Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Увечері Іцуко повернувся.

Алхіміст. 4 роки до абсолюту.

Місто Фемінаро було порівняно невеликим. Менше столиці драйтлів. Цивілізованих драйтлів. Про інших і говорити нема чого. Нічим не примітне місто. Сірі будівлі. Старі, старі. Площа з інквізитором. Це раніше інквізитори здавались Сорок Третьому чимось дивовижним. Тепер він звик до того, що люди наставили їх у кожному місті. Виконання та кольори нагадували ту статую, що він бачив у поліоті майже щодня. Поліот. Скоро він туди повернеться. Саме тому він зараз і перебував у Фемінаро.

- Поводься стримано. Зрозумів? - говорив із ним Іцуко. - Неприємності нам не потрібні. Ти добре це зрозумів?

Сорок Третій кивнув головою. За ті два роки, що він провів серед драйтлів, яких раніше називав дикими, багато чого змінилося. Багато про що він дізнався, багато чого прочитав, багато чого почув.

- Я знаю, як ти до них ставишся, але зараз тримай себе в руках. Я ризикнув своєю репутацією, взявши тебе із собою.

- Заспокойся ти. Чи ти думаєш, що я всіх Химерниць, яких тільки бачу, вбиваю? - посміхнувся Сорок Третій.

За що отримав пронизливий погляд від драйтла.

- Краще так не жартуй. - порадив йому Іцуко.

- І це мені каже драйтл, якого я все життя вважав диким?

- Конкретно мене вважав? - з усмішкою спитав Іцуко.

- Усі ви на одне обличчя.

Сорок Третій трохи зігнувся, отримавши потиличник. Він заправив довге волосся за вуха. Скоро можна буде заплітати кіски, як у інших. Шкіра його стала помітно світлішою. Тепер вона виглядала блідо-червоною. Так діяв на драйтлів той матеріал, що вони переносили та з якого створювали стовпи. Ще кілька років і він стане блідим, як і решта алхімістів. Які мало чим відрізнялися за кольором шкіри від звичайних людей.

Вулиця, якою вони йшли, знаходилася далеко від центру міста. Тиха. Щитів з назвами крамниць майже ніде не видно. А ті, що висіли, читати зовсім не хотілося. Таке тихе містечко. І мало таке приховане велике значення. Центр торгівлі контрабандою. Сюди стягувалися всі, хто не проти поживитись. Але поводилися тихо. Тут уживалися представники різних народів драйтлів, Химерниці, поглиначі, багаті та бідні. Але місто при цьому різномаїтті населення залишалося спокійним. Влада мала з цього обороту свій відсоток та прикривала очі на деякі речі. Натомість, ділки поводилися тихо.

- Прийшли.

Сірі двері в сірий будинок. Тут навіть дерево посіріло. Сорок Третій зітхнув. Місця тут були ті ще. Іцуко постукав. Потім увійшов. Хлопець пішов за ним. Людина, що зустрічала їх, повільно повела їх коридором. Вона відчинила перед ними двері і вийшла.

Драйтли увійшли. Невелика кімната. Обставлена всяким мотлохом. Розкладне ліжко. Для тих, хто потребує допомоги за великі гроші. Шафа зі скляними дверцятами. Багато пляшечок різних кольорів із пробками. Іцуко не хотів брати із собою Сорок Третього. Але нести таку суму грошей одному в такому місті зовсім не було бажання. Тим більше, що Сорок Третій здорово додав у компоненті ведення бою на мечах. Такий тепер міг би і стати в нагоді.

- П'ять фіолетових. Десять зелених. Чотири сині. Ваше замовлення. - Химерник, що сидів за столом, посунув невелику скриньку на столі.

Ящик виглядав старим, з нього стирчала солома. І лежав глечик. Глек був маленьким і займав приблизно третину всього об’єму. Маскування. У сіні ховалися пляшечки.

- Я хотів би ще купити одну синю. - сказав Іцуко.

Химерник кивнув. Він став до шафи і взяв звідти пляшечку потрібного кольору. Сорок Третій оглядав приміщення. Звичайно, найцікавішим тут був сам Химерник. Худий, за п'ятдесят років. Нічим не примітна зовнішність. Тут навіть Химерники не хотіли виділятись. Темне волосся, світла шкіра. Лише шкіра їх і видавала. Занадто бліді. Не такі, як Іцуко, але все ж таки. Сорок Третій відчув, як по руці повзе Жука. Вона доповзла до ліктя і стрибнула на стіл. Хлопець сіпнувся, щоб схопити її. Химерник тієї ж миті схопився із запаленими очима, стілець, на якому він сидів, впав.

- Стій! - закричав Іцуко. - Звід свідок, хлопче, від тебе одні проблеми. Прошу нас вибачити. Ти, забирай свого улюбленця і вали звідси. Зачекаєш на вулиці. От прокляття. Нароблять дітей, а потім не знаєш, що з ними робити. Перепрошую, більше я з ним не прийду.

Химерник не став гасити очі. Він провів поглядом Сорок Третього, поки той не вийшов.

- Ну і влаштувала ти мені. - сказав Сорок Третій Жуці, гладячи її по спині. - Знаменувач. Що ж ти знаєш? Мою смерть?

Через пару хвилин вийшов Іцуко.

- Ти що? Ідіот? - спитав він у Сорок Третього. - Тільки коли я виставив тебе недотепою і накричав при ньому, він трохи заспокоївся. Та він би й оком не кліпнув, спустив би з нас шкіри.

- Я вже з одним якось упорався. - буркнув Сорок Третій.

- Ага. З тією, що не чекала на напад від сопляка. Ця людина свого часу билася в боях. Розумієш? Він параноїк. Його не можна застати зненацька. Тебе врятувало те, що ми залишили зброю і плашки біля входу. Він знав, що ми не є небезпечними.

- Іцуко, ти їх переоцінюєш.

Драйтл повільно присунувся до нього.

- Не смій так недооцінювати найнебезпечніших і найпідступніших людей у всьому світі. Змигнути не встигнеш, як твоя голова почне жити окремо від тіла. - він постояв, пильно дивлячись у вічі хлопцеві. - Забирай зброю та й пішли. Так і знав, що тебе не можна брати.

- Я не з власної волі кинувся на стіл. Жука зістрибнула.

- Краще визнай свою провину і просто замовкни. - пригрозив йому пальцем Іцуко.

До своєї країни вони добиралися з невеликим караваном торговців. Драйтли з радістю брали із собою алхімістів. Вони так робили вже десятки років. Так безпечніше для них. Все-таки бойові алхімісти високо цінувалися. Натомість алхімісти завжди їздили безкоштовно. Такий бартер Сорок Третій знаходив дивним. У цій країні все було за гроші. Абсолютно все. Тому спостерігати розрахунок послугами – дивно.