Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

поруч із Владом, оглянула рану й почала перев’язувати бинтами зі своїх сорочок, які рвала на смужки й подавала служниця. Гелена діяла швидко й чітко, туго забинтувала плече пораненого, щоби хоч ненадовго спинити кров. Перев’язала вона й іншого козака, проте рана в того була легка — куля лише подряпала йому бік.

— Несіть його в мою карету, — владно розпорядилася пані Чаплинська. — Тепер якомога швидше їдьмо до Чигирина, там є лікар-жид. У козака дуже серйозна рана. Та що ви роти пороззявляли? — дзвінко прикрикнула вона на чоловіків, які оторопіло дивилися на жінку, котра нещодавно презирливо й гордовито до них ставилася, а тут зовсім не розгубилася, не запанікувала, а проявила моторність і чуйність. — Чи ви хочете, щоби він прямо посеред дороги помер?

Влада поклали в кареті, за ним залишилася наглядати служниця. А сама Гелена, підійшовши до Тимофія, наказала: «Руку подай!» Тому не залишилося нічого іншого, як допомогти їй всістися на спину Ворона. Гелена, наче кішка, легко встрибнула, зручно вмостилася й невимушено обняла Тимофія за талію, притулившись до його спини, щоб утриматися на коні.

Тепер загін поїхав так швидко, як можливо, — дорога була не з найкращих, тож карету дуже трусило. Неподалік Чигирина вони зустріли того з двох козаків, яких раніше посилав Тимофій розвідати, що коїться в місті. Красунчик із полегшенням дізнався, що польських військ там немає, Потоцький стояв табором поблизу міста кілька днів, а потім відступив до Черкас. Частина шляхти спішно втекла, а частина сховалася в місті чи у своїх маєтках. Однак у місті почалися заворушення — містяни повстали й жорстоко вбивають усіх поспіль шляхтичів, а заодно і євреїв та католиків. Тимофій нахмурився — конче треба знайти того лікаря, про якого казала Гелена! А якщо того вже вбили? Ні, мусять устигнути! Він потрібен живим!

— Марку, забери Гелену. Їдьте до будинку Хмельницького. Я шукатиму цього жида. Грицю, ти знаєш, де його знайти?

— Так, — відповів хлопець, що сидів на коні одного з козаків.

— Тоді пересідай до мене, а ти, пані, іди до Марка.

Гелена без сперечань спритно зіскочила з Ворона й миттю підбігла до Марка, сівши за його спиною. Грицько застрибнув до Тимофія, який, узявши із собою десять чоловіків, щодуху поскакав у місто.

У Чигирині дійсно творилося щось неймовірне. Очевидно, звістка про поразку поляків під Жовтими Водами вже дійшла сюди. Народ просто озвірів, громив і грабував будинки шляхти, жорстоко вбивав їхніх власників. Тимофій за вказівками Гриця спритно та швидко направляв Ворона серед натовпів народу, щоби раптом нікого не розтоптати. Але розлючені містяни, упізнавши у вершниках козаків, самі розступалися перед ними й давали дорогу. «Лише б устигнути! Лише б жид не втік із міста!» — думав Тимофій. Про те, що єврей уже може бути вбитий, він боявся й подумати. Однак Тимофій запізнився — будинок єврея вже захопила оскаженіла юрба.

— Ану розступіться! — крикнув Тимофій, в’їжджаючи на подвір’я. — Де жид?

— Уже в петлі! — крикнув хтось. — Запізнився ти, козаче. Ми самі з проклятим жидом розрахувалися!

— Он він! — хихикнув Гриць, вказуючи на єврея, що бовтався в зашморгу.

Тимофій зблід і, різко повернувшись, схопив хлопця за комір.

— Де ще є цирульник або лікар? Відповідай!

— Та він один на весь Чигирин був! — злякано пробелькотів Гриць. — Немає тут більше нікого!

«Господи! Що ж мені тепер робити?» — подумав Тимофій, коли дивився на тіло нещасного лікаря, який немов кривлявся над ним, показуючи посинілий язик. Козак зовсім зневірився і готовий був від люті порубати всіх цих людей, які у своїй божевільній і нестримній спразі помсти відняли у Влада надію вижити!

Але раптом натовп оскаженілих містян зашумів ще дужче, бо з будинку виштовхали жінку, котра пригортала до себе згорток, який плакав. У натовпі заволали: «Смерть жидівській дівці!» Тимофій кинув погляд на тремтячу від жаху жінку, яка притискала до грудей немовля й зацьковано озиралася навколо. В очах нещасної застиг відчай, бо серед усіх цих спотворених ненавистю облич не було жодного, яке співчувало би її біді. Несподівано Тимофія охопила лють: «Та що ж це таке?! Вони люди чи звірі? Невже вистачить совісті підняти руку на жінку й немовля?!»

Тимофій вихопив шаблю й під’їхав до жінки, яку поки тільки штовхали, не знаючи, яку кару їй учинити.

— А ну назад! Швидко, я сказав! Прибрали руки! На вас хіба хреста немає, що ви готові розтерзати безпорадну жінку?

— Та ти що, Красунчику, очманів зовсім! Це ж донька жида! Собаче плем’я! Туди їй і дорога! — обурено зашепотів йому Гриць.

— Щеня! — у гніві від почутих слів прошипів Тимофій і навмисно підняв Ворона дибки так, що Гриць не втримався й упав зі спини коня. Але відразу спритно піднявся й поспішив забратися геть. Він зрозумів, що розлютив Красунчика, і вирішив його зайвий раз не спокушати. А то ще відлупцює!

Юрба трохи відступила від нещасної — козак верхи і з оголеною шаблею вселив у людей страх, та ще до нього підтяглися його люди. Так, товариші Тимофія теж не менше від містян ненавиділи євреїв, але піднімати руку на безпомічну жінку, нехай і єврейку, козаки не могли — для воїнів це була мерзотність і ганьба. Потроху люди отямились і почали відступали від козаків, які кільцем оточили єврейку, захищаючи її від скаженого натовпу.

— Якщо хочеш жити, то поїхали з нами, — сказав Тимофій, нахилившись до жінки.

Але вона не наважувалася віддатися на милість козаків і боязко дивилася то на Тимофія, то на його товаришів. Тоді він, нахилившись із Ворона, підхопив її разом із немовлям і посадив поперед себе. Юрба містян обурилася, зашуміла, у єврейку полетіло каміння. Бідолаха зіщулилася, затуляючи собою дитину, а Тимофій, як міг, прикрив жінку собою й пустив коня просто на натовп людей. Нікому не хотілося бути розтоптаним, тому народ швидко розбігся, пропускаючи вершників.

На вулиці Тимофій пустив Ворона галопом, уже