, що угода між двома чи сімома країнами — це далеко не те саме, що угода між усіма 216 країнами світу. Але вона все одно є великим кроком уперед до угод світового рівня, бо левову частку світового населення та економічних потужностей становлять лише кілька країн. Тільки дві країни (Китай та Індія) становлять третину світового населення; дві країни (США та Китай) продукують 41 % світового обсягу С02 і промислових виробів; чотири країни та міждержавне утворення (Китай, Індія, США, Японія і Європейський Союз) виробляють 60 % усіх викидів і усієї економічної продукції. Китай та США вже досягли принципової угоди щодо викидів С02. До цієї двосторонньої угоди згодом доєдналися Індія, Японія та Європейський Союз у рамках Паризького договору, який набув чинності у 2016 році. Щоправда, Паризька угода була неповною, бо їй бракувало серйозного механізму реалізації, до того ж наступного року уряд Сполучених Штатів оголосив про свій намір вийти з неї. Проте ця угода може послужити взірцем або відправною точкою для досягнення поліпшеної угоди в майбутньому. Навіть якщо до такої майбутньої домовленості не приєднаються 200 країн з меншими викидами й меншими економічними потужностями, угода лише між п'ятьма найбільшими світовими гравцями здатна відіграти помітну роль на шляху до подолання проблеми атмосферних викидів. Це станеться завдяки тому, що п'ятірка найбільших гравців зможе потім вчинити тиск на решту 200 країн, запровадивши торгові мита й податок на викиди вуглецю для країн, що не приєднаються до угоди.

Ще один шлях до вирішення світових проблем полягає в укладенні угод між регіональними країнами. На сьогодні вже діє багато таких угод між країнами Північної Америки, Латинської Америки, Європи, Південно-Східної Азії, Африки та низкою регіональних угрупувань. Найбільш змістовний комплекс регіональних угод із найширшим спектром інституцій, сфер і обов'язкових правил укладено в рамках Європейського Союзу, який охоплює нині 27 європейських країн. Звісно, при згадуванні ЄС на думку одразу ж спадають існуючі розбіжності, неузгодженості, Брекзіт, інші політичні негаразди. Але цього слід було очікувати, бо Європейський Союз став величезним незвіданим кроком уперед, і не лише для Європи, а й для будь-якого регіону в світі.

Але перш ніж песимістично оцінювати перспективи ЄС, згадайте зруйновану Європу 1945 року наприкінці Другої світової війни, а потім уявіть собі все те, чого Європейському Союзу наразі вдалося досягти. Після кількох тисяч років майже безперервних війн, кульмінацією яких стали два найжахливіших конфлікти в світовій історії, завдяки заснуванню структур-попередниць ЄС у 1950-х жодна європейська країна не воювала з іншою європейською країною. Коли я вперше приїхав до Європи в 1950 році, то на кожному національному кордоні здійснювався суворий паспортний контроль, але зараз обмежень при перетині кордонів між країнами ЄС значно поменшало. Коли я жив у Британії з 1958 по 1962