Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Здарова, - Стас потиснув Ромці руку і стукнувся плечима. Вирушив на кухню, почувши, як Ромич стягує кросівки.

- Як ти тут? - поцікавився друг, дивно поглядаючи на Стаса.

- Та нормально, - хлопець підійшов до холодильника. - Пиво будеш?

- Ні.

 Господар квартири дістав пляшку, відкрив і сьорбнув. Рома сів на стілець і кину на нього нерішучий погляд.

- Ну? Чого приїхав тоді? - Стас зайняв стілець навпроти, витягнувши ноги під столом.

- Тут це. Справа таке. Навіть не знаю, як тобі сказати. - Рома запустив руку в волосся, на хлопця винувато глянув, а потім до його пляшки потягнувся. Випив залпом половину.

- Не тягни.

- У мене знайомий є. Папарацці хрінов. В газетах декількох працює і на сайтах. Гнида така, що мама не горюй. У барі одному познайомилися близько півроку тому, - і замовк, заламуючи пальці. Стас примружився.

- І що?

- Коротше, він сьогодні до мене прийшов і дав дещо. Сказав тобі передати. - Рома потягнувся до внутрішньої кишені зимової куртки, яку так і не зняв, і витягнув товстий білий конверт. Перед Стасом поклав. - Сказав, якщо ти не заплатиш, ці фотки будуть у всіх газетах і з найбруднішими подробицями.

Стас взяв конверт, відкрив і висипав на стіл фотографії. Штук двадцять. У грудях миттєво здавило, і перед очима червоні плями замиготіли. На фото Настя та він. Розкинув верхні в сторони. Рома в будь-якому разі їх вже встиг розглянути, приховувати немає сенсу. На одному фото Настя посміхається, поки Стас каже їй щось на вухо. Хлопець і зараз пам'ятав, що саме тоді говорив. Що хоче її, як одержимий. І не брехав. Жодного разу не брехав. На другій Настя розстібає його штани. На третій вже лежить на столі, без ліфчика, а він між її ніг зі спущеними штанами. Кулаки мимоволі стиснулися, мнучи фотографію. Цей день він пам'ятав так чітко. Настя тоді на репетицію приїхала, сказала, що не може чекати вечора. Скучила. Скучила вона, суко. Траха хотілося судячи з усього так, що зуділо в одному місці, а чоловіка поруч не виявилося. Ось тобі і «скучила». Лють спалахнула з новою силою. Він так старався не думати про неї весь цей час. Тиснув, як воша погану кожну думку, що нагадувала про колись кохану жінку. А тепер це.

- Скільки? - запитав, стискаючи до хрускоти щелепу.

- Багато ... - Рома очі в бік відвів, намагаючись уникати фотографій.

 Стас вийняв з-під купи останню. Пара вже одягалася, і Настя допомагала йому застебнути гудзики на сорочці. Розчервоніла, блискуче волосся в безладі, в очі заглядає, а на обличчі посмішка така, що у нього зуби від злості зводить. Над ним, напевно, посміхалася. Влаштувалася добре, захотіла, приїхала і отримала. Стерво. Відкинув фото в сторону. Адже ось як може одна людина змусити іншу зневіритися у всіх світлих почуттях і вбити в ньому віру в любов.

***
Настя чекала на Рому в кафе. Днями він написав їй, що їм необхідно зустрітися тому, що по інтернету розповідати ні про що не може. Домовилися побачитися в одній відомій кав'ярні Нью-Йорка. За вікном тихо падав сніг, тут же перетворюючись в сірий бруд під ногами перехожих. Настя тепліше закуталася в кардиган, повільно потягуючи імбирний чай. Місто во всю готувалося до майбутнього Різдва, вбравшись в яскраві вогні і святкову мішуру. Звідусіль лунали веселі дзвіночки, а діти в передчутті витріщалися на вітрини магазинів, гадаючи, який же подарунок на них чекатиме під ялинкою в переддень Різдва. Аромат кориці панував в маленькому світлому закладі, так схожому на те, про яке мріяла Настя. Курси довелося кинути, але вона обов'язково їх закінчить в найближчому майбутньому. Після народження малюка.

Дверний дзвіночок дзенькнув, і дівчина інстинктивно зиркнула на двері. Рому впізнала одразу. Та й хіба можна не впізнати хлопця, чиє обличчя, подібно до сонця, приховано веснянками? Хлопець обвів поглядом кафе, і Настя підняла вгору руку, щоб він її помітив. Махнув у відповідь і попрямував до неї, знімаючи на ходу куртку. Підійшов, ніяково усміхнувся.

- Привіт, Настю.

- Привіт, - бачити його з одного боку було радісно, ​​а з іншого дівчина розуміла, що він сюди прилетів не тому, що скучив. - Як справи?

- Нормально. Як твої? Ростеш? - кивнув на живіт і замовив у офіціанта чашку американо.

- Зовсім трохи поки що. Що нового? - поцікавилася і сама не зрозуміла, яку відповідь хоче почути.

Звичайно, їй не терпілося дізнатися як Стас. Почуття провини її зжирало, тому що стільки болю, скільки вона принесла йому, винести важко. Їй хотілося ... А чого їй хотілося? Щоб він просто був щасливий. Так, представляти його з іншого було нестерпно, але якщо Настя знатиме, що у нього все в порядку, то їй самій стане трішки легше дихати.

- Ну як сказати? В цілому, нормально. Турне закінчилося, відпочиваємо. Віктор, правда, такий план розписав, що можна повіситися, але будемо справлятися. На свята, сама розумієш, скільки охочих дістати Багірова. - Настя розуміюче кивнула. - Але я до тебе у справі, Настя.

- Якій? - дівчина надпила гарячого чаю.

- Я взагалі ось навіть не уявляю, як тобі це сказати. - Рома напружився, засовався на стільці. - Ти тільки не нервуй, будь ласка.

 Саме після цих слів Настя занервувала.

- Ром, кажи.

- Загалом, мені знайомий папараці передав деякі фото для Стаса.

- Які?

Хлопець вийняв з невеликої спортивної сумки конверт і повільно передав його Насті.

- Настя, будь ласка, тільки не переживай. Чорт. Якщо з тобою щось трапиться, я ж не переживу.

- Давай сюди. - Настя вже здогадалася, що могло бути в конверті, і як підтвердження вийняла стопку фотографій. Їх все-таки зняли разом ... Господи, від хвилювання руки дрібно затремтіли. - Я так розумію, вимагали грошей.

- Не в тебе. Знайомий просив заплатити Стаса. Сказав, якщо він не заплатить, ці фотки з'являться на перших сторінках жовтої преси та на сайтах. Ти сама розумієш, у що це виллється. - Настя розуміла. Дуже добре.