Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

розвиваються, ставлять собі за основну мету підвищення рівня життя населення включно з підвищенням рівня споживання. Другий — коли десятки мільйонів людей у світі, що розвивається, не бажають чекати, поки уряд зможе виконати свою обіцянку забезпечити підвищення рівня життя. Натомість вони прагнуть досягнути рівня життя «першого світу» вже зараз шляхом еміграції до розвинених країн у легальний чи нелегальний спосіб; особливо їм хочеться емігрувати до Західної Європи та США, а ще до Австралії; основна маса іммігрантів рухається з Африки та деяких регіонів Азії, а також із Центральної та Південної Америки. Втримати цих іммігрантів поза межами заможних країн виявляється завданням дедалі важчим — практично неможливим. Кожен такий перехід окремого індивіда з бідної країни до країни з високим рівнем споживання піднімає світовий рівень споживання, хоча далеко не всім іммігрантам відразу ж вдається підвищити свій показник у 32 рази.

Чи здійсненна мрія кожного досягти рівня життя країн «першого світу»? Погляньмо на цифри. Помножте поточну кількість населення кожної країни на рівень споживання на одну людину в цій країні (нафти, металів, води тощо), а потім додайте ці добутки, щоб отримати результат по всьому світу. Результуюча сума покаже поточний світовий рівень споживання того чи іншого ресурсу. А тепер виконайте таке саме обчислення для всіх країн, що розвиваються, але так, наче вони вже досягли рівня споживання, притаманного для країн «першого світу», тобто рівня у 32 рази вищого за поточний за тієї самої кількості населення. У такому разі отримаємо 11-кратне підвищення рівня споживання в усьому світі. Це є еквівалентом світового населення 80 мільярдів людей за умови нинішнього розподілу рівня споживання на одну людину.

Деякі оптимісти стверджують, що ми можемо утримувати світове населення в кількості 9,5 мільярда людей. Але мені жодного разу не зустрівся оптиміст, який стверджував би, що ми зможемо утримувати світ, населення якого становитиме 80 мільярдів людей. Однак ми обіцяємо країнам, які розвиваються, що коли вони перейдуть до наших стандартів прозорого й чесного уряду та вільної ринкової економіки, то теж зможуть досягти нинішнього рівня країн «першого світу». Ця обіцянка абсолютно нездійсненна, вона є нічим іншим, як жорстоким обманом. Ми відчуваємо певні труднощі з підтримкою стилю життя «першого світу» вже зараз, коли лише 1 мільярд із загальносвітових 7,5 користуються його благами.

Ми, американці, часто характеризуємо збільшення споживання в Китаї та інших країнах, що розвиваються, як «проблему» і хотіли б, щоб тієї проблеми не було. Але вона, ця проблема, нікуди не щезне, бо китайцям і народам інших країн просто хочеться мати той самий рівень споживання, який вже маємо ми. І вони не прислухатимуться до наших безглуздих умовлянь не робити того, що вже робимо ми. Єдиним результатом для нашого глобалізованого світу, з яким погодяться Китай, Індія, Бразилія, Індонезія та країни Африки, а також решта країн, що розвиваються, буде приблизне вирівнювання рівня життя в усьому світі. Але у світі бракує ресурсів, щоб стабільно підтримувати стиль життя на нинішньому рівні в розвинених країнах, не кажучи вже про країни, що розвиваються. Чи означає це, що ми гарантовано прийдемо до катастрофи?

Ні, не означає: ми можемо досягти такого результату, коли країни «першого світу» і країни, що розвиваються, зійдуться на якомусь рівні споживання, який буде значно нижчим за нинішній рівень споживання у розвинених країнах. Більшість американців стане заперечувати: ми не збираємося жертвувати своїм рівнем життя через якихось чужинців у решті країн світу! Як сказав Дік Чейні, «американський спосіб життя обговоренню не підлягає». Але жорстока реальність дефіциту ресурсів у світі свідчить, що американцям таки доведеться змінювати свій спосіб життя; і цю реальність дефіциту світових ресурсів жодні переговори й умовляння не примусять щезнути. Нам, американцям, безумовно доведеться пожертвувати своїм рівнем споживання, хочемо ми цього чи ні, бо світ не зможе його витримати.

Це необов'язково має бути якась справжня пожертва, бо рівень споживання й людський добробут хоч і співвідносяться один з одним, але не є жорстко пов'язаними. Значна частина американського споживання є марнотратною і не сприяє високій якості життя. Наприклад, рівень споживання нафти в Західній Європі з розрахунку на одну людину вдвічі нижчий за американський, але добробут середнього західного європейця вищий за рівень добробуту середнього американця за будь-яким значущим критерієм, таким як тривалість життя, стан здоров'я, дитяча смертність, доступність медичних послуг, фінансова захищеність після виходу на пенсію, тривалість відпустки, якість освіти в державних школах, підтримка мистецтва. Закінчивши читати ці рядки, вийдіть на вулицю американського міста, погляньте на автівки, що мчать повз вас, уявіть, скільки палива вони витрачають, і запитайте себе: чи сприяє хоч якось американське марнотратство бензину покращенню хоча б одного з перелічених вище показників якості життя? Окрім нафтопродуктів, у США та решті країн «першого світу» існують також інші сфери, де рівень споживання є марнотратним (наприклад, бездумна й руйнівна експлуатація більшості світових рибних промислів і лісів, про що вже йшлося вище).

Інакше кажучи, не підлягає сумніву, що впродовж життя більшості з нас рівень споживання з розрахунку на одну людину в країнах «першого світу» стане нижчим за нинішній. Єдине питання полягає ось у чому: яким чином ми дійдемо до цього зниження? Це буде результат свідомого планування чи неприємний і болісний шлях, який обиратимемо не ми? Можна також не сумніватись, що протягом нашого життя рівень споживання в багатьох слабо розвинених країнах із великим населенням вже не буде нижчим за рівень споживання в розвинених країнах у 32 рази, а дещо наблизиться до нього. Ці тенденції бажані, бо альтернативою їм є жахливі перспективи, яким ми мусимо протистояти. Ми вже знаємо достатньо, щоб закріпити й розвинути перелічені тенденції; єдине, чого нам бракує в зазначеному плані, — це політична воля.

-

Отакими я бачу найбільші проблеми, що стоять перед світом в цілому. Поглянемо на них із точки зору структури кризи і спробуємо з'ясувати, які чинники сприяють, а які заважають людству подолати означені проблеми.

Поза сумнівом, перед нами постали велетенські перешкоди. Значно більше за національні кризи, обговорені в попередніх розділах, загальносвітові проблеми виштовхують нас у незвідані сфери, де існує мало прецедентів, на які ми могли б орієнтуватися. Тільки задумайтеся: наскільки світ у цілому відрізняється від окремо взятих країн! Ті країни, про які ми говорили, мають чітко окреслену національну ідентичність та національні засадничі цінності, які вирізняють їх з-поміж інших країн зі своєю ідентичністю та своїми цінностями. Сім розглянутих нами країн мають давно усталені форуми для національних політичних дебатів, а також історичні приклади подолання проблем, з яких можна черпати