Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

рік, то кількість британських науковців, які обіймали перманентні викладацькі та дослідницькі посади в університетах країн континентальної Європи (і навпаки), була настільки незначною, що своїх колег у спільній сфері дослідження я зміг би порахувати на пальцях однієї руки. А тепер значну частку університетських посад у країнах ЄС посідають науковці, які не є громадянами цих країн. Економіки країн ЄС значною мірою інтегровані одна в одну. Більшість країн ЄС мають спільну валюту — евро. Щоб вирішити спільні світові проблеми у таких сферах, як енергетика, використання ресурсів та імміграція, країни ЄС інколи обговорюють і ухвалюють спільну політику. Ми, звісно, усвідомлюємо, які існують розбіжності та негаразди між країнами ЄС, але не забуваймо, що всередині окремо взятої країни також існує багато розбіжностей і негараздів.

Іншим прикладом більш конкретних регіональних домовленостей є угоди щодо викорінення регіональних хвороб. Великим успіхом стало повне позбавлення такої вкрай небезпечної хвороби, як чума великої рогатої худоби, що завдавала величезних збитків на значних територіях Африки, Азії та Європи. Завдяки регіональним зусиллям, які тривали кілька десятиліть, із 2001 року жодного випадку захворювання виявлено не було. Нині на обох світових півкулях здійснюються масштабні регіональні заходи, спрямовані на знищення ришти (підшкірного хробака) та річкової сліпоти (онхоцеркозу).

Третій шлях — це світові угоди, підготовлені всесвітніми організаціями й затверджені не лише ООН з її всеосяжною глобальною місією, а й іншими світовими організаціями з більш конкретними місіями, наприклад, організаціями, які займаються сільським господарством, боротьбою з незаконним обігом тварин, авіацією, рибними промислами, продовольством, охороною здоров'я, китобійним промислом та іншими сферами. За аналогією з ЄС, легко бути циніком щодо ООН та інших міжнародних агенцій, вплив та влада яких є, загалом, слабшими за вплив Євросоюзу та ще слабшими порівняно із владним впливом країн у межах своїх кордонів. Однак міжнародні агенції мають у своєму активі вже багато досягнень і становлять собою механізм досягнення більшого прогресу. Великими успіхами стали всесвітнє викорінення віспи в 1980-х, Монреальський протокол 1987 року про захист стратосферного озонового шару, Міжнародна конвенція 1978 року із запобігання забрудненню з суден (відома як MARPOL 73/78), що зменшила забруднення океанів, запровадивши на кораблях обов'язкове відокремлення цистерн для нафти від цистерн із баластною водою та зробивши обов'язковим здійснення усіх морських перевезень нафти танкерами з подвійною обшивкою, Конвенція 1994 року з морського права, яка розмежувала виключно національні та спільні міжнародні економічні зони, Міжнародний орган з морського дна, що запровадив правові рамки експлуатації ресурсів морського дна.

Глобалізація як створює проблеми, так і полегшує їх розв'язання. Лиховісними аспектами нинішньої глобалізації є виникнення й поширення усім світом конкуренції за ресурси, глобальних воєн, забруднювачів, атмосферних газів, хвороб, міграції людей та багатьох інших проблем. Але глобалізація супроводжується і певним позитивом, а саме появою й поширенням чинників, які сприяють подоланню зазначених вище світових проблем: інформації, комунікацій, усвідомлення реалій глобального потепління, зміцнення панівного становища загальносвітових мов, поширення знань про проблеми та способи їх подолання у різних частинах світу, а також певного усвідомлення того, що світ став взаємозалежним, а тому всі ми разом або загинемо, або виживемо. У своїй книзі «Колапс»[7], опублікованій 2005 року, я порівняв співвідношення між описаними проблемами та способами їх подолання з кінськими перегонами: конем руйнації та конем надії. Це — не звичайні перегони, коли обидві тварини проходять дистанцію із приблизно постійною максимальною швидкістю. Це — перегони з експоненційним зростанням швидкості, коли кожен кінь мчить дедалі швидше.

Коли я завершив роботу над тією книгою в 2005 році, було незрозуміло, який із коней стане переможцем перегонів. На момент написання цих рядків у 2019 році кожен кінь продовжував своє прискорення, що триває вже 14 років. Наші проблеми, в першу чергу проблема світового населення та світового споживання, порівняно з 2005 роком помітно загострилися. За ці роки значно зросли також загальносвітове усвідомлення глобальних проблем та загальносвітові зусилля щодо їх подолання. Але й досі все ще важко сказати, який саме кінь виграє перегони. Ясно одне: до їх завершення залишається дедалі менше часу, хоч як би вони скінчилися — змінами на краще чи на гірше.

Епілог

Уроки, запитання та прогнози

Ймовірні чинники — Чи неминучі кризи? — Роль лідерів в історії — Роль конкретних лідерів — Що далі? — Уроки на майбутнє

Цей останній розділ ми розпочнемо з обговорення того, яку причетність до нашої вибірки із семи країн мають дванадцять чинників, визначених у табл. 1.2 як такі, що впливають на результати національної кризи. Потім я, використовуючи подані у вибірці факти, спробую відповісти на два загальних запитання про кризи, які мені часто ставлять: чи потрібен країні різкий кризопровокуючий струс, щоб мотивувати її до масштабних змін, і якою мірою хід історії залежить від конкретних лідерів? Далі я запропоную способи поглиблення нашого розуміння кризи. А наостанок розгляну уроки на майбутнє, які ми можемо винести з цього розуміння.

-

1. Визнання наявності кризи. Окремим індивідам легше визнати наявність кризи, ніж країнам, оскільки в першому випадку не потрібно досягати консенсусу між багатьма громадянами: є лише одна особа, яка визнає чи не визнає той факт, що вона перебуває у стані кризи. Але навіть окремий індивід не завжди може дати просту відповідь «так» або «ні». Натомість можуть виникнути щонайменше три ускладнення: спершу людина може заперечувати наявність кризи, може визнавати лише частину проблеми або ж применшувати її серйозність. Насамкінець, ця людина може попросити про допомогу. Щоб полегшити сприйняття, будемо вважати прохання про допомогу моментом визнання наявності кризи. Національна криза на додаток до тих самих трьох ускладнень може мати четверте: країна складається з багатьох людей, поділених на різні групи, має кількох лідерів і їхніх численних послідовників. І ці групи, лідери та послідовники часто дотримуються різних думок щодо наявності кризи.

Країни, як і окремі люди, спершу можуть ігнорувати, заперечувати або недооцінювати проблему, допоки якась зовнішня подія не покладе край цій фазі заперечення. Наприклад, іще до 1853 року Японія доби Мейдзі знала про війну Заходу проти Китаю 1839-1842 років і про дедалі більшу загрозу з боку Заходу. Але японці не визнавали існування кризи й не починали обговорювати необхідність реформ, аж поки 8 липня 1853 року не прибув комодор Перрі. Аналогічним чином Фінляндія, отримавши радянські вимоги наприкінці 1930-х, знала, що Радянський Союз є країною з великим населенням та гігантською армією, але не сприйняла цю загрозу всерйоз, допоки 30 листопада 1939 року радянські війська не напали на неї. Коли ж це сталося, фіни практично миттєво дійшли консенсусу: